Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №599/1704/25 — Зборівський районний суд Тернопільської області

Справа № 599/1704/25

н.п.1-кп/599/17/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 в режимі відеоконференції, обвинуваченого ОСОБА_5 в режимі відеоконференції, його захисника ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у місті Зборові в залі судових засідань Зборівського районного суду кримінальне провадження, №12025211070000150 від 31 серпня 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_5 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Тернопіль, зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, освіта вища, не депутат, не одружений, утриманців не має, не судимий, військовослужбовець,

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

обвинувачений ОСОБА_5 будучи особою, яка керує транспортним засобом, та перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілій ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесні ушкодження, за наступних обставин.

Так, 31 серпня 2025 року приблизно о 00:06 год, ОСОБА_5 , в порушення вимог п.п.2.1(а) та 2.9(а) Правил дорожнього руху України, а також вимог абз. 1,5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (вміст алкоголю у крові 1,57 проміле), керував технічно справним автомобілем «BMW318D», р.н. НОМЕР_1 , із пасажирами ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та рухався проїзною частиною автомобільної дороги Р-39 «Броди-Тернопіль» в межах с-ща Залізці, вул.Шевченка,50/2, Тернопільського району, Тернопільської області зі сторони м.Тернопіль у бік м.Броди.

Під час руху водій автомобіля «BMW318D», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , внаслідок алкогольного сп`яніння, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушила вимоги п. 2.3 (б, д) ПДР України.

Внаслідок цього і в порушення вимог п.п. 1.10 (в частині визначення понять «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка») 10.1 та12.1 ПДР України, водій ОСОБА_5 , під час проїзду ділянки вказаної автодороги, що по вулиці Шевченка у селищі Залізці Тернопільського району Тернопільської області, не врахував дорожньої обстановки, не застосував такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого допустив втрату поперечної стійкості автомобіля «BMW318D», виникнення заносу та некерований його виїзд за межі проїзної частини вліво з подальшим розвертанням автомобіля.

Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_4 спричинено закриту травму правого плечового поясу у виді перелому діафазу (тіла) ключиці в середній третині, закриту травму грудної клітки у виді перелому першого правого ребра, закриту черепно-мозкову травму-струс головного мозку, забійно-рвану рану правої величної ділянки, синці повік обох очей, чисельні садна обличчя, садна тулуба та верхніх кінцівок, рану правої величної ділянки, що у своєму клінічному перебігу супроводжуються тривалим (більш ніж 21 день) розладом здоров`я і за цією ознакою належать до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Порушення ОСОБА_5 вимог п.п. 2.3. (б,д), 1.10 та 10.1 ПДР перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілій ОСОБА_4 , середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Захисником обвинуваченого надано угоду про примирення від 30 липня 2026 року, укладену між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 відповідно до умов якої, обвинувачений та потерпіла дійшли згоди, щодо розміру заподіяних матеріальних і моральних збитків, обвинувачений повністю визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, сторони узгодили покарання, яке повинен нести обвинувачений за вчинене кримінальне правопорушення, а саме із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 тисячі гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Захисник та обвинувачений просять затвердити угоду про примирення між потерпілим та обвинуваченим.

Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо затвердження угоди про примирення, так як ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його суспільна небезпечність не відповідають обраному покаранню та відсутні підстави для застосування ст.69 КК України.

Суд не погоджується з запереченнями прокурора, з огляду на наступне.

Кримінально – процесуальний кодекс України передбачає два види угод: угода про примирення та угода про визнання винуватості. Перша з них може бути укладена між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, друга між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. В обох випадках зміст угоди має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Правила призначення покарання встановлені Кримінальним кодексом України, зокрема, розділом ХІ його Загальної частини. Відповідно до ч. 5 ст. 65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. Отже, закон дозволяє зазначеним вище суб`єктам кримінального провадження самостійно визначити вид покарання яке понесе винна особа.

Зі змісту Закону України №1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» вбачається, що внесені ним зміни до Кримінального кодексу України не передбачали заборони застосування ст. 69 КК України у справах щодо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Також, санкція ч.1 ст. 286-1 КК України визначена Законом №1231-ІХ в такому розмірі, який згідно ст.12 КК України відносить її до категорії нетяжких злочинів. При цьому, вказаний Закон не вніс зміни і не передбачив жодних обмежень щодо можливості укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч.1 ст.286-1 КК України.

Крім того, Законом №1231-IХ не було змінено положення ст.475 КПК України і не передбачено повноваження суду призначати інше покарання ніж узгоджене сторонами угоди.

За змістом ст. 1 КПК України та ст. 75 Конституції України Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами України, а єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Оскільки законодавець при прийнятті Закону № 1231-IХ не передбачив жодних заборон чи обмежень на застосування ст.69 КК України та укладення угод у кримінальних провадженнях за ч. 1 ст. 286-1 КК України, то доводи прокурора є безпідставними.

Судом встановлено, що згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням, внаслідок його дій було завдано шкоду лише потерпілій ОСОБА_4 .

Та обставина, що безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сама по собі не є підставою для висновку про те, що в будь-якому випадку угода про примирення між потерпілим та обвинуваченими не відповідає інтересам суспільства.

Зазначене узгоджується також з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 284/1083/24, де зокрема визначено, що угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують правовий інститут примирення саме до конкретного випадку, чим фактично задовольняється як власні (приватні) інтереси, так і за результатом укладення угоди суспільний (публічний) інтерес. При цьому публічний інтерес в такому випадку задовольняється шляхом притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, призначення їй узгодженого, але ж покарання, та настання відповідних наслідків кримінально правового характеру.

В силу п.1 ч.3 ст.314 КПК України, ч.2 ст.474 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Суд не вправі перевіряти фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, так як не здійснює оцінку доказів у кримінальному провадженні під час проведення підготовчого судового засідання, виходячи з того, що межі розгляду встановлюються лише змістом угоди про примирення.

Відповідно до змісту вказаної угоди про примирення від 30 липня 2026 року, укладену між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_5 повністю та беззастережно визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.286-1КК України, добровільно відшкодовано шкоду потерпілій.

Сторони узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Судом з`ясовано, що обвинувачений цілком і повністю розуміє права, передбачені ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ч.1 ст.473 КПК України, наслідки невиконання угоди, передбачені ст.476 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом. Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою про примирення.

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні, що цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, що передбачені п.2 ч.1 ст.473 КПК України, просила затвердити угоду про примирення, яку укладено добровільно, без жодного примусу чи тиску, шкоду їй відшкодовано, претензій до обвинуваченого не має.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про примирення між потерпілим і обвинуваченим та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами кримінального провадження покарання.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином, тому угода про примирення між обвинуваченим та потерпілими може бути укладена у даному провадженні на підставі ч.3 ст.469 КПК України.

Суд зобов`язаний врахувати при прийнятті рішення особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Суд також зобов`язаний врахувати при прийнятті рішення обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире розкаяння обвинуваченого у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілій заподіяних збитків, яка претензій до нього не має, про що надала письмову заяву та заявила у судовому засіданні. Також суд визнає як обставину, що пом`якшує покарання те, що ОСОБА_5 в даний час перебуває на військовій службі у Збройних Силах України та виконує обов`язок щодо захисту Батьківщини, бере безпосередню участь у бойових діях щодо відсічі збройної агресії російської федерації, що стверджується документами, наданими військовою частиною, де проходить службу ОСОБА_5 .

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання законом.

Отже, у даній справі наявні декілька обставин, передбачених ст.66 КК України, що пом`якшують покарання та відсутні обмеження, визначені законом, для застосування ст.69 КК України.

Обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України, не встановлено.

Судом перевірено угоду про примирення на відповідність вимогам КПК України щодо змісту та порядку укладення угоди та КК України щодо узгодженого виду покарання; підстав для відмови в її затверджені не встановлено.

Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді штрафу, відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігання вчиненню нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Дане покарання, на переконання суду цілком відповідає тяжкості, обставинам вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого,відповідає цілям покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Тому суд вважає, що угоду про примирення слід затвердити і призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Керуючись ст.ст. 374, 468, 469, 471, 473-475, 615 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про примирення від 30 липня 2026 року, укладену між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ч.1 статті 69 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати в загальному розмірі 9805,40 грн (дев`ять тисяч вісімсот п`ять гривень сорок копійок) за проведення експертиз: 5348.40 грн - вартість проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/120-25/11076-ІТ від 13.10.2025 та 4457,00 грн, вартість проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/120-25/11072-ІТ від 22.10.2025 в дохід держави рахунок UА308999980313090115000019733, код класифікації доходів бюджету 24060300, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач ГУК у Тернопільській області/тг м.Зборів/24060300, код отримувача 37977599.

Після набрання вироком законної сили скасувати арешт накладений, згідно ухвали слідчого судді Зборівського районного суду від 02 вересня 2025 року у справі 599/1435/25 на автомобіль марки «BMW 318D», р.н. НОМЕР_1 , номер кузова « НОМЕР_2 », власником якого є ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2 житель АДРЕСА_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія номер НОМЕР_3 від 14.10.2023 та повернути вказані автомобіль і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу його власнику чи уповноваженому представнику власника.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо вирок не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч.3 ст.394 КПК України до Тернопільського апеляційного суду на протязі 30 діб з дня його проголошення.

Копії вироку після проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій, прокурору.

Суддя Зборівського

районного суду ОСОБА_1