Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №760/17946/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/17946/25

Провадження № 1кп/760/2253/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до ЄРДР за № 62024240010000469 від 22.08.2024 р. по обвинуваченню:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, дітей не має, із вищою освітою, офіційно не працюючого, раніше не судимого, РНОКПП НОМЕР_1

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 та ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений солдат ОСОБА_7 проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 28.05.2024 на посаді курсанта навчального взводу навчального курсу навчального центру у військовій частині НОМЕР_2 , на особливий період.

21.07.2024 у обвинуваченого ОСОБА_7 , виник злочинний умисел, спрямований на самовільне залишення місця служби з метою тимчасового незаконного ухилення від виконання покладених на нього обов`язків військової служби.

Реалізуючи цей злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_7 , діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та дозволу командирів самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , яка дислокувалась у АДРЕСА_2 , внаслідок чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби не приймав та незаконно перебував за межами військової частини до 05.03.2025, тобто до дати, коли був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Крім того, під час тимчасового ухилилення від проходження військової служби обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочин проти життя та здоров`я особи за наступних обставин.

Так, 05.03.2025 приблизно о 19 год. 50 хв. на вулиці при вході до скверу біля будинку АДРЕСА_3 обвинувачений ОСОБА_7 випадково зустрів потерпілого ОСОБА_4 .

Внаслідок попередніх неприязних відносин між останніми відбувся словесний конфлікт, з приводу чіпляння до сім`ї ОСОБА_4 , а саме до його дружини та їх малолітнього сина з боку ОСОБА_7 , який в подальшому переріс в бійку, під час якої у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_4 .

Так, ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесного ушкодження потерпілому, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 05.03.2025, приблизно о 19 год. 50 хв. знаходячись на вулиці при вході до скверу біля будинку АДРЕСА_3 , перебуваючи навпроти потерпілого, під час сутички, дістав з правої кишені джинсів, в які був одягнутий, тичковий ніж та тримаючи його в правій руці наніс потерпілому ОСОБА_4 один удар в область лівої щоки, один удар в область правого передпліччя та один удар в ділянку живота.

У результаті протиправних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_4 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення живота.

Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованих йому правопорушень визнав частково та суду пояснив що на той момент у нього був хворий батько, якому було 83 роки і який потребував стороннього догляду.

Разом із тим до військової частини його примусово мобілізували ІНФОРМАЦІЯ_5. Під час проходження військової служби обвинувачений зібрав усі документи про те, що його батько потребує стороннього догляду. Однак ці документи були йому повернуті. Розуміючи стан здоров`я батька, він залишив військову частину. Метою залишення військової частини був виключно догляд за батьком.

Крім того, ОСОБА_7 суду повідомив, що 5 березня 2025 р. приблизно о восьмій вечора він вийшов із дому. За 15 метрів від будинку дорогу йому перетнув потерпілий ОСОБА_4 . Обвинувачений хотів його обійти, але той не дав йому цього зробити. Після цього потерпілий повідомив йому, що відірве йому голову за жінку та дитину. Обвинувачений хотів заперечити, однак потерпілий, не дочекавшись відповіді, почав бити обвинуваченого.

Під час бійки потерпілий завдав йому ударів у скроню та праве око, розсік шкіру на обличчі, внаслідок чого пішла кров. Від отриманих побоїв обвинувачений тимчасово втратив зір. Після цього потерпілий ОСОБА_4 повалив його на землю та почав бити руками й ногами. Під час бійки обвинувачений намагався встати, але не зміг, тому дістав із кишені ніж та почав махати ним у бік потерпілого. Він цілив потерпілому в ноги. Наміру завдавати потерпілому тілесних ушкоджень обвинувачений не мав. У живіт ножем він влучив випадково.

Через 2-3 хвилини потерпілий ОСОБА_4 перестав бити обвинуваченого та пішов. Обвинувачений, піднявшись із землі, пішов додому, де його й затримали.

Також обвинувачений повідомив, що допомоги потерпілому він не надавав, оскільки сам потребував медичної допомоги. Швидку допомогу собі також не викликав, оскільки не встиг. Швидку допомогу йому викликали працівники поліції. Під час бійки обвинувачений ОСОБА_7 отримав шрам на обличчі. Після бійки швидка допомога відвезла його спочатку в одну лікарню, потім - в іншу, де йому зашивали обличчя.

Крім того, обвинувачений суду повідомив, що між ним та потерпілим були неприязні стосунки з приводу фінансів. Дружина потерпілого була винна ОСОБА_7 гроші - приблизно 2 тисячі доларів, і він просив їх повернути. Однак вона цього не зробила.

Обвинувачений ОСОБА_7 просив виправдати його за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України. Він пояснив, що застосував ніж виключно для того, щоб зупинити напад потерпілого ОСОБА_4 на нього.

За словами обвинуваченого, ОСОБА_4 першим почав його бити, завдав йому удару, після якого він упав. Тоді ОСОБА_7 витягнув ніж і почав хаотично ним розмахувати, не бачачи, куди влучав.

ОСОБА_7 зазначив, що не знає, звідки в нього з`явилася рана на обличчі. Ушкодження на його обличчі зафіксували вже в лікарні. За словами ОСОБА_7 , рана на його обличчі з`явилася, коли потерпілий ОСОБА_4 завдав йому другого удару. Він не знає, чим саме потерпілий розсік йому обличчя, оскільки тоді було темно. Сам собі він не міг завдати удару ножем, адже в момент заподіяння йому травми ніж іще перебував у кишені.

Обвинувачений стверджував, що захищався від нападу та перебував у стані необхідної оборони. У зв`язку із цим він просив застосувати до нього статтю 36 Кримінального кодексу України, зазначаючи, що захищався від реального нападу, однак перевищив межі необхідної оборони. Тому просив перекваліфікувати його діяння на статтю 124 Кримінального кодексу України, а за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України - виправдати.

Щодо цивільного позову обвинувачений повідомив, що він його не визнає, оскільки це значна сума. Потерпілий був ініціатором конфлікту, а тому обвинувачений ОСОБА_7 не повинен нічого відшкодовувати. Саме потерпілий спровокував конфлікт, а тому підстав для задоволення цивільного позову немає.

Не зважаючи на те, що обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав лише частково, вона повністю підтверджується зібраними по справі та перевіреними у судовому засіданні доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_4 показав суду, що 5 березня 2025 року він ішов з ЛФК додому. У руках у нього були сумка та батон хліба. Дорогою додому він зустрів ОСОБА_7 та запитав про причини його агресивної поведінки щодо дружини та дитини. ОСОБА_7 відповів йому в грубій формі. Після цього потерпілий перегородив ОСОБА_7 дорогу й не давав пройти, намагаючись продовжити розмову.

Під час такого перешкоджання проходу ОСОБА_7 ударив потерпілого ножем в обличчя. Потерпілий виставив руки, а ОСОБА_7 продовжував завдавати ударів ножем у плече, живіт та лопатку. Декілька разів він влучив ножем у сумку. Загалом ОСОБА_7 завдав потерпілому чотирьох ножових поранень.

Після бійки потерпілий пішов додому. Дружина, побачивши, у якому він стані, викликала поліцію та швидку допомогу. ОСОБА_4 доправили до лікарні. Він одужував приблизно півтора місяця, після чого лікувався медикаментозно. Під час бійки обвинувачений висловлював погрози вбивством та нецензурно лаявся.

Крім того, потерпілий додав, що обвинувачений ОСОБА_7 постійно носив із собою ніж. ОСОБА_4 бачив це, оскільки ніж стирчав у ОСОБА_7 з кишені. Потерпілий зазначив, що вони з ОСОБА_7 є сусідами, проживають у сусідніх будинках і знайомі приблизно 15 років. Раніше він підходив до ОСОБА_7 з проханням припинити обзивати його дружину та штовхати дитину.

За словами потерпілого, під час бійки ОСОБА_7 жодного разу не падав, а сам ОСОБА_4 жодних ударів йому не завдавав. Після бійки ОСОБА_7 з ним не зв`язувався.

ОСОБА_4 зазначив, що підтримує цивільний позов та просить його задовольнити.

Показання потерпілого підтверджуються також показаннями свідка, яка була допитана в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_8 , яка є дружиною потерпілого, зазначила, що того дня її чоловік зайшов додому з тілесними ушкодженнями, увесь у крові. Також свідок повідомила, що до цієї події ОСОБА_7 неодноразово штовхав її дитину.

Потерпілий ОСОБА_4 пояснив їй, що тілесні ушкодження йому завдав ножем ОСОБА_7 . У ОСОБА_4 було порізане обличчя, він був увесь у крові, тому вони викликали поліцію та швидку допомогу.

Свідок зазначила, що такі дії ОСОБА_7 є наслідком конфлікту між нею, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Коли ОСОБА_4 прийшов додому, він тримався за живіт, а його футболка була в крові. На щоці в нього була велика рана, сам він був дезорієнтований.

За словами свідка, обличчя ОСОБА_4 досі сіпається, не залишається нерухомим. У нього виник комплекс через те, що його обличчя порізане.

Крім показань потерпілого та свідка, вина обвинуваченого ОСОБА_7 у умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 підтверджується також зібраними в провадженні та дослідженими в судовому засіданні доказами:

1.Даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.03.2025, відповідно до змісту якого 05.03.2025 за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 завдав ОСОБА_4 ножових поранень в область щоки та живота, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження (Т.2, а.с. 1);

2.Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 05.03.2025, відповідно до змісту якого ОСОБА_8 повідомила, що 05.03.2025 близько 19:00 їхній спільний знайомий ОСОБА_7 здійснив напад на її чоловіка ОСОБА_4 , завдавши йому колотої рани живота та порізу правої щоки (Т.2, а.с. 9-10);

3.Даними рапорту інспектора УПП у м. Києві старшого лейтенанта ОСОБА_9 , відповідно до змісту якого під час патрулювання 05.03.2025 о 20:00 вона отримала виклик щодо завдання тяжких тілесних ушкоджень. Після прибуття на місце виклику до неї звернулася ОСОБА_8 та повідомила про завдання її чоловіку ОСОБА_4 ножового поранення. Разом з екіпажем «Рубін 951» інспектор вирушила до ймовірного кривдника, який також мав тілесні ушкодження. ОСОБА_4 та ОСОБА_7 госпіталізовано до лікарні № 4 (Т.2, а.с. 11);

4.Даними рапорту оперуповноваженого Солом`янського управління поліції м. Києва ОСОБА_10 , відповідно до змісту якого під час затримання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено знаряддя вчинення кримінального правопорушення, а саме тичковий ніж (Т.2, а.с. 12);

5.Даними протоколу огляду місця події від 05.03.2025, відповідно до змісту якого оглянуто відділення екстреної невідкладної медичної допомоги, розташоване у приміщенні КНП «КМКЛ № 4» на першому поверсі біля кабінету № 16. Під час огляду виявлено особисті речі ОСОБА_4 , а саме: розрізану кофту чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору; рушник світло-зеленого кольору зі слідами речовини світло-бурого кольору, який поміщено до паперового конверта; штани чорного кольору з ременем чорного кольору; чоловічі кросівки чорно-червоного кольору (Т.2, а.с. 13-17);

6.Даними протоколу огляду місця події від 06.03.2025, відповідно до змісту якого оглянуто квартиру АДРЕСА_5 . Під час огляду в зазначеній квартирі виявлено та вилучено предмет, зовні схожий на ніж (Т.2, а.с. 20-22);

7.Даними протоколу огляду місця події від 06.03.2025, виходячи зі змісту якого об`єктом огляду є ділянка відкритої місцевості у сквері неподалік триповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де на асфальтованому покритті виявлено та вилучено сліди речовини червоно-бурого кольору (Т.2, а.с. 31-36);

8.Даними висновку експерта № 081-208-2025 від 04.05.2025-09.05.2025, відповідно до якого у наданому на дослідження змиві речовини бурого кольору з раковини у ванній кімнаті виявлено кров людини. При визначенні групової належності крові виявлено антиген H, що не виключає можливості походження цієї крові від обвинуваченого ОСОБА_7 (Т.2, а.с. 39-44);

9.Даними висновку експерта № 081-207-2025 від 07.05.2025-09.05.2025, відповідно до якого на наданому на експертизу фрагменті палички зі слідами речовини бурого кольору, вилученому під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , виявлено кров людини. При визначенні групової належності цієї крові виявлено антиген H, що не виключає можливості її походження від обвинуваченого ОСОБА_7 . Даних, які б свідчили про можливість походження цієї крові від потерпілого ОСОБА_4 , за результатами дослідження не отримано (Т.2, а.с. 47-52);

10.Даними висновку експерта № 091-274-25 від 10.03.2025-17.04.2025, відповідно до якого під час судово-цитологічного дослідження клинка, основи клинка, шнурка на рукоятці тичкового ножа, скоби чохла та внутрішньої поверхні чохла для ножа виявлено кров людини. При серологічному дослідженні виявлено антиген A, що не виключає можливості походження цієї крові від потерпілого ОСОБА_4 (Т.2 , а.с. 53-58);

11.Даними висновку експерта від 26.03.2025 № СE-19/111-25/18221-ХЗ відповідно до якого наданий на дослідження ніж, вилучений під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , до холодної зброї не відноситься (Т.2, а.с. 61-64);

12.Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 06.03.2025 за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , під час якого останній показав, що після виходу з будинку зустрів потерпілого ОСОБА_4 , який висловив йому претензії щодо його поведінки стосовно дружини та сина, після чого почав завдавати йому ударів кулаками в обличчя. Від завданих ударів ОСОБА_7 впав на асфальт, а потерпілий продовжив завдавати йому ударів, у тому числі коли він намагався підвестися. ОСОБА_7 показав, що, захищаючись від ударів та побоюючись за себе, дістав із правої кишені куртки ніж, яким намагався налякати потерпілого, та при цьому випадково влучив ножем йому в шию. Після цього потерпілий пішов у напрямку будинку, а ОСОБА_7 , у якого з носа текла кров, підвівся та пішов додому вмитися. Відповідаючи на запитання, ОСОБА_7 зазначив, що допомоги потерпілому не надавав, під час нападу не мав змоги втекти, а наявність при собі ножа пояснив тим, що очікував отримання посилки та взяв його для її відкриття. Також повідомив, що раніше був знайомий із ОСОБА_4 та товаришував із ним (Т.2, а.с. 72-76);

13.Даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2025, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_4 впізнав особу, яка 05.03.2025 у сквері за адресою: АДРЕСА_3 , завдала йому тілесних ушкоджень у вигляді ножових поранень в ділянку живота, щоки та передпліччя. Потерпілий впізнав особу, зображену на фотознімку № 2, за характерними рисами обличчя та формою очей. Відповідно до додатку до протоколу на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.2, а.с. 82-85);

14.Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 09.04.2025 за участю потерпілого ОСОБА_4 , під час якого останній показав, що між ним та ОСОБА_7 виник конфлікт через поведінку останнього стосовно його дружини та сина. Зустрівши ОСОБА_7 біля будинку, ОСОБА_4 підійшов до нього для розмови, під час якої ОСОБА_7 висловлювався нецензурно та вдарив його. У відповідь ОСОБА_4 завдав ОСОБА_7 удару в обличчя, після чого між ними відбулася бійка. Під час бійки ОСОБА_7 завдав потерпілому удару ножем у ділянку правого плеча. Надалі ОСОБА_4 схопив ОСОБА_7 за одяг та притиснув до себе, після чого останній завдав йому ще одного удару ножем у ділянку шиї. Коли потерпілий почав відходити в бік свого будинку, ОСОБА_7 наздогнав його та завдав удару ножем у ліву ділянку спини. Під час слідчого експерименту ОСОБА_4 продемонстрував взаємне розташування учасників події та механізм завдання ударів, а також пояснив, що під час конфлікту перебував у стані алкогольного сп`яніння, мав при собі лише ніж для відкривання пляшок, яким під час бійки не користувався. Після події ОСОБА_7 пішов у напрямку вул. Авіаконструктора Антонова, а потерпілий попрямував додому (Т.2, а.с. 85-88);

15.Даними висновку експерта № 042-861-2025 від 02.06.2025, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_4 на момент звернення за медичною допомогою виявлено: проникаюче колото-різане поранення живота зліва з пораненням тонкого кишківника та евентерацією петлі тонкого кишківника; непроникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, різану рану правого плеча та різану рану лівої щоки. Характер, морфологія та локалізація виявлених ушкоджень свідчать про те, що вони утворилися від чотирьох дій травмуючого предмета або предметів, яким притаманні колюче-ріжучі властивості. Морфологія тілесних ушкоджень та часові дані, наведені у медичній документації, дозволяють вважати можливим їх утворення у строк, зазначений в описовій частині постанови, тобто 05.03.2025 до 20.05. Проникаюче колото-різане поранення живота зліва з пораненням тонкого кишківника та евентерацією петлі тонкого кишківника за критерієм небезпеки для життя відноситься до тяжкого тілесного ушкодження. Непроникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, різана рана правого плеча та різана рана лівої щоки за критерієм тривалості розладу здоров`я відносяться до легких тілесних ушкоджень (Т.2, а.с. 92-98);

16.Даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.08.2024, відповідно до якого до Першого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м. Хмельницькому надійшли копії матеріалів досудового розслідування військової частини НОМЕР_2 , з яких вбачається факт самовільного залишення 21.07.2024 близько 21:00 військової частини НОМЕР_2 курсантом навчального взводу навчального курсу навчального центру військової частини НОМЕР_2 , солдатом ОСОБА_7 , який після цього у військовій частині був відсутній (Т.2, а.с. 114);

17.Даними листа командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_13 від 31.07.2024 № 4266, адресованого директору Територіального управління ДБР у м. Хмельницькому, відповідно до якого 21.07.2024 військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_7 самовільно залишив військову частину, а його місцезнаходження на час складення листа було невідоме. За цим фактом у військовій частині проведено службове розслідування, за результатами якого в діях солдата ОСОБА_7 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (Т.2, а.с. 115);

18.Даними акта службового розслідування від 31.07.2024, відповідно до якого за результатами службового розслідування вирішено повідомити начальника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону та начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про наявність у діях солдата ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а випадок самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_7 довести до особового складу (Т.2, а.с. 116-121);

19.Даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2024 № 151, відповідно до якого солдата ОСОБА_7 , 1992 року народження, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено на посаду курсанта (Т.2, а.с. 128);

20.Даними доповіді про самовільне залишення військової частини військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_7 (Т.2, а.с. 131-132);

Крім доказів, наданих стороною обвинувачення, суд дослідив медичну документацію, яка була надана стороною захисту, та виходячи із змісту якої, обвинувачений ОСОБА_7 :

1) був доставлений до КНП «КМКЛ № 8», де йому був поставлений діагноз: відкрита рана декількох ділянок носа. Дана травма відноситься до легких тілесних ушкоджень. Пацієнту ОСОБА_7 на шкіру накладені шви. 06 березня 2025 він був виписаний із лікарні. (Т. 3, а.с. 23-93)

2) звертався 05.03.2025 до КНП «КМКЛ №4» за офтальмологічною допомогою. Діагноз: забій очного яблука та тканин очної ямки, поверхнева рвана травми носа (Т.3, а.с. 95);

Також суд дослідив медичну документацію, яка була надана стороною захисту, та виходячи із змісту якої, батько обвинуваченого ОСОБА_14 віком 82 роки має хвороби та потребує сторонньої допомоги (Т. 3, а.с. 97-146).

Дані докази суд визнає належними і допустимими, оскільки вони здобуті в законний спосіб та містять інформацію, що доводить вину обвинуваченого у вчиненні ним інкримінованого злочину. Суд не вбачає суттєвих порушень під час проведення процесуальних дій, які б могли суттєво вплинути на хід судового розслідування та спотворити його кінцевий результат.

Інші докази, що містяться в матеріалах справи не підтверджують та не спростовують вини обвинуваченого, а тому суд не покладає їх в основу вироку.

Суд не погоджується із доводами сторони захисту щодо того, що обвинувачений ОСОБА_7 мав право на звільнення з військової частини внаслідок того, що мав на утриманні батька похилого віку, який потребував сторонньої допомоги, а коли не отримав такого звільнення, вимушений був самовільно залишити військову частину.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові підстави та порядок звільнення військовослужбовців із військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Виходячи із змісту ст. 26 Закону, законодавець пов`язує можливість звільнення військовослужбовця за зазначеною підставою з наявністю сукупності визначених законом обставин, зокрема встановленої батькові або матері інвалідності I чи II групи, необхідності здійснення за ними постійного догляду, а також передбачених законом обставин щодо інших членів сім`ї, які могли б здійснювати такий догляд.

При цьому самі по собі похилий вік батьків, наявність у них захворювань, необхідність надання їм побутової допомоги або матеріального утримання не є самостійними підставами для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану.

Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_7 з 28.05.2024 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді курсанта навчального взводу навчального курсу навчального центру військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини від 28.05.2024 № 151 (Т. 2, а.с. 128).

У судовому засіданні обвинувачений пояснив, що його батько мав похилий вік, страждав на захворювання та потребував стороннього догляду. За словами обвинуваченого, під час проходження військової служби він зібрав необхідні медичні документи, однак вони були йому повернуті, у зв`язку з чим він вирішив самостійно залишити військову частину для здійснення догляду за батьком.

Судом досліджено надану стороною захисту медичну документацію стосовно батька обвинуваченого ОСОБА_14 , відповідно до якої останній має захворювання та потребує сторонньої допомоги (Т. 3, а.с. 97-146).

Зазначені обставини суд бере до уваги та не ставить під сумнів наявність у батька обвинуваченого захворювань і потреби у сторонній допомозі.

Разом із тим, із дослідженої судом медичної документації не випливає, що батькові обвинуваченого ОСОБА_14 була встановлена інвалідність I чи II групи. Інших належних доказів, які б підтверджували встановлення йому відповідної групи інвалідності, суду не надано.

Крім того, сама по собі наявність медичних документів, які засвідчують захворювання особи та необхідність надання їй сторонньої допомоги, не є достатнім підтвердженням усіх передбачених законом умов звільнення військовослужбовця у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із батьків.

За таких обставин суд вважає, що надані стороною захисту докази підтверджують наявність у батька обвинуваченого певних проблем зі здоров`ям та потреби у сторонній допомозі, однак не підтверджують наявності сукупності юридичних підстав, які відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» надавали б ОСОБА_7 право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.

Крім того, суд враховує, що навіть за наявності передбачених законом сімейних обставин звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється у встановленому законом порядку та потребує прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою.

Отже, військовослужбовець зобов`язаний продовжувати виконання покладених на нього обов`язків військової служби до її припинення у передбаченому законом порядку. Наявність обставин, які, на думку військовослужбовця, дають йому право на звільнення, сама по собі не припиняє проходження військової служби та не надає права самостійно залишати військову частину.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що зібрані ним документи щодо стану здоров`я батька були повернуті, також не свідчить про виникнення в нього права на самовільне залишення військової частини.

Навіть у разі незгоди військовослужбовця з діями чи рішеннями командування щодо розгляду питання про його звільнення, він має право на оскарження таких дій або рішень у встановленому законом порядку. При цьому сама по собі незгода з діями командування, неприйняття рішення про звільнення або повернення поданих документів не звільняють військовослужбовця від обов`язку проходження військової служби.

Під час судового розгляду встановлено, що 21.07.2024 обвинувачений ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , самовільно залишив місце проходження військової служби та надалі до виконання своїх службових обов`язків не повернувся.

Зазначені обставини підтверджуються витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.08.2024 (Т. 2, а.с. 114), листом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2024 № 4266 (Т. 2, а.с. 115), актом службового розслідування від 31.07.2024 (Т. 2, а.с. 116-121), а також доповіддю про самовільне залишення військової частини (Т. 2, а.с. 131-132).

При цьому суд враховує, що обвинувачений був відсутній у військовій частині з 21.07.2024 до 05.03.2025, тобто понад сім місяців, протягом яких свої службові обов`язки не виконував та заходів для повернення до місця проходження військової служби не вживав. Перебування обвинуваченого поза межами військової частини припинилося у зв`язку з його затриманням за підозрою у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

Така тривалість самовільної відсутності, на думку суду, також має істотне значення для оцінки доводів сторони захисту, оскільки свідчить про свідоме та тривале невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків військової служби.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 39 КК України, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності допускається для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Разом із тим, із досліджених судом доказів не вбачається, що саме 21.07.2024 існувала така безпосередня небезпека для життя чи здоров`я батька обвинуваченого, яку неможливо було усунути іншим способом, окрім самовільного залишення ОСОБА_7 військової частини.

Наявність у батька обвинуваченого захворювань та необхідність сторонньої допомоги, хоча й заслуговують на увагу та врахування, самі по собі не свідчать про існування стану крайньої необхідності, який би виправдовував тривале самовільне залишення військової частини та невиконання військовослужбовцем своїх обов`язків.

Отже, суд не вбачає підстав для висновку про те, що самовільне залишення обвинуваченим ОСОБА_7 військової частини було єдиним можливим способом усунення безпосередньої небезпеки для його батька або що вчинені ним дії відповідали умовам правомірності крайньої необхідності, передбаченим ст. 39 КК України.

Оцінюючи доводи сторони захисту в їх сукупності, суд вважає, що бажання обвинуваченого здійснювати догляд за хворим батьком могло бути особистим мотивом залишення ним військової частини, однак цей мотив сам по собі не усуває протиправного характеру його дій та не свідчить про відсутність умислу на самовільне залишення військової частини.

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, усвідомлював свій обов`язок проходити військову службу, знав про відсутність відповідного рішення командування щодо його звільнення та, незважаючи на це, за власним рішенням залишив військову частину, протягом тривалого часу до місця служби не повертався і покладених на нього військових обов`язків не виконував.

За таких обставин суд вважає, що наведені стороною захисту обставини щодо похилого віку та стану здоров`я батька обвинуваченого не спростовують встановлених судом обставин самовільного залишення ним військової частини, не підтверджують наявності передбачених законом підстав для самостійного припинення проходження військової служби та не виключають його кримінальної відповідальності за вчинене.

Таким чином, доводи сторони захисту про вимушений характер самовільного залишення обвинуваченим ОСОБА_7 військової частини у зв`язку з необхідністю догляду за батьком суд визнає необґрунтованими, оскільки вони не спростовують сукупності встановлених судом обставин, які свідчать про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім того, суд не погоджується із позицією сторони захисту про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України, та необхідність кваліфікації його дій за ст. 124 Кримінального кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Згідно з ч. 2 ст. 36 КК України, кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 КК України, кримінальна відповідальність настає за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Таким чином, обов`язковою умовою кваліфікації дій особи за ст. 124 КК України є встановлення того, що вона перебувала у стані необхідної оборони та діяла з метою захисту від суспільно небезпечного посягання, однак умисно заподіяла особі, яка посягала, тяжку шкоду, що явно не відповідала небезпечності посягання або обстановці захисту.

Визначальне значення для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження від тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного при перевищенні меж необхідної оборони, має мета дій особи, оскільки необхідна оборона передбачає вчинення дій, спрямованих на негайне відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання.

Саме лише виникнення конфлікту між особами, переростання його в бійку чи наявність тілесних ушкоджень в обох учасників конфлікту не є безумовним підтвердженням перебування одного з них у стані необхідної оборони.

Як встановлено судом, 05.03.2025 приблизно о 19 год. 50 хв. між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_4 , які були раніше знайомі та перебували у неприязних відносинах, виник словесний конфлікт, пов`язаний із попередніми взаємовідносинами обвинуваченого та сім`ї потерпілого, який у подальшому переріс у фізичне протистояння.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що він підійшов до обвинуваченого з метою з`ясування причин його поведінки стосовно дружини та дитини потерпілого. Після грубої відповіді ОСОБА_7 потерпілий перегородив йому дорогу, намагаючись продовжити розмову. За словами потерпілого, саме після цього обвинувачений застосував ніж, завдавши йому удару в обличчя, а надалі продовжив завдавати ножових ударів у різні ділянки тіла.

Крім того, судом досліджено надану стороною захисту медичну документацію обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до якої після події 05.03.2025 у нього було виявлено відкриту рану декількох ділянок носа, забій очного яблука та тканин очної ямки, поверхневу рвану травму носа, у зв`язку з чим він отримував медичну допомогу (Т. 3, а.с. 23-95).

Зазначені медичні документи суд визнає належними доказами факту отримання обвинуваченим тілесних ушкоджень та враховує їх при оцінці характеру конфлікту й доводів сторони захисту.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 стверджував, що потерпілий ОСОБА_4 першим розпочав застосування фізичного насильства, завдавав йому ударів у скроню та обличчя, внаслідок чого в нього виникла рана на обличчі, пішла кров та він тимчасово втратив зір.

Разом із тим, відповідаючи на запитання щодо механізму отримання зазначених тілесних ушкоджень, обвинувачений не зміг пояснити, чим саме потерпілий завдав йому ушкодження обличчя, яким предметом воно було спричинене та за яких конкретних обставин виникла відповідна рана. Обвинувачений зазначив, що не знає, чим саме йому було заподіяно ушкодження, оскільки в той момент було темно, а також не зміг достовірно пояснити механізм його виникнення.

При цьому потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні категорично заперечував заподіяння обвинуваченому тілесних ушкоджень.

Таким чином, із досліджених судом доказів достовірно встановлюється факт наявності в обвинуваченого тілесного ушкодження після конфлікту, однак причину та конкретний механізм його виникнення встановити не можливо.

Отже, нездатність обвинуваченого ОСОБА_7 назвати конкретний предмет, яким йому могли бути заподіяні тілесні ушкодження впливає на оцінку судом версії обвинуваченого про перебування у стані необхідної оборони в сукупності з усіма дослідженими доказами, зокрема характером та кількістю заподіяних потерпілому ножових поранень, їх локалізацією, обставинами виникнення конфлікту, показаннями потерпілого, результатами слідчих експериментів та висновком судово-медичного експерта.

При цьому наявність тілесних ушкоджень в обвинуваченого не є безумовним підтвердженням того, що застосування ним ножа було зумовлене виключно необхідністю захисту від нападу потерпілого, а також того, що суспільно небезпечне посягання тривало саме в момент заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

Істотне значення для оцінки доводів сторони захисту мають характер, кількість, локалізація та механізм заподіяних потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень.

Так, відповідно до висновку судово-медичного експерта № 042-861-2025 від 02.06.2025, у потерпілого ОСОБА_4 виявлено проникаюче колото-різане поранення живота зліва з пораненням тонкого кишківника та евентерацією петлі тонкого кишківника, непроникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, різану рану правого плеча та різану рану лівої щоки.

При цьому експертом встановлено, що характер, морфологія та локалізація зазначених ушкоджень свідчать про їх утворення від чотирьох дій травмуючого предмета або предметів, яким притаманні колюче-ріжучі властивості. Проникаюче поранення живота з пошкодженням тонкого кишківника віднесено до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння (Т. 2, а.с. 92-98).

Отже, дослідженими судом доказами встановлено заподіяння потерпілому множинних тілесних ушкоджень у різних ділянках тіла, зокрема в ділянках грудної клітки та живота, де розташовані життєво важливі внутрішні органи.

Суд враховує, що характер та кількість зазначених ушкоджень мають істотне значення для оцінки спрямованості умислу обвинуваченого.

Разом із тим, суд враховує, що під час слідчого експерименту від 09.04.2025 потерпілий ОСОБА_4 повідомив про продовження обвинуваченим застосування ножа в ході конфлікту, а також про те, що після початку його відходу в напрямку свого будинку ОСОБА_7 наздогнав його та завдав ще одного удару ножем (Т. 2, а.с. 85-88).

Зазначені пояснення потерпілого мають істотне значення для оцінки поведінки обвинуваченого та спрямованості його дій, оскільки вказують на продовження застосування ножа за обставин, коли потерпілий, за його словами, вже почав припиняти фізичне протистояння та відходити від обвинуваченого.

Оцінюючи наведені докази в сукупності, суд вважає, що встановлені обставини свідчать про застосування обвинуваченим ножа під час конфлікту, який виник на ґрунті попередніх неприязних відносин, та про неодноразове заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

При цьому суд враховує, що сам обвинувачений підтвердив факт застосування ножа до потерпілого, однак пояснював це необхідністю захисту від нападу.

Разом із тим, наведена версія щодо виключно захисного характеру його дій не узгоджується із сукупністю досліджених доказів, зокрема характером та множинністю заподіяних потерпілому ушкоджень, їх локалізацією, обставинами розвитку конфлікту та поясненнями потерпілого щодо продовження застосування обвинуваченим ножа.

Оцінюючи суб`єктивну сторону вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить із того, що обвинувачений ОСОБА_7 , застосовуючи предмет із колюче-ріжучими властивостями та завдаючи ним ударів у різні ділянки тіла потерпілого, у тому числі в ділянку живота, усвідомлював суспільно небезпечний характер таких дій, передбачав можливість заподіяння значної шкоди здоров`ю потерпілого та свідомо допускав настання відповідних наслідків.

При цьому спрямованість умислу обвинуваченого суд оцінює з урахуванням характеру застосованого предмета, кількості дій, механізму та локалізації заподіяних ушкоджень, попередніх неприязних відносин між учасниками конфлікту, а також поведінки обвинуваченого під час події.

Суд враховує, що умисел на заподіяння тілесних ушкоджень може бути як конкретизованим, так і неконкретизованим, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість заподіяння шкоди здоров`ю та бажає або свідомо допускає її настання, не визначаючи наперед конкретного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

За наявності такого умислу кримінально-правова оцінка вчиненого здійснюється з урахуванням фактично заподіяних наслідків, охоплених умислом винної особи.

У цьому випадку фактично заподіяним наслідком дій ОСОБА_7 стало, зокрема, тяжке тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота з пошкодженням тонкого кишківника, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Таким чином, посилання сторони захисту на те, що обвинувачений не мав наміру заподіяти потерпілому саме тяжке тілесне ушкодження, не спростовують встановленого судом умисного характеру його дій, спрямованих на заподіяння шкоди здоров`ю потерпілого.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сукупність досліджених доказів підтверджує вчинення ОСОБА_7 умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_4 та спростовує версію про заподіяння цього ушкодження під час необхідної оборони з перевищенням її меж.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, оскільки встановлені судом характер, обстановка та спрямованість його дій свідчать про умисне заподіяння потерпілому ОСОБА_4 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, за відсутності встановлених умов, необхідних для кваліфікації вчиненого як перевищення меж необхідної оборони.

Отже, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України.

Таким чином, під час судового засідання встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України

Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_4 , небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4 заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 , у якому він просив суд стягнути з останнього 10 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також 60 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, потерпілий зазначив, що внаслідок умисних протиправних дій обвинуваченого йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили значні фізичні та душевні страждання, негативно вплинули на стан його здоров`я, зовнішність, звичний спосіб життя, можливість повноцінного спілкування з іншими людьми та реалізацію життєвих планів.

Обвинувачений ОСОБА_7 цивільний позов не визнав, посилаючись на надмірність заявленої суми відшкодування та стверджуючи, що саме потерпілий був ініціатором конфлікту, у зв`язку з чим підстави для відшкодування шкоди відсутні.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 Кримінального процесуального кодексу України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються ст. 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Таким чином, протиправна поведінка щодо особи, яка супроводжується заподіянням тілесних ушкоджень, порушує її право на особисту недоторканність та охорону здоров`я, а заподіяні внаслідок цього фізичний біль, страждання і душевні переживання є проявами моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за наявності передбачених законом підстав.

Цілком зрозуміло, що протиправна поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 стосовно потерпілого ОСОБА_4 , яка виразилася в умисному заподіянні йому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, викликала в останнього значні фізичні та душевні страждання, пов`язані як із безпосереднім отриманням тілесних ушкоджень, так і з їх подальшими наслідками.

При цьому сам характер заподіяних тілесних ушкоджень, їх локалізація, тяжкість та необхідність подальшого лікування свідчать про наявність у потерпілого фізичних страждань, а обставини їх заподіяння та встановлені судом наслідки для здоров`я і зовнішності потерпілого дають підстави для висновку про спричинення йому також душевних страждань.

Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначених норм Конституції України та Цивільного кодексу України, суд вважає, що потерпілий ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому злочинними діями обвинуваченого ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вина обвинуваченого ОСОБА_7 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_4 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, встановлена в судовому засіданні та підтверджена сукупністю досліджених судом доказів.

Встановлені судом обставини також свідчать про наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправними діями обвинуваченого та заподіяними потерпілому тілесними ушкодженнями, а також фізичними і душевними стражданнями, які виникли внаслідок цих ушкоджень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд з`ясував, що за своїм характером правопорушення вчинене у формі умисних активних дій, які виразилися у завданні обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_4 декількох ударів ножем у різні ділянки тіла, внаслідок чого останньому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а також інші тілесні ушкодження.

Так, відповідно до висновку судово-медичного експерта № 042-861-2025 від 02.06.2025, потерпілому ОСОБА_4 заподіяно проникаюче колото-різане поранення живота зліва з пораненням тонкого кишківника та евентерацією петлі тонкого кишківника, непроникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, різану рану правого плеча та різану рану лівої щоки. При цьому проникаюче поранення живота за критерієм небезпеки для життя відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, а інші ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров`я відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Глибина фізичних страждань потерпілого, на думку суду, є значною, оскільки заподіяні йому тілесні ушкодження супроводжувалися порушенням цілісності тканин та ушкодженням внутрішнього органа, створювали реальну небезпеку для його життя, потребували невідкладної медичної допомоги та подальшого лікування.

При цьому суд враховує, що отримані потерпілим тілесні ушкодження мали множинний характер, були заподіяні в різні ділянки тіла, у тому числі в живіт, грудну клітку та обличчя. Сам характер таких ушкоджень свідчить про значну інтенсивність фізичного болю, якого зазнав потерпілий, а також про істотний вплив протиправних дій обвинуваченого на його фізичний стан.

Як встановлено судом із показань потерпілого ОСОБА_4 , після отримання тілесних ушкоджень він проходив період відновлення тривалістю приблизно півтора місяця, після чого продовжував медикаментозне лікування. Отже, фізичні страждання потерпілого не обмежилися безпосереднім моментом заподіяння тілесних ушкоджень, а продовжувалися протягом подальшого часу, коли він був змушений лікуватися та відновлювати своє здоров`я.

Глибина душевних страждань потерпілого, на думку суду, також є значною, оскільки умисне заподіяння йому ножових поранень, одне з яких було небезпечним для життя, об`єктивно супроводжувалося переживаннями за власне життя та здоров`я, усвідомленням тяжкості отриманих травм і можливих наслідків для подальшого життя.

Суд також враховує, що одним із наслідків злочинних дій обвинуваченого стало заподіяння потерпілому різаної рани обличчя, що має особливе значення при оцінці моральної шкоди, оскільки зовнішність людини безпосередньо пов`язана з її самосприйняттям, психологічним комфортом та можливістю вільного спілкування з іншими людьми.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є дружиною потерпілого, підтвердила, що після отримання тілесних ушкоджень у потерпілого залишилися негативні наслідки, пов`язані з ушкодженням обличчя, зокрема вона зазначила, що обличчя потерпілого досі мимовільно посмикується, а сам він переживає через наявність на обличчі слідів отриманого ушкодження.

Зазначені обставини свідчать про те, що заподіяна потерпілому моральна шкода має тривалий характер, оскільки пов`язана з наслідками тілесних ушкоджень, які продовжують негативно впливати на його психологічний стан і після завершення основного періоду лікування.

Крім того, суд враховує, що необхідність лікування, відновлення здоров`я, тимчасове обмеження звичної життєдіяльності та переживання через зміни зовнішності об`єктивно порушили нормальний перебіг життя потерпілого, спричинили додаткові незручності та вимагали від нього фізичних і психологічних зусиль для подолання наслідків заподіяних ушкоджень.

Визначаючи ступінь вини заподіювача шкоди, суд встановив, що порушення є умисним, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків та бажав їх настання.

При цьому застосування обвинуваченим ножа та завдання ним декількох ударів у різні ділянки тіла потерпілого свідчать про характер і небезпечність вчинених дій, що також підлягає врахуванню при визначенні справедливого розміру відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що заявлена потерпілим сума в розмірі 10 000 000 грн. повинна бути співмірною із характером правопорушення, глибиною фізичних та душевних страждань, встановленими наслідками для здоров`я потерпілого та іншими обставинами, які мають істотне значення для вирішення цивільного позову.

Так, у позовній заяві потерпілий посилається на незворотний характер отриманих ушкоджень, повну втрату можливості вести звичний спосіб життя, хронічну депресію, посттравматичний стресовий розлад, неможливість професійної та особистісної реалізації, а також руйнування життєвих планів і перспектив.

Однак суд вважає, що наведені у позовній заяві твердження щодо таких наслідків не знайшли свого підтвердження в повному обсязі дослідженими судом доказами.

Зокрема, матеріали цивільного позову, досліджені судом, не містять достатніх доказів на підтвердження встановлення потерпілому діагнозів хронічної депресії чи посттравматичного стресового розладу, повної втрати ним працездатності, неможливості здійснення професійної діяльності або остаточної втрати можливості самостійно реалізовувати свої життєві потреби.

При цьому суд визнає доведеними сам факт заподіяння потерпілому значних фізичних і душевних страждань, наявність негативних наслідків отриманих тілесних ушкоджень для його здоров`я, зовнішності та звичного способу життя, однак зазначені обставини самі по собі не дають підстав для визначення розміру компенсації саме у заявленій потерпілим сумі 10 000 000 грн.

Суд враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди не може визначатися виключно суб`єктивною оцінкою потерпілим власних страждань, а повинен ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, характері та тяжкості заподіяної шкоди, її наслідках, а також відповідати вимогам розумності і справедливості.

Разом із тим, відсутність підтвердження всіх зазначених у позовній заяві наслідків не спростовує факту заподіяння потерпілому істотної моральної шкоди, оскільки встановлені судом обставини вчинення злочину, тяжкість отриманих тілесних ушкоджень, тривалість лікування, наслідки ушкодження обличчя та пов`язані з цим душевні переживання свідчать про значний обсяг фізичних і моральних страждань потерпілого.

Визначаючи конкретний розмір грошового відшкодування, суд виходить із того, що грошова компенсація моральної шкоди повинна бути реальною та справедливою, відповідати тяжкості заподіяних страждань, характеру протиправних дій та їх наслідкам, а також забезпечувати розумне співвідношення між порушеним правом і розміром присудженого відшкодування.

Суд бере до уваги, що потерпілому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а також декілька інших тілесних ушкоджень, що спричинили необхідність лікування та відновлення здоров`я.

Сукупність зазначених обставин свідчить про те, що заподіяна потерпілому моральна шкода є істотною, а її відшкодування повинно мати відповідний грошовий розмір, який враховуватиме як тяжкість фізичних страждань, так і тривалий характер душевних переживань.

Водночас суд вважає, що стягнення моральної шкоди в повному заявленому розмірі 10 000 000 грн. за встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин було б непропорційним характеру та обсягу доведених наслідків, оскільки частина обставин, якими потерпілий обґрунтовує такий розмір компенсації, належного підтвердження під час судового розгляду не отримала.

Виходячи із вищезазначеного, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди відповідачем, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, ступеня вини обвинуваченого, тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, глибини фізичних та душевних страждань, тривалості лікування, негативних наслідків для його здоров`я та зовнішності, а також розміру заявлених позовних вимог, повинен бути встановлений на рівні 1 000 000 грн.

На переконання суду, саме такий розмір грошового відшкодування є достатнім, обґрунтованим та співмірним із встановленими судом обставинами заподіяння моральної шкоди, враховує значну тяжкість фізичних і душевних страждань потерпілого, характер та тривалість негативних наслідків злочину і водночас відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, цивільний позов ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_4 1 000 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Щодо заявленої потерпілим у цивільному позові вимоги про стягнення з обвинуваченого витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 118 КПК України, витрати на правову допомогу належать до процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Питання розподілу та стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульоване спеціальними нормами Кримінального процесуального кодексу України, зокрема ст. 124 цього Кодексу, якою визначено порядок стягнення процесуальних витрат у разі ухвалення обвинувального вироку.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу, понесені потерпілим у зв`язку з його участю у кримінальному провадженні, мають самостійну процесуальну правову природу та підлягають вирішенню судом у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом.

При цьому порядок розподілу таких витрат відрізняється від порядку вирішення цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки процесуальні витрати розподіляються судом за спеціальними правилами КПК України при ухваленні відповідного судового рішення.

Суд вирішує питання відшкодування потерпілому ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу у цьому вироку окремо, відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, з урахуванням документально підтверджених фактично понесених витрат у розмірі 45 000 грн.

Отже, підстав для повторного вирішення питання про стягнення зазначених витрат у межах цивільного позову суд не вбачає, оскільки такі витрати підлягають розподілу за правилами кримінального процесуального законодавства, а відповідне питання вже вирішене судом під час ухвалення вироку.

За таких обставин у задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

При призначенні міри покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив два злочини, які згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 та 67 Кримінального Кодексу України в судовому засіданні не встановлено.

Враховуючи те, що обвинувачений вчинив два тяжких злочини, а дій, щоб свідчили про його щире розкаяння не вчинив, суд не вбачає можливості для призначення йому мінімального покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Так, згідно розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, який долучений до справи (Т.3, а.с. 22), потерпілий фактично поніс витрат 45000 грн., а ще приблизно 15000 грн. віднесено на майбутнє супроводження справи. Враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого саме здійснені процесуальні витрати, то стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого підлягає сума витрат в розмірі 45000 грн.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів (1591,80 грн.) суд стягує з обвинуваченого відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України.

Долю речових доказів суд визначає відповідно до вимог ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Виходячи із зазначеного, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді п`яти років та шести місяців років позбавлення волі.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 Кримінального Кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_7 строк фактичного затримання та попереднього ув`язнення починаючи з 6 березня 2025 року із розрахунку день за день.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_7 залишити без змін - у виді тримання під вартою.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 1000000 (один мільйон) гривень 00 коп. відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 45000 (сорок п`ять тисяч) грн., 00 коп. процесуальних витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 1591 (одну тисячу п`ятсот дев`яносто одну) грн. 00 коп. процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів.

Речові докази:

1. Змив зі слідами речовини бурого кольору з тротуару; змив зі слідами речовини бурого кольору з асфальтної ділянки поряд з будинком; змив зі слідами речовини бурого кольору з тротуару в сквері поряд з будинком; змив зі слідами речовини бурого кольору з ванної кімнати, кожен з яких поміщено в паперовий конверт та скріплено підписами учасників, понятих - знищити;

2. Кофту чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, яку поміщено в паперовий конверт та скріплено підписами учасників, понятих; рушник світло-зеленого кольору зі слідами речовини бурого кольору, який поміщено в паперовий конверт та скріплено підписами учасників, понятих; штани чорного кольору із ременем чорного кольору, які поміщено в паперовий конверт та скріплено підписами учасників, понятих; кросівки чорного-червоного кольору, які поміщено в паперовий конверт та скріплено підписами учасників, понятих - знищити;

3. Особисті речі ОСОБА_7 , які поміщено до спеціального пакета ICR0014795, зазначеного в постанові від 10.03.2025 як CRI0014795 - повернути ОСОБА_7 ;

4. Мобільний телефон марки «iHunt strong» чорного кольору із IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 та сім-картою у ньому з номером НОМЕР_5 ; мобільний телефон марки «Motorola» сірого кольору із IMEI: НОМЕР_6 та сім-картою у ньому з номером НОМЕР_7 , які поміщено до спеціального пакета ICR0014788, зазначеного в постанові від 10.03.2025 як CRI0014788 - повернути законному власнику;

5. Куртку чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, яку поміщено до спеціального пакета NPU 1211030; кофту чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, яку поміщено до спеціального пакета PSP 4216507; взуття коричневого кольору зі слідами речовини бурого кольору, яке поміщено до спеціального пакета PSP 4216506 - знищити;

6. Медичну карту стаціонарного хворого № 3445 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - залишити при матеріалах кримінального провадження;

7. Предмет, зовні схожий на ніж, поміщений до спеціального пакета ICR 0014779 - знищити.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку видається учасникам кримінального провадження відразу після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1