Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №592/17434/25 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/17434/25

Провадження №2/592/356/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі головуючого судді Костенко В.Г., за участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.О., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління Служба у справах дітей Сумської міської ради , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_3 , представника третьої особи ОСОБА_4 , прокурора Бороденко К.В.

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції сторін та третьої особи.

Позивачка звернулася 27.10.2025 з позовом і просила позбавити відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з нього аліменти у розмірі 1000 грн. щомісячно до досягнення дочкою повноліття.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що по 16.10.2018 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. З ним мають спільну дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час та після розірвання шлюбу відповідач не приділяв уваги дитині, не надавав коштів на її утриманні, не займалася його духовним розвитком тощо. У зв`язку з цим вважає, що відповідача можливо позбавити батьківськи прав до дитини.

Відповідач відзив не подавав.

Третя особа письмових пояснень не подавала.

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали.

Окремо позивачка пояснила, що шлюб фактично з відповідачем розпався коли дитині виповнилося три роки. Після припинення відносин вона не пред`являла вимог відповідачу щодо його участі у вихованні дитини та її утримання. Зазначила, що має сім`ю з іншим чоловіком з яким має спільних дітей. Бажає, щоб у дитини був батько. Відповідач у свою чергу створив нову сім`ю.

На час судового засідання неповнолітня дочка сторін, ОСОБА_5 , пояснила суду, що не пам`ятає часів коли жили з батьком. Взагалі з ним не спілкується, він не відвідував її у школі, не ходив на батьківські збори. Разом з цим пояснила, що батько вітав її з днем народження. Знає її номер телефону. Вони так інколи спілкуються.

Представник третьої особи підтримала позов та просила задовольнити. Позицію мотивувала наявним висновком органу піклування, згідно якого відповідача слід позбавити батьківських прав.

Третя особа Управління Служба у справах дітей Сумської міської ради, письмових пояснень не подавала. Органом опіки наданий висновок від 10.06.2026 №916/27.1-27 у якому вважає за можливе позбавити батьківських прав відповідача відносно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок мотивований тим, що дитина проживає з позивачкою, її чоловіком та сестрами по АДРЕСА_1 . Вона забезпечена необхідними умовами для проживання та навчання. Зі слів позивачки після розірвання шлюбу батько коштів на утримання дитини не надавав, не сплачує аліменти, не бере участь у вихованні, не підтримує контактів, зовсім е цікавиться її життям. ОСОБА_2 повідомив, що з позивачкою не підтримує зав`язків, з донькою спілкується по телефону, допомагає фінансового за потреби. На позбавлення батьківських прав згодний. Неповнолітня ОСОБА_5 знає про наміри позивачки щодо позбавлення батька прав. Це пояснювала тим, що останній не цікавився її життям. Бажає мати повну родину. З вітчимом має гарні стосунки.

Прокурор заперечувала проти позову. Заперечення мотивувала тим, що у справі відсутні докази для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідач до суду не з`явився і завчасно не повідомив про поважність причин неявки. Судова повістка, копія ухвали направлені відповідачу за зареєстрованим місцем проживання. Однак документи повернулися до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» від 15.09.2026.

Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ураховуючи зазначене відповідач є таким, що належно повідомлений про дату і місце розгляду справи. Таким чином згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України немає перешкод для судового розгляду.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30.10.2025 позовну заяву було залишено без руху, оскільки не відповідала вимогам п.п. 3, 4, 5, ч. 3 ст. 175, ч. 1 і ч. 5 ст. 177 ЦПК України, зокрема не був заявлений позов про стягнення аліментів.

14.11.2025 ухвалою суду судом прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Судовий розгляд призначено у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

16.12.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд установив, що з 06.10.2007 по 16.11.2018 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 16.10.2018 у справі №592/13934/18, копія якого міститься у справі.

Сторони мають спільну дитину, дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Після припинення шлюбних відносин між сторонами, дитина стала проживати з позивачкою.

21.10.2025 відповідач склав нотаріально посвідчену заяву на адресу суду. У з`яві він не заперечував проти заяви позивачки про позбавлення батьківських прав.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

З встановлених обставин вбачається, що спірні правовідносини є сімейними. Для надання оцінки наявним правовідносинам та вирішення справи слід врахувати наступне.

Щодо позбавлення батьківських прав

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Отже позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який може бути застосований до батька, якщо той ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин винного свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Мотивована оцінка аргументів позивача та третьої особи щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з цим на порушення ст. 12, 81 ЦПК України позивачка не надала належних, допустимих й переконливих доказів свідомого, винного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків до дитини. Також вона не надала доказів того, що зв`язок батька з дитиною шкодить їх інтересам, й поведінка відповідача стала такою, що не буде змінена. Позбавлення батьківських прави відповідає найкращім інтересам дитини.

З обставин справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі до досягнення дитиною десятирічного віку. При цьому позивачка не надала доказів того, що відповідач до припинення шлюбу ухилявся від виконання батьківських обов`язків.

При розірванні шлюбу сторони між собою не вирішували жодних суперечок щодо участі відповідача у вихованні та отриманні дитини. Зокрема позивачка не подавала позов про стягнення аліментів з відповідача. Вона також не надала доказів, що вживала заходів для виконання відповідачем батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Під час розгляду справи дитина сторін визнала факт того, що спілкується з батьком та він вітав її з днем народження.

Позивачка також не довела, та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Надана заява відповідача не може бути прийнята судом, адже Сімейний кодекс України не надає батькам прав відмовитися від своїх прав і обов`язків до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим.

Висновок від 10.06.2026 №916/27.1-27 Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про можливість позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України). Сам по собі висновок не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини. Навпаки з висновку вбачається, що між дитиною да батьком існує зв`язок.

За відсутності відповідних доказів ухилення від виконання батьківських прав висновок не може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав відповідача. Суд оцінивши докази, дійшов висновку, що позивачка не довела підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

На підставі зазначеного суд не погоджується з висновком Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради адже він суперечить встановленим обставинам.

Ураховуючи наведене у сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивачки є необґрунтованими, відтак у задоволенні позову у частині позбавлення батьківських прав слід відмовити.

Інші доводи сторін не спростовують встановлених обставин та наведених висновків суду.

Щодо стягнення аліментів

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 490/4522/16-ц.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).

На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви.

Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п. 17).

Аналізуючи зміст наведених положень законів суд констатує, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття. У разі відсутності згоди між батьками, щодо утримання дитини їх розмір визначається судом за позовом того з ким вона проживає. При цьому спосіб стягнення визначає той з батьків хто звернувся до суду.

Позивачка просила стягнути аліменти у розмірі 1 000 грн., щомісячно, але не навела розрахунку такої суми, не надала доказів на підтвердження витрат на заявлену суму, не надала доказів, щодо стану здоров`я свого та дитини.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становив 3196 грн., а згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» - 3512 грн. Відповідно до ст. 182 СК України розмір аліментів не може бути меншим від 1598 грн у 2025 році та 1756 грн у 2026 році.

Таким чином суд вважає, що заявлений розмір аліментів не відповідає інтересам дитини та суперечить мінімальному розміру аліментів визначеному законом.

Сторони не надавали суду доказів, щодо свого матеріального становища, стану здоров`я дитини та свого, наявності інших утриманців тощо.

Ураховуючи наведене суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню у розмірі 2000 грн., а тому слід стягнути аліменти з дня подачі позову. Такий розмір буде відповідати інтересам сторін та дитини.

Висновок щодо розміру аліментів на дитину узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду, зокрема з позицією наведеною у постанові від 12.09.2018 у справі №459/2181/17.

Розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно розподілити витрати. Оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав то витрати по сплаті судового збору слід покласти на неї. Оскільки з відповідача стягнуті аліменти то з нього на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути судовий збір за ставкою у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, тобто 1211,20 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. 5, 12, 42, 77-80, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління Служба у справах дітей Сумської міської ради , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000 грн.(дві тисячі), щомісячно до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 27.10.2025.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління Служба у справах дітей Сумської міської ради , про позбавлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір на користь держави у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 09.10.2026.

Суддя Владислав КОСТЕНКО