Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №752/14386/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/14386/26

Провадження №2/752/12058/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, нарахованих на суму заборгованості 3% річних та інфляційні втрати,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Кулакова Вікторія Денисівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, нарахованих на суму заборгованості 3% річних та інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року (набрало законної сили 19.01.2017), ухваленим в цивільній справі № 752/5246/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (договір позики від 08.07.2013, із строком повернення боргу до 01.01.2014) та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним первісний позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 632 939 грн. 88 коп. та судовий збір 6604 грн 99 коп., а всього 639544 грн. 87 коп. В задоволенні позову про визнання договору позики недійсним відмовлено.

На примусове виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист. Вказаний виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Артемчука Тараса Володимировича, виконавче провадження № НОМЕР_3 від 18.06.2019.

Відповідач протягом тривалого часу вказаний борг не повертає, рішення суду не виконує, хоча за обставинами справи йому відомо про вказане рішення суду.

З виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 18.06.2019 щодо виконання виконавчого листа № 752/5246/16, виданого 29.09.2017 Голосіївським районним судом міста Києва, вбачається, що в ході примусового виконання з боржника стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 2870,08 грн.; на користь позивача перераховано 1982,62 грн. відповідно до платіжної інструкції від 18.05.2026. Залишок заборгованості становить 637 562,25 грн.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання» (постанова Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 463/2517/22). Як роз`яснив Верховний Суд, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення (такий висновок викладено зокрема в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №917/1564/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23).

Сумою боргу, на яку зараз мають нараховуватись відповідно до ст. 625 ЦК України три проценти річні та інфляційні втрати, буде сума основного боргу у розмірі 388603 грн. 89 коп. та проценти за користування коштами у розмірі 210261 грн. 29 коп., а всього 598865,18 грн. Таким чином, на момент ухвалення Голосіївським районним судом міста Києва рішення від 05.10.2016 грошове зобов`язання (борг) на вищевказану суму вже існувало, оскільки виникло безпосередньо з договору позики та було підтверджено вказаним рішенням суду. Для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання (відповідно до приписів ст. 625 ЦК України) визначається період прострочення з 06.10.2016 (з наступного дня після ухвалення рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05.10.2016) й до 23.02.2022 (з урахуванням положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23). За вказаний період Відповідачем (боржником) борг взагалі не погашався.

Просила:

стягнути з відповідача на користь позивача за період з 06.10.2016 до 23.02.2022 три проценти річних в розмірі 96758,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 377215,07 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05.10.2016 в цивільній справі №752/5246/16,

судові витрати покласти на відповідача.

09.06.2026 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

27.07.2026 постановлено ухвалу про забезпечення позову.

14.09.2026 адвокат Олійник А.М., який діє в інтересах відповідача подав відзив на позовну заяву, та просив поновити пропущений строк на його подання.

Зазначив, що заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами у заявленому розмірі. При цьому відповідач не заперечує того, що за певних умов невиконання грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням, може бути підставою для застосування статті 625 ЦК України. Заперечення стосуються конкретного періоду, визначеного позивачем, бази нарахування, співвідношення нового розрахунку з уже присудженими сумами та правильності заявленого розміру.

Загальна сума заборгованості, присуджена рішенням, становила 632 939,88 грн., а разом із судовим збором - 639 544,87 грн. Таким чином, первісним рішенням суд уже надав правову оцінку наслідкам прострочення виконання цього грошового зобов`язання та окремо присудив 34073,88 грн. саме за статтею 625 ЦК України. Ця обставина має принципове значення для розгляду нинішнього позову. Позивач визначає період нового розрахунку 3% річних та інфляційних втрат як 06.10.2016-23.02.2022, тобто фактично починає нове нарахування з наступного дня після ухвалення первісного рішення.

Позивач визначив базу для нарахування як: 388 603,89 грн + 210 261,29 грн = 598 865,18 грн. При цьому позивач посилається на те, що сума 210261,29 грн процентів за користування позикою є складовою загальної заборгованості, а тому повинна враховуватися при визначенні суми боргу для цілей статті 625 ЦК України.

Позивач повинен довести, що саме 598865,18 грн. була простроченою сумою протягом усього заявленого періоду 06.10.2016 - 23.02.2022. Саме такого обґрунтування позов не містить.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

У зв`язку з цим відповідач заявляє про застосування позовної давності до тих частин вимог, щодо яких на момент звернення позивача до суду вона сплинула. При цьому питання позовної давності щодо 3 % річних та інфляційних втрат має визначатися з урахуванням конкретного періоду нарахування.

Верховний Суд звертає увагу, що вимоги за статтею 625 ЦК України мають самостійний характер, а тому питання позовної давності щодо них повинно оцінюватися окремо. Водночас під час визначення меж позовної давності суд має врахувати законодавчі зміни, пов`язані з карантином та воєнним станом, які впливали на перебіг позовної давності. Отже, відповідач просить суд не приймати весь заявлений позивачем період автоматично, а визначити допустимий період нарахування з урахуванням правил позовної давності та встановлених судом обставин.

Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 473973,42 грн. У разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, просив визначити фактичну суму простроченого грошового зобов`язання за кожний відповідний період та застосувати позовну давність до вимог, щодо яких вона сплинула, здійснити перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат із виключенням періоду, який уже був охоплений первісним рішенням, відмовити у стягненні недоведених сум.

Представник відповідача подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 з 10.06.2026 перебуває на службі в ЗСУ та не має об?єктивної можливості ознайомитись з документами по справі, підготувати відзив на позовну заяву або ж отримати консультацію в адвоката. Із адвокатом Олійником А.М. відповідач підписав договір про надання правничої допомоги лише 07.08.2026. Доступ до матеріалів цивільної справи в "Електронному суді" представник відповідача отримав лише 10.09.2026.

Враховуючи доводи представника відповідача та докази, надані на підтвердження поважності причин пропуск строку, суд вважає можливим цей строк поновити, визнавши причини його пропуску поважними.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

05.10.2016 Голосіївським районним судом міста Києва у справі №752/5246/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним ухвалено рішення, яким первісний позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 632939 грн. 88 коп. та судовий збір 6604 грн 99 коп., а всього 639544 грн. 87 коп. В задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним відмовлено.

19.01.2017 Апеляційним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року залишено без змін.

21.06.2017 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, якою рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року залишено без змін.

За повідомленням приватного виконавця Артемчука Т.В. від 25.05.2026 №1540 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 від 18.06.2019 щодо виконання виконавчого листа №752/5246/16, виданого 29.09.2017 Голосіївським районним судом міста Києва, вбачається, що в ході примусового виконання з боржника стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 2870,08 грн.; на користь позивача перераховано 1982,62 грн. відповідно до платіжної інструкції від 18.05.2026. Залишок заборгованості становить 637 562,25 грн.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання, які виникли у нього перед позивачем з договору позики від 08.07.2013 та не повернув позику в обумовлений строк, що змусило позивача звертатись за захистом прав до суду.

Отже, судовим рішенням від 05.10.2016 у справі №752/5246/16 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед позивачем за договором позики в загальному розмірі 632939,88 грн., яка складається із заборгованості за договором позики у розмірі 388603,89 грн., проценти за користування коштами у розмірі 210261,29 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмір 34 073,88 грн.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Отже, позивач може вимагати стягнення 3% річних та інфляційних втрат , нарахованих саме на суму заборгованості за договором позики, яка складається із суми позики у розмірі 388603,89 грн. та процентів за користування коштами в розмірі 210261,29 грн., що загалом становить 598865,18 грн.

Представник відповідача просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності.

Щодо цієї заяви суд відзначає наступне.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

У ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.

Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12. Ця норма, що набрала чинності 2 квітня 2020 року, передбачала, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України (зокрема загальна та спеціальна позовна давність, строк дії поруки тощо), продовжуються на строк дії такого карантину. Карантинний режим в Україні, встановлений у зв`язку з COVID-19, було офіційно припинено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Зазначене дає підстави для висновку, що строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України буловстанволено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключений.

Отже, з 04.09.2025 почався перебіг строків позовної давності.

Таким чином, з 02.04.2020 по 03.09.2025 позовна давність за вимогами фактично не спливала.

З урахуванням вищенаведеного та за розрахунком суду період, за який стягується 3% річних та інфляційні втрати, становить з 01.01.2018 по 23.02.2022:

3% річних:

з 01.01.2018 до 31.12.2019 - 598 865,29 x 3 % x 730 : 365 : 100 = 35 931,92 грн.

з 01.01.2020 до 31.12.2020 - 598 865,29 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 17 965,96 грн.

з 01.01.2021 до 23.02.2022 - 598 865,29 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 20 623,94 грн.

Всього: 74 521,81 грн.

інфляційні втрати:

IIc (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.35794863

Інфляційне збільшення:

598 865,29 x 1.35794863 - 598 865,29 = 214 363,01 грн.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підялгають стягненню за період з 01.01.2018 по 23.02.2022 з урахуванням строків позовної давності 3% річних в розмірі 74 521,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 214 363,01 грн. Решта вимог задоволенню не підлягає з огляду на пропуск строку позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що відповідач є військовослужбовцем та з 10.06.2026 перебуває на військовій службі в ЗСУ, а тому слід застосувати норму п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Отже, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету пропорційно розміру задоволених позовних вимог (60,95%) судовий збір в розмірі 2311,10

Керуючись ст.. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 74 521,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 214 363,01 грн., що загалом становить 288884 (двісті вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 82 коп.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в розмірі 2311 (дві тисячі триста одинадцять) грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення складене 17.09.2026.

Суддя Ж. І. Кордюкова