Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №705/6048/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/6048/26

2/705/4300/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що поданий представником позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання недійсним договору споживчого кредиту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника -адвоката Кушнеренко Т.В. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання недійсним договору споживчого кредиту. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що 04.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та нібито ОСОБА_1 укладено кредитний договір №04.09.2024-100002304. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 17000 грн. За загальними умовами позичальник отримав кредитні кошти на умовах платності користування та зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати зобов`язання в повному обсязі. Про даний договір позивач дізнався в листопаді 2024 року, коли на мобільний телефон почали телефонувати невідомі та вимагали повернути грошові кошти. Позивач вказаний кредитний договір не підписував та кредитних коштів на рахунки не отримував. Ознайомившись з кредитним договором, встановлено, що він підписаний одноразовим паролем-ідентифікатором, який направлено смс-повідомленням на номер телефону НОМЕР_1 , який йому не належить. У Договорі також вказано, що кредит надано в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_5. Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк», за період з 01.09.2024 по 01.12.2025 грошові кошти в сумі 17000 грн на рахунки позивача не надходили, аналогічно кошти не надходили і на рахунок у АТ «Ощадбанк». У відповідності до протоколу ідентифікації позичальника через систему «Bank ID», вбачається, що 03.09.2024 ОСОБА_1 ідентифіковано по номеру телефону НОМЕР_3 , який в дійсності по теперішній час є фінансовим номером позивача. При цьому, смс з одноразовим паролем-ідентифікатором було направлено на номер НОМЕР_1, а отже 04.09.2024 особу підписанта Договору не ідентифіковано. Тому вважає, що Договір про отримання споживчого кредиту укладено поза волею позивача, шляхом шахрайських дій третіх осіб. Посилаючись на відповідні норми чинного законодавства, просила визнати недійсним договір споживчого кредиту № 04.09.2024-100002304, який укладено 04.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

Ухвалою судді від 02.09.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз`яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

25.09.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача ТОВ «Споживчий центр» подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позов Товариство не визнає та заперечує проти його задоволення. Обставини укладення та виконання спірного договору вже встановлені судовими рішеннями і не можуть повторно оспорюватися шляхом непрямого перегляду остаточного рішення. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 705/2838/25, провадження № 2/705/2274/25, позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково та стягнуто заборгованість за договором № 04.09.2024-100002304 у розмірі 56 100,00 грн, з яких 17 000,00 грн - тіло кредиту, 35 700,00 грн -проценти, 3 400,00 грн - комісія; окремо стягнуто 2 103,66 грн судового збору. Постановою Черкаського апеляційного суду від 30.07.2026 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 залишено без змін. Суд першої інстанції встановив укладення 04.09.2024 саме договору № 04.09.2024-100002304, надання кредиту 17 000,00 грн строком на 210 днів, прийняття позичальником умов шляхом акцепту одноразовим ідентифікатором та виконання Товариством обов`язку з надання коштів. Таким чином, ОСОБА_1 04.09.2024 підтверджено укладення кредитного договору №04.09.2024-100002304 від 04.09.2024, який підписано одноразовим ідентифікатором (E464), шляхом надісланим смс-повідомленням на належний позивачу фінансовий номер телефону: НОМЕР_1 , використання якого дозволено ст.207 ЦК України та ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 17 000,00 грн., а отже акцептовано умови Договору. Грошові кошти за кредитним договором № 04.09.2024-100002304 від 04.09.2024 були перераховані на карту НОМЕР_5 яку Позивач додав в особистому кабінеті. Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку у відповідності до «Порядку використання Системи BankID Національного банку». Під час верифікації (ідентифікації) за допомогою Системи BankID НБУ було використано номер телефону НОМЕР_6 , який зазначений позивачем як контактний у додатку до кредитного договору та в самій позовній заяві та додатках до них. Для укладення кредитного договору позичальнику, необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно знати номер телефону, знати пароль для підтвердження ідентифікації у системі BankID та ввести код підписання договору. Таким чином, укладення зазначеного кредитного договору іншою особою виключається. Виключається також те, що третя особа могла знати паролі від інтернет банкінгу позивача. Апеляційним судом у своїй постанові також зафіксовано відсутність у матеріалах тієї справи доказів протиправних дій третіх осіб і незаконного заволодіння персональними даними; суд констатував, що позичальник не звертався до правоохоронних органів щодо таких шахрайських дій. Разом з тим, під час укладення першого кредитного договору №03.09.2024-100002199 від 03.09.2024, після проходження ідентифікації ОСОБА_1 вказав в якості фінансового свій номер телефону НОМЕР_1 . При реєстрації та входу в особистий кабінет позичальника при укладенні договору №04.09.2024-100002304 від 04.09.2024, позивачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Саме на цей номер телефону НОМЕР_1 був відправлений та доставлений одноразовий ідентифікатор яким підписаний кредитний договір № 04.09.2024-100002304 від 04.09.2024. Позивачем не вказано жодної із підстав для визнання кредитного договору недійсним або нікчемним. В позові відсутнє обґрунтування які норми ст.ст. 203, 215 ЦК України порушені та які повинен застосувати суд для визнання кредитного договору №04.09.2024-100002304 від 04.09.2024 недійсним. На підставі вищевикладеного, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

29.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що згідно виписки «ПриватБанк» за період з 01.09.2024 по 01.12.2025 грошові кошти в сумі 17 000 гривень на його рахунок та картку не надходили, аналогічно кошти не надходили і на рахунок у АТ «Ощадбанк». Разом з тим, картка з початковими цифрами 5169-36, належить до платіжних засобів лише АТ КБ «ПриватБанк». Також у відповідності до протоколу ідентифікації позичальника через систему «BANK ID» вбачається, що 03 вересня 2024 року ОСОБА_1 ідентифіковано по номеру телефона « НОМЕР_3 », який в дійсності по теперішній час є його фінансовим номером. При цьому смс з одноразовим паролем-ідентифікатором було направлено на номер «НОМЕР_1», а отже 04.09.2024 року особу підписанта Договору не ідентифіковано через систему «Bank ID та договір було підписано невстановленою особою. Те, що в дійсності Позивач не підписував даний кредит також підтверджується тим, що кошти на свій рахунок він не отримував. Яким чином від імені Позивача було укладено договір невідомо. У розділі 14 Договору зазначено, що для підписання та укладення договору необхідно ввести код з смс- повідомлення, яке відправлено на фінансовий номер НОМЕР_1. Тобто зазначаючи даний номер у кредитному договорі відповідач достеменно знав, що цей номер не ідентифікує особу ОСОБА_3 у системі «BANK ID», але умисно зазначив про це інформацію та надіслав одноразовий пароль на адресу третіх осіб. Відповідач ухиляється від надання пояснень, на якій підставі взагалі було направлено ідентифікатор на номер телефону за яким особа не ідентифікувалася при реєстрації в кабінеті, не надає і пояснення чому грошові кошти було відправлено на кратку належну не позивачу, а невідомій особі. Закон чітко передбачає, що одноразовий ідентифікатор може бути наданий лише на номер, який вказувався при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційний системі. Посилаючись на відповідні обставини, просила позов задовольнити в повному обсязі.

06.10.2026 від представника відповідача ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що обставини укладення та виконання кредитного договору №04.09.2024-100002304 вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, та не можуть повторно встановлюватися у цій справі у протилежний спосіб. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі №705/2838/25 позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто заборгованість за кредитним договором №04.09.2024-100002304 від 04.09.2024 у розмірі 56 100,00 грн. Постановою Черкаського апеляційного суду від 30.07.2026 рішення суду першої інстанції залишено без змін. У межах зазначеної справи судами було встановлено факт укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору №04.09.2024-100002304, акцептування його умов одноразовим ідентифікатором, проведення ідентифікації із застосуванням Системи BankID НБУ, перерахування кредитних коштів та наявність заборгованості за договором. Більше того, Черкаський апеляційний суд безпосередньо перевірив доводи ОСОБА_1 про те, що він не укладав спірний договір, що номер телефону, використаний для підписання, йому не належить, а кошти на належні йому рахунки не надходили. Таким чином, Позивач не може шляхом пред`явлення нового позову домагатися повторного встановлення обставин, протилежних тим, які вже встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.05.2024 у справі №369/12714/19, провадження №61-584св23. Незгода позивача з оцінкою доказів, яку вже надав суд у рішенні, що набрало законної сили, не створює підстав для їх повторного дослідження та оцінювання іншим судом з метою отримання протилежного результату. Разом з тим, відмінність номера телефону, отриманого через BankID НБУ, та номера телефону, на який направлено одноразовий ідентифікатор, сама по собі не доводить укладення договору іншою особою. Законодавство не містить вимоги про те, що номер телефону, на який надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання договору, обов`язково повинен повністю співпадати з номером телефону, який був отриманий кредитодавцем від банку через Систему BankID НБУ. Тому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про визнання недійсним кредитного договору №04.09.2024-100002304 від 04.09.2024 відмовити у повному обсязі.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, врахувавши позицію сторін по справі, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

У цій справі судом встановлено, що оспорюваний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Так, через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «Споживчий центр» подано заявку на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 та підтверджено умови отримання кредиту, після чого ТОВ «Споживчий центр» надіслало особі, яка звернулася за отриманням кредиту, за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який і використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Разом із тим судом установлено, що питання щодо існування кредитного зобов`язання між сторонами, його порушення позивачем та наявності заборгованості за кредитним договором уже було предметом судового розгляду у цивільній справі №705/2538/25.

12.12.2025 рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 04.09.2024-100002304 від 04 вересня 2024 року в розмірі 56100 грн.

30.07.2026 постановою Черкаського апеляційного суду рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2025 року залишено без змін.

З урахуванням положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 705/2838/25 за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, предметом позову був саме спірний кредитний договір від 04.09.2024.

У постанові Черкаського апеляційного суду від 30.07.2026 колегія суддів вказувала, що без введення ОСОБА_1 логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання позивачем персональних даних від відповідача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно ОСОБА_1 , як і незаконності заволодінням його персональними даними. Також колегія суддів констатувала, що позичальник не звертався до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, пов`язаних з використанням його персональних даних. При укладенні кредитного договору позичальник самостійно зазначає номер мобільного телефону, який використовується ним з метою укладення договору та реквізити платіжного засобу на який здійснюється перерахування коштів, що свідчить про те, що саме він несе відповідальність за достовірність зазначених даних. Відповідач не довів, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитних договорів, йому не належить. Всі відомості, які містять неточності в укладеному договорі зазначаються самим позичальником, тому саме на нього покладено обов`язок доведення обставин їх недостовірності та неналежності останньому. Зважаючи на специфіку укладення електронного кредитного договору, на позичальника покладено обов`язок зазначення номеру платіжної картки, яка належить саме йому. Невиконання ним умов договору у даній частині не свідчить про відсутність виконання умов кредитного договору з боку позикодавця. З огляду на наведене, колегія суддів вважала, що відповідачем не спростовано презумпцію правомірності правочину, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, вже встановлено юридично значущі обставини щодо існування між сторонами кредитних правовідносин, укладення та виконання кредитного договору, виникнення у позивача обов`язку щодо повернення кредитних коштів та наявності заборгованості за цим договором.

Таким чином, при вирішенні цього спору суд не може повторно встановлювати обставини, які вже були предметом дослідження та встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

При цьому відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Слід зазначити, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Вирішуючи питання про те, чи може бути визнано недійсним кредитний договір, який позивач не підписував, суд керується також правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості визнавати недійсним договір, який не укладено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21)зазначила, що "Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (…). У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (…). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується".

У цій справі позивач пред`явив вимогу про визнання кредитного договору недійсним з мотивів його неукладеності (непідписання договору та неотримання коштів за ним), а отже, обрав неналежний способом захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним, що також є самостійною підставою для відмови у позові.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Особливого значення у цьому випадку набуває принцип добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною третьою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а не допускається зловживання правом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на неприпустимості суперечливої поведінки учасника цивільних правовідносин. Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 757/63756/18 зазначено, що поведінка, яка суперечить попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них, не відповідає вимогам добросовісності.

Особа не може вимагати визнання договору недійсним з підстав відсутності волевиявлення, якщо в іншій справі за її участю факт укладення цього договору вже встановлений судовими рішеннями, що набрали законної сили, а сама особа раніше не заперечувала його існування. Така поведінка суперечить принципу добросовісності (venire contra factum proprium).

У цій справі позивач, звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору після набрання законної сили рішенням про стягнення з нього заборгованості за цим же договором, фактично ставить під сумнів правовідносини, існування яких уже було визнано та оцінено судом у попередній справі.

При цьому позивач не був позбавлений можливості заявити заперечення щодо дійсності кредитного договору, його укладення, відповідності його умов вимогам законодавства та наявності підстав для визнання його недійсним під час розгляду попередньої справи про стягнення заборгованості.

Звернення особи до суду з вимогою про визнання недійсним договору після того, як ця особа брала участь у справі про стягнення заборгованості за цим договором, рішення у якій набрало законної сили, має оцінюватися судом також з урахуванням принципу правової визначеності та недопустимості повторного перегляду вже встановлених судом правовідносин.

Отже, після набрання законної сили рішення про стягнення заборгованості, будь-які сумніви існування та дійсність кредитного договору не може мати наслідком повторного встановлення обставин, які вже були встановлені судом у попередній справі, якщо такі обставини є необхідними для вирішення заявлених вимог.

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 496/5306/24 звернув увагу, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, у тотожному спорі унеможливлює повторне вирішення вже розглянутого спору, а спроба вдруге вирішити спір, щодо якого вже наявне судове рішення, є неприпустимою. При цьому Верховний Суд окремо наголосив, що деталізація вже заявлених підстав позову сама по собі не свідчить про виникнення нового спору.

До матеріалів позову долучено талон-повідомлення єдиного обліку № 33315 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 30.12.2024, у якому вказано, що ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій вказав, що в листопаді 2024 та 25.12.2024 на його мобільний телефон почали телефонувати невідомі люди і вимагали повернення коштів по кредиту «Швидкі гроші». При цьому, заявник ніякого кредиту не оформляв та кошти по ньому не отримував.

Водночас, суду не надано доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою ОСОБА_1 про вчинене щодо нього правопорушення, як і не подано заяви про вчинення щодо нього шахрайських дій, здійснення досудового розслідування та наявності вироку, ухваленого за результатами судового розгляду відповідного кримінального провадження, яким було б встановлено факт вчинення злочину, з використанням персональних даних ОСОБА_1 , оформлення кредитного договору та використання третіми особами кредитних коштів, наданих банком на його ім`я.

Разом із тим, суд не вбачає підстав для врахування під час вирішення справи листа, наданого АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, з огляду на обставини та мотиви, викладені у цьому рішенні.

Таким чином, враховуючи, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 705/2838/25, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30.07.2026, уже встановлено існування кредитного зобов`язання позивача перед відповідачем та наявність заборгованості за кредитним договором № 04.09.2024-100002304 від 04.09.2024, суд приходить до висновку, що доводи позивача у цій справі, спрямовані на заперечення правових наслідків укладення та виконання цього договору, не можуть бути використані для повторного перегляду встановлених судом обставин.

Фактично позивач намагається за допомогою нового позову поставити під сумнів правові підстави виникнення зобов`язання, яке вже було предметом судового розгляду та щодо якого існує рішення суду, що набрало законної сили.

За таких обставин заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки їх задоволення призвело б до фактичного перегляду правовідносин та обставин, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, що суперечить принципу правової визначеності, преюдиційності судового рішення та принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , що поданий представником позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання недійсним договору споживчого кредиту.

Керуючись ст.ст.2,12,13,81,89,141,142,247,259,263-265,268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , що поданий представником позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання недійсним договору споживчого кредиту -відмовити.

Копію рішення направити сторонам.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.Л. Гудзенко