Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №711/4299/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Справа № 711/4299/26

Номер провадження 1-кп/711/403/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м.Черкаси

Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

законного представника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м.Черкаси кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025255330000431 від 23.04.2026 стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Біла Церква, Київської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей не має, тимчасово не працюючого, депутатом, учасником АТО, інвалідом не являється, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 КК України, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , 23.04.2025 в невстановлений період часу, перебуваючи за адресою: місто Черкаси, бульвар Шевченка, знайшов на земельній ділянці один полімерний пакетик із вмістом кристалічної речовини, який привласнив та умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, помістив до кишені власної нагрудної сумки, де в подальшому незаконно зберігав, з метою особистого вживання без мети збуту.

У подальшому, ОСОБА_6 , 23.04.2025, близько 12 години 44 хвилини, перебуваючи за адресою: місто Черкаси, вулиця Верхня Горова, поблизу будинку № 178, був зупинений працівниками поліції, де під час спілкування повідомив, що має при собі заборонені до обігу речовини, та по прибуттю працівників слідчо-оперативної групи Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області, у присутності двох понятих, в ході проведення затримання в порядку ст.2982 КПК України, самостійно та добровільно видав, діставши із кишені власної нагрудної сумки один полімерний пакетик із вмістом кристалічної речовини, яка відповідно до висновку судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів CE-19/124-25/6352-НЗПРАП від 02.05.2025, містить в своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP.

Маса PVP в наданій на експертизу речовині становить 0,400 г, яку останній знайшов та зберігав для власного вживання, без мети збуту.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, як незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, без мети збуту.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце, механізм та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує. Пояснив, що в той день в м.Черкаси по бул. Шевченка, знайшов на землі один полімерний пакетик з кристалічною речовиною. Вказаний згорток поклав в нагрудну сумку, де і зберігав, з метою подальшого особистого вживання. В подальшому, в цей же день, був зупинений працівниками поліції, яким добровільно видав вказаний згорток.

У скоєному щиро розкаявся, вину усвідомив та повністю визнав, просив суворо не карати, надавши шанс на виправлення. Після його викриття він зробив належні висновки. Також просив врахувати, що не виправдовує свої дії та засуджує свою поведінку. Готовий нести відповідальність за свій злочин, але просить не позбавляти його свободи, надати шанс для виправлення.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що учасники не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз`яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.

Заперечень з приводу оголошених фактичних обставин, встановлених в ході досудового розслідування в кримінальному проваджені, від сторін не надійшло, учасники погодилися із кваліфікацією вчиненого діяння, будь-які заперечення відсутні.

Вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується доказами, які були зібрані органами досудового розслідування і які він визнав в судовому засіданні, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, покази якого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення - проступку, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, висновок судово-психіатричної експертизи № 566 від 12.09.2025, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 вірно кваліфіковані за ч.1 ст.309 КК України, як незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, без мети збуту.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р., особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, яке відповідно ст.12 КК України, є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, даних про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності суду не надано, неодружений, не має на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей, не є особою з інвалідністю, перебуває під наглядом у лікаря-психіатра з 2019 року по теперішній час, вину визнав, щиро розкаявся, висловивши щирий жаль з приводу свого вчинку та засудив свою поведінку.

В якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України, суд визнає його щире каяття.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчинених кримінальних правопорушень, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся, неодноразово висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінював свої дії та готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також суспільну небезпеку злочинних діянь, та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Разом з тим, суд також враховує: загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості; вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінального правопорушення, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, при цьому не намагаючись нічого спотворити або будь-яким чином перешкоджати проведенню необхідних слідчих дій, надав правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, яке повністю викривають його у вчинені кримінального правопорушення - проступку, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні неодноразово вибачався за вчинене, що свідчить про його щире каяття, готовність стати на шлях виправлення підтверджується тим, що він повністю змінив свої погляди на життя, характеризується виключно з позитивної сторони.

З урахуванням наведеного, враховуючи дані про особу винного, обставину, що пом`якшує його покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання і те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду даного кримінального провадження, суд приходить до висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого дають підстави суду вважати, що виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо досягти, призначивши йому покарання відповідно до вимог ст.50 КК України за ч.1 ст.309 КК України у виді пробаційного нагляду.

Підстав для застосування ст.69 КК України чи приписів ст.69-1 КК України, до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Призначення ОСОБА_6 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Крім того, відповідно до cт.20 КК України особа, визнана судом обмежено осудною, тобто та, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності; визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч.2 ст.19 КК України) чи обмежено осудною (ч.1 ст.20 КК України) належить виключно до компетенції суду.

Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.

Також згідно положень ст.ст.93, 94, 96 КК України передбачено, що примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб; залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати в якості примусового заходу медичного характеру надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили в стані обмеженої осудності злочин.

На підставі усталеної судової практики - надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч.2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тому слід вважати, що ця допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання: якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, - на психіатричні заклади органів охорони здоров`я за місцем проживання засуджених (відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду).

Так, згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 566 від 12.09.2025, ОСОБА_6 на той час, до якого відноситься інкриміновані йому діяння, виявляв ознаки шизофренії параноїдної з епізодичним перебігом з психопатоподібним дефектом особистості в стані ремісії та розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності, що обмежувало його здатність на вказаний період часу у повній мірі усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.

За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки шизофренії параноїдної з епізодичним перебігом, з психопатоподібним дефектом особистості в стані ремісії та розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності, що на теперішній час обмежує його здатність у повній мірі усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.

З огляду на виявлені у підекспертного особливості психічної діяльності можна прийти до висновку, що ОСОБА_6 потребує надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем його подальшого перебування з метою запобігання вчинення ним суспільно-небезпечних дій.

Отже, наявні у ОСОБА_6 на час вчинення кримінального правопорушення психічні розлади були не настільки виражені, обмежували, але не позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто, дії ОСОБА_6 підпадають під дію ст.20 КК України «обмежена осудність».

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч.2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

Враховуючи викладене суд вважає, що обвинувачений дійсно є обмежено осудним та потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку у психіатричному закладі охорони здоров`я.

Суд вважає таке покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку не пред`явлений

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.

Долю процесуальних витрат суд вирішує на підставі ст.ст.118-124 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 50, 61, 65-67 КК України, ст. ст. 31, 100, 118, 122, ч. 1 ст. 126, 291, 293, 302, 349, 368-370, 373, 374, 382 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.

На підставі частин 2, 3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

На підставі ч.2 ст.20, п.1 ч.1 ст. 94 КК України застосувати до ОСОБА_6 , примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Виконання вироку в частині застосування до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку - здійснювати за місцем його фактичного проживання.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Речовий доказ: кристалічну речовину, яка містить в своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP, масою 0,400 г, яку після проведення дослідження (пакет з полімерного матеріалу, фольговий згорток в який поміщено речовину масою 0.458 г) – поміщено в упаковку в якій об`єкт надійшов на дослідження та упаковано до стандартного пакета Експертної служби МВС України № 5428856, яку передано на зберігання в камеру зберігання речових доказів Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області - знищити.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_6 процесуальні витрати на залучення експерта у зв`язку з проведенням експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів № CE-19/124-25/6352-НЗПРАП від 02.05.2025, які становлять 2228 грн. 50 коп.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м.Черкаси.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку, з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

СуддяОСОБА_1