Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №554/3636/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 09.10.2026Справа № 554/3636/26

Провадження № 2/554/2920/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

головуючого – судді Гольник Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Ківшик Я.О.,

прокурора – Голуба С.О.,

представника відповідача – Захарова Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в м. Полтаві цивільну справу за позовом заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Сошина Валентина Валентинович в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудовану споруду,-

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року до Шевченківського районного суду м. Полтави надійшов позов заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Сошина В.В. в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудовану споруду, в якому просить:

- Визнати право власності на самочинно збудовану споруду - індивідуальний гараж № НОМЕР_1 , літ. Г-1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 17,9 кв.м., ринкова вартість, якого становить 229 600,00 грн за Полтавською міською територіальною громадою в особі Полтавської міської ради.

- Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами вивчення питання наявності підстав представництва інтересів держави в суді виявлено порушення інтересів держави у сфері державної та комунальної власності та у земельній сфері, зокрема за фактом самовільного будівництва споруди.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09.09.2021 у справі № 554/825/19 задоволено апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури, скасоване рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.03.2019 та постановлене нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено. Суд дійшов висновку, що здійснене позивачем будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним.

У Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1819743553101) за ОСОБА_1 26.01.2023 припинено. На даний час речові права на спірний об`єкт не зареєстровано.

Згідно технічного паспорту на індивідуальний гараж АДРЕСА_2 , який розроблений ФОП ОСОБА_2 , площа приміщення вказаного гаража становить 17,9 кв.м.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка під вказаним гаражем не сформована.

Також, дані щодо реєстрації речових прав на земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Згідно даних Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ОСОБА_1 право на виконання будівельних робіт з будівництва гаражу не отримувала, в експлуатацію він не прийнятий.

Таким чином, ОСОБА_1 збудувала гараж без документу, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Отже, ОСОБА_1 незаконно користується земельною ділянкою комунальної форми власності, а тому є підстави для усунення перешкод у її користуванні шляхом визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки – Полтавською міською радою.

Прокурор вважає, що відповідач порушив права позивача, що стало підставою для звернення до суду.

Рух справи.

20.03.2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив розглядати справу у загальному позовному провадженні.

14.05.2026 року суд закрив підготовче провадження у даній цивільній справі.

Позиції сторін.

10.04.2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому відповідач просила у задоволенні позову відмовити за безпідставністю та недоведеністю. У відзиві зазначила, що жодних доказів щодо факту порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем права позивача не встановлено. Позов подано неналежним позивачем. Полтавська міська рада як суб`єктом владних повноважень наділена правом звертатися до суду, за захистом своїх прав. Вимоги позивача про визнання за Полтавською міською радою права власності на гараж є абсурдними та безпідставними, оскільки будівельні матеріали, з яких будувався спірний гараж належать відповідачу, яка і збудувала його самочинно. Тому ОСОБА_1 і звернулася до суду та рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12.03.2019 було визнано її право на гараж. Відповідач є законним володільцем спірного гаражу за адресою: АДРЕСА_1 . Вона вимагає визнати за нею право власності на гараж, який належить їй на праві особистої приватної власності. Тому позивач може зобов`язати відповідача укласти відповідний договір оренди під спірним гаражем. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки порушені загальні строки позовної давності, що становлять три роки. З моменту, коли Полтавська міська рада дізналася про порушення її прав у 2019 році, а строк позовної давності вичерпався у 2022 році, тобто 4 роки тому (а.с.90-93).

У відповіді на відзив, прокурор додатково обґрунтував наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави. Прокурор вказує, що внаслідок невиконання компетентним органом покладених на нього обов`язків, порушуються інтереси держави, а тому він має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, здійснивши заходи, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Дана позовна заява стосується питання права, яке становить суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) та конкретно Полтавську територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатися своїм майном. Оскільки відповіді органів місцевого самоврядування свідчать про те, що уповноважений орган місцевого самоврядування самоусунувся від вжиття заходів, спрямованих на відновлення порушених прав та вжиття заходів щодо визнання права власності на самочинно збудовану будівлю за територіальною громадою. Бажання Полтавської міської ради захищати інтереси держави повинне полягати в активних діях.

Сам факт невжиття заходів на усунення порушень Полтавською міською радою з метою захисту інтересів міської територіальної громади свідчить про те, що вказаний уповноважений орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту права власності, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно чинного законодавства, здійснення самочинного будівництва порушує право власника земельної ділянки. Можливі способи захисту прав особи – власника земельної ділянки, на яких здійснене самочинне будівництво, визначені ст. 376 ЦК України. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це право не порушує право інших осіб.

Прокурором не пропущено строк звернення до суду, оскільки строк позовної давності продовжувався на строк дії карантину та продовжувалися на строк дії воєнного стану (а.с.99-109)

06.05.2026 року до суду надійшли від відповідача ОСОБА_1 заперечення на відповідь на відзив до позовної заяви, в якій відповідач стверджує, що пред`явлення позову Полтавською окружною прокуратурою через 7 років після винесення судом рішення на користь відповідача є абсурдним та схожим на вибірковість та упереджене ставлення до неї (а.с. 113-117).

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги просив їх задовольнити.

Представник позивача Полтавської міської ради до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, заяв та клопотань до суду не подавав.

У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, з підстав зазначених у відзиві та просив застосувати строки позовної давності.

Суд, заслухавши прокурора та представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов такого висновку.

Встановлені судом фактичні обставини.

Суд встановив, що постановою Полтавського апеляційного суду від 09.09.2021 у справі № 554/825/19 задоволені апеляційні скарги Полтавської міської ради, заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Виконавчого комітету Полтавської міської ради. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.03.2019 скасовано, постановлено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

У мотивувальній частині постанови суд апеляційної інстанції зазначив, що:

«… з наданих матеріалів справи вбачається, що Полтавська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, що діє в інтересах Територіальної громади м. Полтави, власника земельних ділянок комунальної власності розташованих в межах міста, не передавала у власність чи користування громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ».

Полтавський апеляційний суд зробив висновок, що «… здійснене позивачем будівництво є самочинним, оскільки відсутні докази того, що будівництво здійснювалось ОСОБА_1 на земельній ділянці, що була їй відведена в установленому порядку для цієї мети, а також того, що об`єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу чи належно затвердженого проєкту».

«… позивач не зверталась до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю для набуття права власності та введення об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, а відразу звернулася до суду з позовом про визнання права власності. Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня» (а.с. 148-151).

У Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нерухоме майно – гараж за адресою: АДРЕСА_1 , 26.01.2023 року за ОСОБА_1 припинено (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1819743553101). На даний час речові права на спірний об`єкт не зареєстровано (а.с. 18).

Згідно технічного паспорту на індивідуальний гараж АДРЕСА_2 , який розроблений ФОП ОСОБА_2 , площа приміщення вказаного гаража становить 17,9 кв.м (а.с. 19-23).

У рамках кримінального провадження № 42025172060000028 від 25.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України, проведено огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 разом із залученими спеціалістами (представниками) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради, спеціаліста у сфері геодезії.

За результатами огляду встановлено, що на вказаній земельній ділянці розміщено 5 гаражів, один ліворуч, а чотири розміщені в один ряд, з яких перший зліва є індивідуальним спірним гаражем № НОМЕР_1 , літ. Г-1 по вул. Європейська, 20г, у схемі огляду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 має позначення № НОМЕР_2 .

Вказана схема є додатком до протоколу огляду від 02.05.2025 (а.с.24-35).

У рамках зазначеного кримінального провадження 14.01.2026 повторно проведено огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з залученням представників (спеціалістів) Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради та судового експерта.

За результатами огляду встановлено, що на вказаній земельній ділянці розміщено приміщення, зовні схожі на гаражі, яке розділено на 4 окремі входи. Встановлено, що вхідні ворота до гаража № НОМЕР_1 металеві з вбудованим дверним замком, приміщення виготовлено з цегли червоного кольору, яке покрито ззовні шаром декоративної шпаклівки сірого кольору. Перекриття вказаного приміщення виконано з дерева та вкрите металопрофілем, висота приміщення близько 2,60 м.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 2 від 19.01.2026 ринкова вартість нерухомого майна, індивідуального гаража № 1, літ. Г-1, загальною площею 17,9 кв. м., що розташований за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 20г склала 229 600,00 грн (а.с.49-50).

Норми права, що регулюють спірні правовідносини і мотиви суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу (далі – ЗК) України, ст. 373 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Крім того, з урахуванням ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада – жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Окрім того, у частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту ч. 4 ст. 375 ЦК України, у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст. 376 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З огляду на спеціальне застереження, наведене у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц зазначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналогічні висновки викладені у п. 148 постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17.

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою (п. 90 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Cамочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою (п. 91 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (п. 92 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Визнання права власності в порядку частини 5 статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини 5 статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

У п. 103 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

На підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (ст. 5 Закону України «Про основи містобудування»).

При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені ст. ст. 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі 916/1174/22 суд зазначив, що з огляду на зазначені вище норми законодавства Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає в цьому разі належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки, який заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, вчинення дій, що передбачені положеннями статті 376 ЦК України, а саме звернення до суду з позовом про знесення такого майна (самочинного будівництва) особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок та/або визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування покладається на сторони спору відповідно до заявлених вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд, проаналізувавши надані докази, дійшов висновку, що ОСОБА_1 збудувала гараж без документу, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Як слідує з матеріалів цивільної справи, здійснене будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним. Отже, відповідач не є власником гаража по АДРЕСА_1 .

Окрім того, у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1819743553101) за ОСОБА_1 26.01.2023 припинено. На даний час речові права на спірний об`єкт не зареєстровано.

Земельна ділянка під вказаним гаражем не сформована, не передавалася відповідачу ні в оренду, ні у власність. Власником вказаної земельної ділянки є Полтавська міська територіальна громада в особі Полтавської міської ради.

Окрім того, згідно даних Реєстру будівельної діяльності (Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва – ЄДЕСБ) ОСОБА_1 право на виконання будівельних робіт з будівництва гаражу не отримувала, в експлуатацію він не прийнятий.

Оскільки ОСОБА_1 незаконно користується земельною ділянкою комунальної форми власності, то є підстави для усунення перешкод у її користуванні, а саме шляхом визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки – Полтавською міською радою, виходячи з норм чинного законодавства.

Водночас, суд зауважує, що права відповідача не порушені, оскільки саме відповідачем здійснено будівництво з порушенням норм чинного законодавства та на даний час за відповідачем не визнано право власності на оспорюваний гараж за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнання права власності в порядку ч. 5 ст. 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою – власником земельної ділянки. Застосування цієї норми закону призводить до вирішення спору між особою – власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Водночас відповідач не підтвердила та не довела, що саме нею понесені витрати на будівництво вказаного гаража.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Хоча ч. 6 ст. 376 ЦПК України вказує на право про відшкодування витрат на будівництво, проте законом не покладено обов`язку на позивача щодо проведення обрахунку суми понесених відповідачем витрат на будівництво та доказування понесених відповідачем таких витрат, як про це вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, законом на позивача доказування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. 65 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №160/4161/24).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до законодавства здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

На території Полтавської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Полтавська міська рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

На виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Полтавською окружною прокуратурою 06.11.2025 №55-88-14981вих-25, 20.01.2026 №55-90- 1034вих-26 та 20.02.2026 №55-90-2930вих-26 скеровано листи у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Полтавської міської ради, в якому зазначено про наявність порушень інтересів держави та необхідності вжиття заходів реагування до їх поновлення, у тому числі в судовому порядку.

Також зазначено, що у разі нездійснення Полтавською міською радою захисту інтересів держави, Полтавською окружною прокуратурою вирішуватиметься питання про представництво інтересів держави в судовому порядку у виключному випадку самостійно шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на самочинно збудовану споруду (а.с. 51-56, 58-63,65-74).

Проте, згідно відповідей Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 04.02.2026 № 04-54/2/337 вбачається, що остання не має наміру самостійно вживати заходів на усунення вказаних порушень, зокрема: у відповіді зазначено, що в разі виявлення порушень прав та інтересів Полтавської міської територіальної громади у виниклих правовідносинах може бути вжито заходів для їх відновлення у встановленому законом порядку (а.с. 64).

Окрім того, Департамент земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради листом від 19.11.2025 № 01-04-01.2-14/3004 повідомив, що Департамент вважає за можливе, при наявності відповідних підстав, з метою своєчасного усунення виявлених порушень, а саме використання громадянкою ОСОБА_1 земельної ділянки площею 23,7 кв.м. під об`єктом нерухомого майна (індивідуальний гараж № НОМЕР_1 ) за адресою: м. Полтава, вул Європейська, 20 Г, яка перебуває у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади, прокуратурі здійснювати представництво інтересів Полтавської міської ради (а.с.57).

Крім того, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради листом від 12.03.2026 №01-06-01/12729/-вих повідомило, що з метою усунення вказаних у листі окружної прокуратури порушень ефективним та достатнім способом захисту інтересів Полтавської міської територіальної громади відповідно до ст. 376 ЦК України є визнання права власності на самочинно збудований індивідуальний гараж № НОМЕР_1 по вул. Європейська, 20г у м. Полтаві за Полтавською міською територіальною громадою в особі Полтавської міської ради, оскільки знесення вказаної будівлі потребує значного часу та фінансових ресурсів (а.с.72).

Отже, вказані відповіді свідчить про те, що уповноважений орган місцевого самоврядування самоусунувся від вжиття заходів, спрямованих на відновлення порушених прав та вжиття заходів щодо визнання права власності на самочинно збудовану будівля за територіальною громадою. Бажання Полтавської міської ради захищати інтереси держави повинне полягати в активних діях, наприклад, підготовка позову, сплата судового збору тощо.

Даний факт свідчить про бездіяльність сторони у справі та необхідність захисту інтересів держави саме прокурором у виключному випадку, оскільки земельна ділянка комунальної власності під об`єктом будівництва використовується без сплати орендної плати до бюджету міста та Полтавською міською радою не здійснюються заходи щодо визнання права власності на самочинно збудовану будівлю за територіальною громадою.

З огляду на вищевикладене, земельна ділянка, на якій розміщено самочинно збудовану споруду - індивідуальний гараж № НОМЕР_1 , літ. Г-1 по вул. Європейська, 20г у м. Полтаві, належить до земель комунальної власності Полтавської міської ради, відповідно позов прокурором заявлено в інтересах останньої.

Отже, земля комунальної власності зайнята самовільно збудованим гаражем, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею і створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень своїх повноважень щодо неї.

Унаслідок нездійснення Полтавською міською радою належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло право відреагувати на ці порушення шляхом пред`явлення до суду з позовом в інтересах міської ради.

Відповідач у відзиві на позов заявила про застосування строку позовної давності, вказуючи про те, що Полтавська міська рада дізналася про свої порушені права у 2019 році.

Проте, суд з такими твердження відповідача та її представника не погоджуються з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Згідно ч. 2 ст. 263 ЦК України у разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-IX), який набрав чинності 02.04.2020 року, було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом № 4434-IX від 14.05.2025 року, що набрав чинності 04.09.2025 року, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК виключено.

Як вбачається, постановою Полтавського апеляційного суду від 09.09.2021 у справі №554/825/19 задоволено апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури та рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12.03.2019 скасовано, постановлено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Полтаві ради про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено та суд дійшов висновку, що здійснене позивачем будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним.

Отже, суд вважає, що саме з 09.09.2021 року прокурор та орган місцевого самоврядування дізналися про порушення вказаних прав. У цей період строк позовної давності на період дії карантину був продовжений, а далі продовжений на період воєнного стану до 04.09.2025 року.

З огляду на вищевикладене, а також те , що прокурор звернувся до суду 16.03.2026 року, а з 04.09.2025 року не пройшло 3 роки (загальний строк позовної давності), то прокурор не пропустив строк звернення до суду щодо визнання права власності на самочинно збудовану споруду.

На підставі з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд висновує, що позивач довів в установленому процесуальним законом порядку позовні вимоги. Натомість відповідач належними та допустимими доказами їх не спростував.

З огляду на вказане, суд задовольняє позовні вимоги прокуратура в інтересах Полтавської міської ради та визнає право власності на самочинно збудовану споруду - індивідуальний гараж № НОМЕР_1 , літ. Г-1 по вул. Європейська, 20г у м. Полтаві, за Полтавською міською територіальною громадою в особі Полтавської міської ради.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2 755,20 грн.

Керуючись ст. ст.10, 12, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Сошина Валентина Валентинович в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудовану споруду – задовольнити.

Визнати право власності на самочинно збудовану споруду - індивідуальний гараж № НОМЕР_1 , літ. Г-1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 17,9 кв.м., ринкова вартість, якого становить 229 600,00 грн за Полтавською міською територіальною громадою в особі Полтавської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір у розмірі 2 755,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою на офіційному вебпорталі судової влади України: http://www.ok.pl.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2026 року

Відомості про учасників, які брали участь у справі:

Полтавська окружна прокуратура Полтавської області, код ЄДРПОУ 0291006026, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Антона Грицая, 1, адреса електронної пошти: poltava@pol.gp.gov.ua

Позивач: Полтавська міська рада, код ЄДРПОУ 24388285, місце знаходження: 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 36.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Л.В.Гольник