Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/161/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокусправа 160/161/25

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 (суддя Бондар М.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування постанови про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02.01.2025 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №1171/04-36-09-02/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 03.07.2024, якою на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 240000,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 позов задоволений частково. Скасовано постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №1171/04-36-09-02/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 03.07.2024 щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 160000,00 грн до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Прийняте рішення суд мотивував тим, що з огляду на скасування постанови №1064/04-36-09-03/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 29.05.2024 відповідальність за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України застосована бути не може, однак факт первинного порушення допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору є доведеним, а процедура розгляду справи відповідачем дотримана, у зв`язку з чим спірна постанова підлягає залишенню в силі в частині штрафу у розмірі 80000,00 грн, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, а в частині різниці між тридцятикратним та десятикратним розмірами мінімальної заробітної плати 160000,00 грн - скасуванню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на те, що застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про працю належить до виключної компетенції Держпраці та її територіальних органів, а адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень і підміняти його. Відповідач кваліфікував дії апелянта виключно за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, справа про накладення штрафу за абзацом 2 частини 2 цієї статті ним не розглядалася і відповідна постанова не приймалася, натомість суд першої інстанції самостійно здійснив перекваліфікацію та фактично поклав на апелянта обов`язок сплатити штраф у розмірі 80000,00 грн за відсутності акта суб`єкта владних повноважень.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у період з 19.04.2024 по 26.04.2024 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - кіоску, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт (довідку) №1171/04-36-09-02/ НОМЕР_1 від 26.04.2024. Перевірку розпочато 19.04.2024 о 13:53 год.

Згідно з пунктом 14 акта у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства та законів про працю в частині несвоєчасного повідомлення органів Державної податкової служби про прийняття працівників на роботу та допущення працівників до роботи без оформлення трудового договору, а саме: у кіоску за наведеною адресою допущено до роботи без оформлення трудового договору продавця ОСОБА_2 , яка проводила розрахункові операції.

До акта перевірки долучено власноручно написані пояснення ОСОБА_2 , в яких зазначено, що вона працює у ФОП ОСОБА_1 ..

Між ФОП ОСОБА_1 (роботодавець) та ОСОБА_2 (працівник) 21.04.2024 укладено трудовий договір, за пунктом 2.2 якого датою початку роботи визначено 22.04.2024; цього ж дня видано наказ №2 «Про прийняття на роботу працівників», яким ОСОБА_2 прийнято на посаду продавця за основним місцем роботи з посадовим окладом 8000,00 грн на місяць.

Позивачем 21.04.2024 через електронний кабінет платника податків направлено до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту щодо ОСОБА_2 , яке прийнято податковим органом 21.04.2024, що підтверджується квитанцією №2.

Листом №24127/5/04-36-07-08-16 від 22.05.2024 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області направило матеріали перевірки до Управління Держпраці для вжиття заходів у межах компетенції, матеріали одержано 04.06.2024.

Управлінням Держпраці 05.06.2024 прийнято рішення №1171/04-36-09-02/3675810011/ДПС/ТД про розгляд справи про накладення штрафу, та запрошенням №ПС/3.1/10389-24 від 06.06.2024 позивача повідомлено про розгляд справи 03.07.2024 о 13:30 год. Вказані документи направлено рекомендованим листом №0600928085993 від 06.06.2024 за зареєстрованою адресою позивача, 24.06.2024 поштове відправлення повернулося до відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Управлінням Держпраці 03.07.2024 прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №1171/04-36-09-02/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 240000,00 грн за вчинене повторно протягом двох років з дня виявлення порушення щодо допуску працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту).

Висновок про повторність ґрунтувався на постанові Управління Держпраці про накладення штрафу №1064/04-36-09-03/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 29.05.2024, прийнятій на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 80000,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №160/30688/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025, постанову Управління Держпраці №1064/04-36-09-03/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 29.05.2024 визнано протиправною та скасовано. Рішення набрало законної сили 17.09.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвер4тою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацами 2 та 3 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків... - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення...»; «вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення».

Відповідно до частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення таких штрафів визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок №509). За пунктом 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (уповноважені посадові особи). Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою відповідних документів. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа складає постанову про накладення штрафу (пункт 4 Порядку №509).

Із наведеного випливає, що кваліфікація діяння роботодавця за конкретною нормою частини 2 статті 265 КЗпП України та визначення відповідного розміру штрафу є виключною компетенцією уповноваженої посадової особи Держпраці, яка реалізується у визначеній Порядком №509 процедурі - шляхом розгляду справи та складення постанови про накладення штрафу.

У справі, що переглядається, Управління Держпраці, розглянувши справу про накладення штрафу, кваліфікувало виявлене порушення виключно за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України - як вчинене повторно протягом двох років з дня виявлення - і наклало штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, тобто 240000,00 грн.

Щодо наявності кваліфікуючої ознаки повторності колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 23 червня 2023 року у справі №300/377/22, яка стосується подібних правовідносин, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював висновок, що застосування до правопорушника санкції, передбаченої абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, можливе лише за сукупності таких умов: правопорушення роботодавця полягає у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленні працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час та виплаті заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків; за правопорушення, вказане в абзаці 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, на роботодавця було накладено штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати або застосовано попередження; роботодавцем вчинене порушення, передбачене абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення; повторюваність вважається наявною тоді, якщо роботодавця було притягнуто до відповідальності саме за правопорушення, вказане в абзаці другому частини другої статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про нерелевантність наведених висновків Верховного Суду до спірних правовідносин. Правовий висновок у справі №300/377/22 сформульовано щодо умов застосування абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП України, тобто щодо тієї самої норми, на підставі якої прийнято спірну у цій справі постанову; суб`єктний склад (роботодавець - територіальний орган Держпраці), об`єкт і предмет правового регулювання (відносини відповідальності за порушення законодавства про працю), а також умови застосування правової норми у цих справах є подібними. Відмінність фактичних обставин сама по собі не є підставою для відступу від висновку щодо застосування норми права.

Судовим рішенням, що набрало законної сили 17.09.2025 (рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №160/30688/24, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025), постанову Управління Держпраці №1064/04-36-09-03/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 29.05.2024 визнано протиправною та скасовано. Скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень як протиправного означає, що такий акт не створює юридичних наслідків з моменту його прийняття, а особа вважається такою, що не притягалася на його підставі до відповідальності. Відтак, станом на час вирішення цього спору відсутня друга та четверта з наведених Верховним Судом умов - факт накладення на роботодавця штрафу за правопорушення, передбачене абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, а отже, відсутня і кваліфікуюча ознака повторності, яка є єдиною підставою для застосування санкції у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.

Підстави, з яких постанову №1064/04-36-09-03/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 29.05.2024 було скасовано (недотримання процедури розгляду справи та порушення права особи на участь у процесі прийняття рішення), жодним чином не впливають на зазначений висновок, оскільки юридичне значення має сам факт відсутності чинного акта про притягнення роботодавця до відповідальності за абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, а не мотиви його скасування. Суд першої інстанції, розмежувавши «процедурні» та «матеріальні» підстави скасування попередньої постанови, фактично надав протиправному акту часткових правових наслідків, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України у спірному випадку застосована бути не може, є правильним. Водночас колегія суддів не може погодитися з подальшими висновками суду про можливість збереження чинності спірної постанови в частині штрафу у розмірі 80000,00 грн з підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Спірна постанова від 03.07.2024 містить єдину правову кваліфікацію діяння - за абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України та єдину, нероздільну за своєю природою санкцію у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати. Ця санкція не є арифметичною сумою двох самостійних стягнень і не може бути поділена на «первинну» та «повторну» складові, оскільки десятикратний і тридцятикратний розміри штрафу встановлені різними нормами за різні за складом правопорушення. Відтак часткове залишення такої постанови в силі в розмірі, передбаченому іншою нормою, ніж та, яку застосував суб`єкт владних повноважень, за своїм змістом є не частковим скасуванням акта, а ухваленням нового рішення про притягнення особи до фінансової відповідальності за іншою нормою права.

Разом з тим завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративний суд, перевіряючи рішення суб`єкта владних повноважень, не наділений повноваженнями підміняти такий суб`єкт і самостійно здійснювати кваліфікацію діяння особи за нормою, яка органом не застосовувалася, визначати вид та розмір стягнення, а так само «виправляти» чи доповнювати мотиви оскаржуваного акта.

Правомірність індивідуального акта перевіряється судом виходячи з тих підстав і мотивів, які покладені суб`єктом владних повноважень в його основу на момент прийняття; суд не може доповнювати такий акт новою правовою підставою, не наведеною в ньому самому. Наведене узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду щодо неприпустимості втручання адміністративного суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень (зокрема, постанови від 23 січня 2018 року у справі №2а-0870/1281/11, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21).

Крім того, визначений Порядком №509 механізм притягнення роботодавця до фінансової відповідальності передбачає розгляд справи уповноваженою посадовою особою та складення нею постанови про накладення штрафу. Такої процедури щодо порушення, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, за наслідками акта фактичної перевірки від 26.04.2024 відповідач не проводив. Отже, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення на позивача покладено обов`язок зі сплати штрафу у розмірі 80000,00 грн за відсутності акта уповноваженого органу, яким би такий штраф було накладено, що є неприпустимим.

Колегія суддів також звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про доведеність факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору ґрунтується виключно на змісті акта фактичної перевірки від 26.04.2024 та поясненнях ОСОБА_2 про те, що вона працює у ФОП ОСОБА_1 . Водночас ці пояснення не містять відомостей про дату, з якої працівник приступив до виконання трудових обов`язків, а сама перевірка тривала з 19.04.2024 по 26.04.2024, тобто охоплювала і період після 22.04.2024 - дати початку роботи, визначеної пунктом 2.2 трудового договору від 21.04.2024. Доказів виконання ОСОБА_2 трудової функції до 22.04.2024 матеріали справи не містять.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №822/1037/18, відомості, викладені в акті перевірки, не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи органом Держпраці. Втім, зазначені обставини не потребують остаточного вирішення в межах цього спору, оскільки питання наявності складу правопорушення, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, та розміру відповідного стягнення не було і не могло бути предметом спірної постанови.

За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідач не виконав.

Таким чином, постанова Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 1171/04-36-09-02/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 03.07.2024 прийнята за відсутності передбаченої абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України кваліфікуючої ознаки повторності, а отже, є протиправною та підлягає скасуванню у повному обсязі, а позовні вимоги - задоволенню повністю.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Оскільки доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та перебирання на себе повноважень суб`єкта владних повноважень знайшли своє підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду, а тому підлягає скасуванню у відповідній частині.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 належить скасувати в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог з прийняттям у цій частині нової постанови про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2304,00 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1323,36 грн апелянтом не оскаржується та перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Керуючись статтями 241-245, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №1171/04-36-09-02/3675810011/ДПС/ТД-ФС від 03.07.2024, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 240000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2304 (дві тисячі триста чотири) грн 00 копійок.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з 08.10.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова