Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №280/5233/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/5233/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року (головуючий суддя Калашник Ю.В.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 28.05.2026 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду, з позовом до відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №46922473 від 24.11.2023.

В обґрунтування позову зазначено, що спірною постановою відповідач визначив для боржника (позивача у справі) розмір додаткових витрат виконавчого провадження, а саме сплата Відділом судового збору у сумі 2684 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.09.2023 по справі №310/2210/21. Разом з тим, представник позивача зазначає, що постановою Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023 апеляційну скаргу Відділу задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2023 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову. Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г. залишено без задоволення. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у стягненні витрат на правову допомогу. В подальшому, постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023 та додаткову постанову від 20.12.2023 скасовано. Залишено в силі ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.09.2023. Стягнуто з відділу примусового виконання рішень на користь ОСОБА_1 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Так, представник позивача зазначає, що спірна постанова є протиправною оскільки: по-перше, сплата відповідачем судового збору не стосувалась безпосередніх дій зі забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, а подання апеляційної скарги на ухвалу було лише проявом незгоди відповідача з рішенням суду першої інстанції, який встановив неправомірність дій державного виконавця, по-друге, виключно до повноважень суду відноситься розподіл судових витрат (в т.ч. судового збору) і оскільки Верховний Суд скасував постанову Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023, то судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за особою, яка його сплатила, та по-третє, відповідач помилково відніс спірну постанову до виконавчого документа, вичерпний перелік яких міститься в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року позов – задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №46922473 від 24.11.2023.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що рішення відповідача про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №46922473 від 24.11.2023 прийняте відповідачем з порушенням частини другої статті 42 Закону №1404-VIII, оскільки у додаткові витрати виконавчого провадження включені суми коштів, що не стосуються організації та проведення дій для забезпечення примусового виконання рішення. Натомість, під час судового вирішення скарги за подання якої було сплачено судовий збір відповідач діяв у власних інтересах, доводячи правомірність свого владного рішення, у зв`язку з чим розподіл судових витрат уповноважений здійснити відповідний суд.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що рішення по адміністративній справі №280/5233/26 від 22.06.2026 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зазначають, що право державного виконавця на стягнення з боржника витрат виконавчого провадження не ставиться законодавцем у залежність від вчинення державним виконавцем виключно дій з примусового виконання рішення, у той час як такі витрати пов`язані безпосередньо зі здійсненням державним виконавцем функціональних обов`язків з моменту відкриття виконавчого провадження. За чинними нормами права негативний результат оскарження судових рішень не може бути підставою для не включення органами державної виконавчої служби сум сплаченого судового збору до витрат виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, боржник помилково вважає, що розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання відділом апеляційної скарги, покладається на сторони у поряду Цивільного процесуального кодексу України, в той час як сплата судового збору, яка не визначена Інструкцією з організації примусового виконання рішень як мінімальні витрати виконавчого провадження, відноситься до додаткових витрат виконавчого провадження, які сплачуються боржником незалежно від результатів оскарження судового рішення у порядку розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, розділів V-VI Закону України «Про виконавче провадження», Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554, та наказу Міністерства юстиції України Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження від 29.09.2016 за № 2830/5 Отже, оскаржувана постанова №46922473 про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 24.11.2023 винесена на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, в постанові зазначено розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у виконавчому провадженні № 46922473, постанова містить усі обов`язкові реквізити тощо.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що у Відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №46922473, відкрите на підставі виконавчого листа №310/2210/21, виданого Бердянський міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи з 30.07.2021 (до 30.07.2021 розмір аліментів складав 590,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) до повноліття дитини.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2023 у справі №310/2210/21, скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гончаренко Н.А. на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г., стягувач ОСОБА_2 , задоволено, зокрема:

визнано неправомірною та скасовано постанову про накладення штрафу, винесену 14.07.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем, відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах виконавчого провадження №46922473 при примусовому виконанні виконавчого листа №310/2210/21 виданого 09.09.2021 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області;

визнано неправомірною та скасовано вимогу старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Білана Д.Г. на адресу Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 14.07.2023 в межах виконавчого провадження №46922473, в частині погашення суми 10267,67 грн.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, Відділом подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду. При цьому, платіжною інструкцією №2001 від 26.10.2023 Відділом сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.09.2023 у справі №310/2210/21.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023 у справі №310/2210/21, апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року у цій справі скасовано. Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г. залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судовий збір в сумі 2684,00 грн.

24.11.2023 старшим державним виконавцем відділу Біланом Д.Г. у межах виконавчого провадження №46922473 винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 24.11.2023 у сумі 2684,00 грн. за сплату Відділом судового збору у сумі 2684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.09.2023 по справі №310/2210/21.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 310/2210/21, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову від 22 листопада 2023 року та додаткову постанову від 20 грудня 2023 року Запорізького апеляційного суду скасовано; залишено в силі ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2023 року.

Позивач вважає протиправною постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №46922473 від 24.11.2023.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частинами першою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої, пунктів першого частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону №1404-VІІІ, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною 2 статті ст.42 Закону №1404-VІІІ визначено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.3 ст.42 Закону №1404-VІІІ, витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем до додаткових витрат виконавчого провадження віднесено кошти, які були сплачені Відділом в якості судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2023 по справі №310/2210/21, в якому перевірялась правомірність дій органу ДВС в межах виконавчого провадження №46922473.

Так, постановою Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023 у справі №310/2210/21, апеляційну скаргу Відділу задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2023 року у цій справі скасовано та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Натомість, постановою Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №310/2210/21 постанову Запорізького апеляційного суду від 22.11.2023 скасовано (якою вирішено стягнути з ОСОБА_1 судовий збір) та залишено в силі ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2023.

Таким чином, після ухвалення Верховним Судом остаточного рішення по скарзі ОСОБА_1 у ОСОБА_1 був відсутній обов`язок відшкодовувати виконавчій службі судовий збір.

Тобто, наразі відсутнє будь-яке рішення суду, яке набрало законної сили, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь відділу примусового виконання рішень суму судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 затверджено Види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких серед іншого віднесено витрати по сплаті судового збору (пункт 8 розділу І).

Пунктом 4 розділу ІІ Видів та розмірів витрат виконавчого провадження визначено, що розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України «Про судовий збір».

Отже, витрати зі сплати судового збору є видом витрат виконавчого провадження.

Водночас, зважаючи на зміст поняття таких витрат згідно з частиною другою статті 42 Закону №1404-VІІІ, вони мають бути пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.

Платіжною інструкцією №2001 від 26.10.2023 Відділом сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2023 по справі №310/2210/21.

Враховуючи, що сплата відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги стосувалася вирішення спору у справі №310/2210/21 щодо скасування постанови про накладення штрафу, винесену 14.07.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем, відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах виконавчого провадження №46922473, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі витрати не стосуються безпосередніх дій із забезпечення примусового виконання вимог виконавчого документа, а їх розподіл має вирішується відповідним судом за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що сплачений Відділом судовий збір за подання апеляційної скарги є проявом незгоди суб`єкта владних повноважень із відповідним рішенням суду першої інстанції, як наслідок, вчинення відповідачем таких дій жодним чином не сприяло примусовому виконанню вимог виконавчого документа про стягнення аліментів.

Отже, постанова відповідача №46922473 від 24.11.2023 про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням частини другої статті 42 Закону №1404-VIII, оскільки у додаткові витрати виконавчого провадження включені суми коштів, що не стосуються організації та проведення дій для забезпечення примусового виконання рішення.

Натомість, під час судового вирішення скарги за подання якої було сплачено судовий збір відповідач діяв у власних інтересах, доводячи правомірність свого владного рішення, у зв`язку з чим розподіл судових витрат уповноважений здійснити відповідний суд.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю.В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко