Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/4437/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокусправа 160/4437/26

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 (суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 25.02.2026 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути податковий борг з платника податків - фізичної особи до бюджету у сумі 242295,97 гривень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 позов задоволений. Прийняте рішення суд мотивував тим, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких сформовано заявлений до стягнення податковий борг, надіслані та вручені відповідачу, в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувалися, а відтак визначені ними грошові зобов`язання є узгодженими; податкову вимогу №0114563-1307-0403 від 23.09.2021 відповідач отримала 12.10.2021, борг у добровільному порядку не погашено, а чинне законодавство не передбачає обов`язку контролюючого органу приймати окреме рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеного узгодженого грошового зобов`язання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Стосовно пені у сумі 19457,68 грн апелянт вказує, що контролюючий орган не надав ані податкових повідомлень-рішень про її нарахування, ані доказів їх направлення й вручення, а з огляду на приписи пункту 102.4 статті 102, підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України позивач втратив право вимоги щодо цієї суми у зв`язку зі спливом 1095-денного строку. Стосовно основної суми боргу 222838,29 грн апелянт наполягає, що податкові повідомлення-рішення від 11.04.2025 №361844-2415-0403-UA12040150000015189, №361806-2415-0403-UA12040150000015189, №361849-2415-0403-UA12040150000015189 їй не вручалися: у рекомендованих повідомленнях про вручення міститься підпис особи, який їй не належить, а конверти й описи вкладення відсутні, що унеможливлює ідентифікацію надісланих документів. Вважає, що відсутність належного вручення виключає набуття грошовими зобов`язаннями статусу узгоджених і, відповідно, виключає підстави для їх примусового стягнення.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податків.

Податковою адресою відповідача, відомості про яку містяться в облікових даних контролюючого органу та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, є АДРЕСА_1 .

За даними інтегрованої картки платника за платежем «орендна плата з фізичних осіб» (код платежу 18010900) за відповідачем обліковується не заявлений раніше до стягнення податковий борг у сумі 242295,97 грн.

Зазначений борг складається із заборгованості з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 222838,29 грн, що виникла внаслідок несплати у встановлений строк сум грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями №361844-2415-0403-UA12040150000015189 від 11.04.2025 на суму 69030,36 грн, №361806-2415-0403-UA12040150000015189 від 11.04.2025 на суму 81257,02 грн та №361849-2415-0403-UA12040150000015189 від 11.04.2025 на суму 72550,91 грн, а також пені в розмірі 19457,68 грн, нарахованої за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями №881481-2409-0403 від 27.05.2021 та №2094600-2416-0403 від 08.11.2022.

Зазначені податкові повідомлення-рішення від 11.04.2025 надіслані відповідачці рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення за її податковою адресою, у наявному в матеріалах справи рекомендованому повідомленні про вручення працівником поштового відділення проставлено відмітку «особисто».

Відомості щодо оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному або судовому порядку в контролюючого органу відсутні та доказів такого оскарження матеріали справи не містять.

У зв`язку з виникненням податкового боргу контролюючим органом сформовано податкову вимогу №0114563-1307-0403 від 23.09.2021 на суму 145924,83 грн, яка направлена відповідачці за податковою адресою та отримана нею 12.10.2021.

Розмір пені підтверджено Довідкою-розрахунком пені з орендної плати, складеною за даними ІКС «Податковий блок» станом на 16.01.2026, згідно з якою пеня нарахована окремо за кожним фактом часткового погашення грошових зобов`язань (платіжні документи від 11.08.2023, 23.08.2023, 24.08.2023, 26.12.2023 та від 09.01.2024) на загальну суму погашеного боргу 205886,23 грн.

Податковий борг у добровільному порядку відповідачем не погашено, що стало підставою для звернення контролюючого органу до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України «податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом».

Відповідно до підпункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Пунктом 59.5 статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений у повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до підпункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги, а відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

Таким чином, умовами, дотримання яких надає контролюючому органу право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу з фізичної особи, є: узгодженість грошового зобов`язання, несплата його у добровільному порядку, надіслання (вручення) платнику податкової вимоги та сплив 30 календарних днів з дня її надіслання (вручення).

Стосовно доводів апеляційної скарги про неналежне вручення податкових повідомлень-рішень від 11.04.2025 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до підпункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням, відмову прийняти його, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З наведеного слідує, що законодавець пов`язує належність вручення податкового повідомлення-рішення фізичній особі з фактом його надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення саме за податковою адресою платника, відомості про яку містяться в облікових даних контролюючого органу.

У постанові від 24 січня 2019 року у справі №826/14361/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював висновок, що для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою дослідженню підлягають: відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи; повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення; відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення.

Матеріали справи свідчать, що податкові повідомлення-рішення від 11.04.2025 надіслані контролюючим органом рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленнями про вручення саме за податковою адресою відповідачки - АДРЕСА_1 , яку сама апелянт у скарзі не заперечує та зазначає як адресу свого проживання. У рекомендованому повідомленні про вручення міститься відмітка працівника поштового відділення «особисто», яка засвідчує вручення відправлення безпосередньо адресату.

Доводи апелянта про те, що підпис у повідомленні про вручення їй не належить, є декларативними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами у розумінні статей 73, 74 КАС України. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Апелянт, стверджуючи про підроблення підпису, не надала ані висновку експерта, ані інших доказів на спростування відомостей, засвідчених оператором поштового зв`язку, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі заперечення.

Не заслуговують на увагу й доводи про відсутність конвертів та описів вкладення, оскільки Податковий кодекс України не встановлює вимоги щодо надіслання податкових повідомлень-рішень фізичним особам виключно листом з описом вкладення, належним доказом вручення є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке в матеріалах справи наявне.

Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 420/26492/21, згідно з яким контролюючий орган не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати дані Державного реєстру фізичних осіб - платників податків чи розшукувати місцезнаходження платника, а тому вправі розраховувати на актуальність даних облікової картки, а платник податків, який не забезпечив отримання кореспонденції за офіційно зазначеною адресою, несе ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №2340/4232/18 колегія суддів відхиляє, оскільки викладені у ній висновки сформульовані за інших фактичних обставин - за відсутності в матеріалах справи доказів вручення поштових відправлень або відміток поштової служби про причини невручення, тоді як у цій справі повідомлення про вручення з відміткою про особисте вручення наявне. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України висновки Верховного Суду враховуються судом, однак їх застосування можливе лише у подібних правовідносинах, чого в цьому випадку не встановлено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначені податковими повідомленнями-рішеннями від 11.04.2025 грошові зобов`язання у загальній сумі 222838,29 грн є узгодженими, оскільки відповідач у передбаченому Податковим кодексом України порядку їх не оскаржувала, а отже, підлягають сплаті.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування пені у сумі 19457,68 грн колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов`язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні. Підпунктом 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України пеня нараховується за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Із системного аналізу наведених приписів слідує, що пеня нараховується в силу прямої вказівки закону як похідна від факту несвоєчасного погашення узгодженого грошового зобов`язання, є складовою податкового боргу в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та відображається в інтегрованій картці платника засобами інформаційно-телекомунікаційної системи.

Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015, не передбачає відображення у податкових повідомленнях-рішеннях сум пені, нарахованої відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, оскільки на момент їх складення відсутні всі необхідні дані для визначення її розміру, зокрема день закінчення нарахування пені.

Отже, чинне законодавство не покладає на контролюючий орган обов`язку приймати та надсилати платнику податків окреме рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеного узгодженого грошового зобов`язання, у зв`язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Розмір пені у справі підтверджено Довідкою-розрахунком пені з орендної плати, складеною за даними ІКС «Податковий блок» станом на 16.01.2026, а також зворотним боком інтегрованої картки платника, які ведуться відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу II Порядку № 5 інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами за відповідним видом платежу. Наведений розрахунок є арифметично перевірюваним, здійснений окремо за кожним фактом часткового погашення боргу та відповідачем по суті не спростований контррозрахунком.

Не знаходять підтвердження і доводи апелянта про сплив строку, визначеного пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України. Із Довідки-розрахунку вбачається, що нарахування пені пов`язане з простроченням сплати грошових зобов`язань, погашених частинами протягом серпня - грудня 2023 року та 09 січня 2024 року, тобто нарахування пені закінчилося у дні фактичного зарахування коштів до бюджету (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України). Із цим позовом контролюючий орган звернувся до суду 25.02.2026, тобто в межах 1095 календарних днів, а тому підстави для висновку про безнадійність цієї частини податкового боргу в розумінні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України відсутні.

Колегія суддів також враховує, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, а саме: наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій та пені, підстави і момент виникнення податкового боргу, факт сплати (несплати) його у добровільному порядку, а також дотримання контролюючим органом заходів стягнення на підставі та в порядку, встановлених Податковим кодексом України. Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №2340/4023/18, від 04 лютого 2020 року у справі №817/4186/13-а, від 05 березня 2020 року у справі №804/8630/16 та від 12 липня 2022 року у справі №160/7345/20, які стосуються подібних правовідносин і згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України враховуються судом.

Водночас у постанові від 15 червня 2023 року у справі №160/13436/22 Верховний Суд виснував, що в межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення податкового боргу суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, а так само і оцінку правильності нарахування пені. Правомірність такого нарахування перевіряється у провадженні за позовом платника податків про оскарження відповідного акта індивідуальної дії або в разі заявлення зустрічного позову. У цій справі відповідачка податкові повідомлення-рішення не оскаржувала та зустрічного позову не заявляла.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №810/1760/17 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки наведений у ній висновок про необхідність перевірки чинності податкових повідомлень-рішень на час звернення з позовом узгоджується з установленими у цій справі обставинами: відповідні рішення контролюючого органу є чинними, не скасованими та не відкликаними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом доведено як факт наявності у відповідачки узгодженого та несплаченого податкового боргу в розмірі 242295,97 грн, так і дотримання передбаченої статтями 59, 87, 95 Податкового кодексу України процедури, що передує зверненню до суду, а саме надіслання та вручення податкової вимоги №0114563-1307-0403 від 23.09.2021 і сплив встановленого пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України строку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача податкового боргу у заявленому розмірі.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241 – 244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з 08.10.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова