Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №340/4454/23 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокусправа 340/4454/23

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Семененко Я.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 (суддя Дегтярьова С.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 25.05.2023 включно;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 25.05.2023 включно в сумі 415947,94 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 позов задоволений частково:

- визнано протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні;

- стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 28.08.2020 по 25.05.2023 включно в сумі 95176,90 грн;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Прийняте рішення суд мотивував тим, що станом на день звільнення позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2016 по 15.03.2019, що є триваючим правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Водночас суд визнав заявлену позивачем суму 415947,94 грн неспівмірною із сумою фактично виплаченої індексації (97539,12 грн), а також урахував встановлене статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження періоду виплати середнього заробітку - не більш як за шість місяців, у зв`язку з чим визначив розмір відшкодування, виходячи із середньоденного заробітку 522,95 грн та 182 днів, у сумі 95176,90 грн.

В апеляційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилаються на те, що хронологія подій у цьому спорі вказує на пасивну поведінку позивача щодо відновлення своїх прав на отримання належних йому сум при звільненні, що, хоч і не звільняє відповідача від відповідальності за невчасний розрахунок, проте не є підставою для подвійного застосування фінансових санкцій у вигляді сплати середнього заробітку за один і той самий період та за один і той же вид виплати. Апелянт також указує, що протягом 2016-2019 років механізм нарахування та виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення ґрунтувався на положеннях підзаконних нормативно-правових актів, які лише в подальшому в судовому порядку та відповідно до сталої судової практики Верховного Суду були визнані такими, що не відповідають закону, що, на переконання апелянта, свідчить про відсутність вини безпосередньо військових частин та підлягає врахуванню при визначенні суми стягнення за затримку розрахунку. З урахуванням наявності спору щодо сум, який вирішувався у судовому порядку, та того, що позивачем уже реалізовано право на отримання індексації грошового забезпечення у розмірі 97539,12 грн, апелянт вважає справедливим відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2024 змінено рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2023, в абзаці третьому резолютивної частини рішення слова та цифри “95176,90 грн. (дев`яносто п`ять тисяч сто сімдесят шість гривень дев`яносто копійок)” замінити словами та цифрами “15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок”. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 25.10.2025 скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2024, справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині.

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

ОСОБА_1 з 20.05.2016 по 15.03.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (попередня назва - військова частина НОМЕР_2 ).

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 03.12.2017.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.03.2019 №59 позивача з 15.03.2019 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Після виключення позивача зі списків особового складу повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.07.2022 у справі №340/1465/20 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2017 по 2018 рік включно. На виконання цього рішення 27.08.2020 відповідачем виплачено позивачу 13661,91 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі №340/4535/20 з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000,00 грн; у цьому провадженні суд розглядав період затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2019 по 27.08.2020 включно.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 у справі №340/767/22 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 скасовано; визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 15.03.2016 по 28.02.2018 включно та зобов`язано нарахувати і виплатити таку індексацію із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць); а також визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.03.2019 включно та зобов`язано нарахувати і виплатити таку індексацію.

На виконання зазначеного судового рішення 26.05.2023 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 97539,12 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою щодо руху коштів на рахунку позивача та не заперечується відповідачем.

Згідно з довідкою відповідача про нараховані суми грошового забезпечення №6526 позивачу від 19.12.2022 останніми двома місяцями, що передували звільненню позивача, є січень 2019 року (31 день, грошове забезпечення 15427,11 грн) та лютий 2019 року (28 днів, грошове забезпечення 15427,11 грн).

Відповідно до частини 4 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Правові засади соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022) встановлено, що «у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2012 зазначено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів враховує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства, натомість такі питання врегульовані нормами КЗпП України. Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та неодноразово підтверджувався, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20. Наведені правові висновки стосуються подібних правовідносин і згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла висновку, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до встановлених обставин справи, колегія суддів виходить з того, що індексація грошового забезпечення за період з 15.03.2016 по 15.03.2019, право на яку позивач мав станом на дату звільнення, є складовою належних звільненому військовослужбовцю сум і повинна була бути виплачена у день звільнення - 15.03.2019. Протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати цих сум установлена судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 у справі №340/767/22), а фактичний розрахунок здійснений лише 26.05.2023. Отже, факт затримки розрахунку при звільненні з вини відповідача є встановленим, а відтак наявні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вини військової частини з огляду на те, що механізм нарахування індексації грошового забезпечення ґрунтувався на положеннях підзаконних нормативно-правових актів, які лише згодом були визнані такими, що суперечать закону, колегія суддів відхиляє. Обов`язок провести повний розрахунок із звільненим працівником (військовослужбовцем) у день звільнення покладений законом безпосередньо на роботодавця та не залежить від того, чи звертався працівник з відповідною вимогою, і від суб`єктивної оцінки роботодавцем змісту підзаконного регулювання. Помилкове тлумачення відповідачем норм права, що спричинило неповну виплату належних позивачу сум, не є обставиною, яка звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки така невиплата зумовлена саме поведінкою самого відповідача як суб`єкта владних повноважень, який згідно з частиною другою статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про «подвійне застосування фінансових санкцій» за один і той самий період та за один і той же вид виплати. Як встановлено у справі, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі №340/4535/20 з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2019 по 27.08.2020 включно, тобто за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, розрахунок за якою був проведений 27.08.2020. Натомість у цій справі предметом розгляду є затримка виплати іншої складової належних позивачу сум - індексації грошового забезпечення, фактичний розрахунок за якою відбувся лише 26.05.2023, а період стягнення визначений судом першої інстанції з 25.11.2022 по 25.05.2023, тобто він не перетинається з періодом, за який середній заробіток уже було стягнуто. За таких обставин подвійного покладення відповідальності за одне й те саме порушення в цій справі не відбулося.

Щодо розміру відшкодування колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 117 КЗпП України та висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки покладається на орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому такий розмір має відповідати принципам справедливості, пропорційності та співмірності з наслідками порушення, а сам механізм відшкодування не повинен використовуватися як спосіб отримання неспівмірної вигоди.

Суд першої інстанції, визначивши на підставі пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), середньоденний заробіток позивача у розмірі 522,95 грн ((15427,11 грн + 15427,11 грн) : 59 днів), обґрунтовано визнав заявлену позивачем суму 415947,94 грн неспівмірною з розміром несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (97539,12 грн), а також правильно врахував установлене статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час проведення фактичного розрахунку, обмеження періоду виплати середнього заробітку - не більш як за шість місяців. Обчислена судом першої інстанції сума 95176,90 грн (522,95 грн х 182 дні) відповідає наведеним нормам та є співмірною із наслідками допущеного відповідачем порушення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її зменшення чи для повної відмови у задоволенні позову, як про це просить апелянт.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунків суду першої інстанції, як і не містить доводів щодо співмірності суми середнього заробітку яка підлягає стягненню на користь позивача.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову, визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки при звільненні в сумі 95176,90 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.08.2023 – без змін.

Постанова набирає законної сили з 08.10.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді Я.В. Семененко

судді О.В. Головко