Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №280/10377/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/10377/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2025 в адміністративній справі №280/10377/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.11.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) № 252 від 26 липня 2024 року в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Шевченківський РВ УМВС України у Запорізькій області 19.11.1998).

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 до навчального взводу навчальної роти.

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків військової частини НОМЕР_2 та призначення на посаду ОСОБА_1 та приступлення його до виконання службових обов`язків за посадою.

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з 20.07.2024, позивач перебував у щорічній основній відпустці, під час якої здійснював туристичну подорож Західною Україною. 24.07.2024, у місті Чернівці, позивача було зупинено особами, які, як він обґрунтовано вважав, були представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі – ТЦК та СП). Зазначені особи без належних правових підстав примусили позивача проїхати до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час зупинки позивач надав особам, які її здійснили, усі необхідні документи для ідентифікації та перевірки, повідомивши про свій статус вчителя закладу загальної середньої освіти. Позивач обґрунтовано вважав, що відповідно до положень чинного законодавства він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як педагогічний працівник закладу загальної середньої освіти. Також позивач зазначив про наявність законних підстав для відстрочки від призову на військову службу, про що невідкладно повідомив і представників ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди його було доставлено. Однак, викладені позивачем обставини та надані ним документи не були належним чином враховані службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач додаткового зазначає, що мобілізація позивача проведена незаконно та на порушення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому позивач підлягає виключенню зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.05.2025 в адміністративній справі №280/10377/24 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, які, на його думку, свідчать про протиправність призову на військову службу під час мобілізації та видання оскаржуваних наказів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою та другою статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації, обов`язки громадян у цій сфері, а також порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації визначаються Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація є комплексом заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України та інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу.

За загальним правилом військовозобов`язані громадяни підлягають призову на військову службу під час мобілізації, крім осіб, які відповідно до закону не підлягають призову або мають право на відстрочку.

Підстави, за яких військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону № 3543-XII. Застосуванню підлягає редакція цієї норми, чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

У період, до якого належать спірні правовідносини, законодавство передбачало, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають, зокрема, педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти за умови роботи за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

Отже, для вирішення цього спору необхідно встановити, чи належав позивач станом на 26 липня 2024 року до визначеної законом категорії педагогічних працівників, чи відповідав установленим законом умовам щодо основного місця роботи та обсягу зайнятості, а також чи підтверджуються відповідні обставини належними й допустимими доказами.

Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував право на відстрочку тим, що працював учителем англійської мови та літератури у спеціалізованій школі «Хабад Любавич» у місті Запоріжжі.

Водночас сам факт роботи на посаді вчителя не є достатнім для висновку про належність особи до категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII. Для цього необхідно встановити вид закладу освіти, в якому працює особа, наявність у неї статусу педагогічного працівника, основне місце роботи та дотримання передбаченого законом мінімального обсягу зайнятості.

Матеріали справи, як зазначено в оскаржуваному рішенні, не містять достатньої сукупності належних і допустимих доказів, які б давали змогу встановити відповідність позивача всім зазначеним умовам станом на дату призову.

За таких обставин посилання позивача на роботу вчителем саме по собі не підтверджує наявності передбачених законом підстав, які виключали можливість його призову на військову службу під час мобілізації.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт роботи позивача на посаді вчителя не є безумовною підставою для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» право на відстрочку мають педагогічні працівники, які відповідають визначеним законом умовам, зокрема щодо виду закладу освіти, основного місця роботи та обсягу зайнятості.

Отже, для підтвердження права на відстрочку недостатньо лише посилання на займану посаду вчителя. Позивач повинен довести належними та допустимими доказами наявність усіх передбачених законом умов, які надавали йому право на відстрочку станом на дату призову.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів звернення позивача до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки та документами, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для її надання.

Колегія суддів водночас зауважує, що відсутність оформленої відстрочки не може автоматично ототожнюватися з відсутністю матеріального права на неї. Вирішальне значення мають умови, визначені законом, та докази їх існування на момент виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2024 року у справах № 200/4189/22 та № 160/10728/23 звертав увагу на правову природу відстрочки від призову, умови її надання педагогічним працівникам та необхідність оцінки обставин, які підтверджують право особи на відстрочку.

Водночас правові висновки Верховного Суду мають застосовуватися з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Саме по собі посилання на необхідність оформлення відстрочки не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідала особа встановленим законом умовам для її надання.

У цій справі позивач стверджував, що повідомив представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки про наявність права на відстрочку. Проте для висновку про протиправність призову необхідно встановити не лише факт такого повідомлення, а й наявність відповідних матеріально-правових підстав та їх підтвердження належними доказами.

За відсутності достатніх доказів того, що станом на 26 липня 2024 року позивач відповідав усім установленим законом умовам, доводи про призов усупереч законодавчо визначеній забороні не можуть бути визнані доведеними.

Як убачається з матеріалів справи, 26 липня 2024 року позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його визнано придатним до військової служби. Того ж дня начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 видано наказ № 252 про призов позивача на військову службу під час мобілізації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 липня 2024 року № 215 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.

Позивач оскаржує зазначені рішення, посилаючись на їх похідний характер від первісного, на його думку, незаконного призову.

Водночас правомірність кожного оскаржуваного рішення підлягає оцінці з урахуванням повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень, фактичних обставин справи та вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини.

Сам по собі факт видання наказів про зарахування до списків особового складу військових частин не є достатньою підставою для їх скасування. Для задоволення відповідних позовних вимог необхідно встановити протиправність цих наказів, зокрема наявність обставин, які свідчать про незаконність призову або порушення встановленого порядку зарахування на військову службу.

Оскільки позивач не довів обставин, які відповідно до закону виключали можливість його призову на військову службу під час мобілізації, а також не навів належних доказів самостійних порушень під час видання оскаржуваних наказів про зарахування до списків особового складу, підстав для задоволення цих вимог не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, установленому законодавством.

Порядок проходження військової служби та виключення військовослужбовців зі списків особового складу регулюється відповідним законодавством, зокрема Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Виключення військовослужбовця зі списків особового складу має здійснюватися за наявності передбачених законом підстав та з дотриманням установленої процедури.

Вимога про виключення зі списків особового складу в цій справі обґрунтована передусім твердженням про протиправність призову. Проте за результатами апеляційного перегляду не встановлено достатніх правових і фактичних підстав для визнання протиправним наказу про призов або наказів про зарахування до списків особового складу.

Колегія суддів також ураховує, що предметом цього спору є правомірність конкретних рішень, прийнятих у зв`язку з призовом позивача на військову службу та подальшим зарахуванням до списків особового складу. Тому висновок у цій справі ґрунтується на встановлених обставинах і не може підміняти оцінку інших можливих підстав для припинення проходження військової служби, якщо такі підстави виникнуть або будуть заявлені в установленому законом порядку.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність установлених у цій справі підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував критерії перевірки рішень суб`єктів владних повноважень, установлені статтею 2 КАС України. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі № 280/10377/24 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі № 280/10377/24- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов