Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/23604/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 520/23604/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіональне управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/23604/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулася Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі – відповідач, ВПВР ВДВС), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР ВДВС Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП №81316001 про накладення штрафу на боржника ВЧ НОМЕР_1 .

08 вересня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов ВЧ НОМЕР_1 задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця ВПВР ВДВС Пересічанської Яни Володимирівни від 23.07.2026 у ВП №81316001 про накладення на ВЧ НОМЕР_1 штрафу на користь держави в розмірі 5100,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2026 року та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що на примусовому виконанні у ВПВР ВДВС перебуває виконавче провадження №81316001 з примусового виконання виконавчого листа № 520/23926/25 виданого 03.12.2025 Харківським окружним адміністративним судом про зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду.

Зазначив, що 10.07.2026 державним виконавцем направлено вимогу до ВЧ НОМЕР_1 з метою отримання наступної інформації: 1. Надати державному виконавцю інформацію щодо виконання зазначеного рішення суду. 2. Надати інформацію щодо вжитих заходів з виконання рішення суду, а також підтверджуючі документи перерахування грошових коштів стягувачу у відповідності до рішення суду з метою надання державним виконавцем оцінки виконання та можливістю подальшого вжиття заходів у порядку виконання ст. 63 ЗУ "Про виконавче провадження". Відповіді від боржника не надходили.

Стверджує, що у матеріалах справи, що надавались виконавцем до суду, відсутні докази виконання рішення суду у повному обсязі, проте суд першої інстанції безпідставно врахував надані лише до позову документи.

Вказав, що боржником не надано доказів поважності причин невиконання рішення суду в Частині виплати коштів стягувачу, а саме не надано інформації щодо відсутності коштів на рахунках військової частини за відповідними напрямами КЕКВ, а також не надано доказів щомісячного замовлення грошових коштів на фінансування відповідної суми виплат.

Вважає, що дії та рішення відповідача є законними та обґрунтованими.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 по справі №520/23926/25, яке набрало законної сили 01.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди: із 29.09.2023 по 02.10.2023, із 02.10.2023 по 26.10.2023, із 26.10.2023 по 06.11.2023; із 06.11.2023 по 14.11.2023; із 14.11.2023 по 04.12.2023; із 04.12.2023 по 28.12.2023; із 28.12.2023 по 10.01.2024; із 08.02.2024 по 13.02.2024; із 13.02.2024 по 13.05.2024; із 15.05.2024 по 22.05.2024; із 31.05.2024 по 21.06.2024; із 24.07.2024 по 15.08.2024; із 17.09.2024 по 23.09.2024 та 09.01.2024 по 08.02.2025, із 22.06.2024 по 21.07.2024, із 16.08.2024 по 14.09.2024 у повному обсязі.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 10.07.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду згідно постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди із 29.09.2023 по 02.10.2023, із 02.10.2023 по 26.10.2023, із 26.10.2023 по 06.11.2023; із 06.11.2023 по 14.11.2023; із 14.11.2023 по 04.12.2023; із 04.12.2023 по 28.12.2023; із 28.12.2023 по 10.01.2024; із 08.02.2024 по 13.02.2024; із 13.02.2024 по 13.05.2024; із 15.05.2024 по 22.05.2024; із 31.05.2024 по 21.06.2024; із 24.07.2024 по 15.08.2024; із 17.09.2024 по 23.09.2024 та із 09.01.2024 по 08.02.2025, із 22.06.2024 по 21.07.2024, із 16.08.2024 по 14.09.2024, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

На виконання вищевказаного рішення Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

22.06.2026 головним державним виконавцем ВПВР ВДВС Пересічанською Яною Володимирівною за вказаним виконавчим листом 03.12.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 81316001 про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди: із 29.09.2023 по 02.10.2023, із 02.10.2023 по 26.10.2023, із 26.10.2023 по 06.11.2023; із 06.11.2023 по 14.11.2023; із 14.11.2023 по 04.12.2023; із 04.12.2023 по 28.12.2023; із 28.12.2023 по 10.01.2024; із 08.02.2024 по 13.02.2024; із 13.02.2024 р. по 13.05.2024; із 15.05.2024 по 22.05.2024; із 31.05.2024 по 21.06.2024; із 24.07.2024 по 15.08.2024; із 17.09.2024 по 23.09.2024 та 09.01.2024 по 08.02.2025, із 22.06.2024 по 21.07.2024, із 16.08.2024 по 14.09.2024 у повному обсязі. Зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду згідно постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” за періоди із 29.09.2023 по 02.10.2023, із 02.10.2023 по 26.10.2023, із 26.10.2023 по 06.11.2023; із 06.11.2023 по 14.11.2023; із 14.11.2023 по 04.12.2023; із 04.12.2023 по 28.12.2023; із 28.12.2023 по 10.01.2024; із 08.02.2024 по 13.02.2024; із 13.02.2024 по 13.05.2024; із 15.05.2024 по 22.05.2024; із 31.05.2024 по 21.06.2024; із 24.07.2024 по 15.08.2024; із 17.09.2024 по 23.09.2024 та із 09.01.2024 по 08.02.2025, із 22.06.2024 по 21.07.2024, із 16.08.2024 по 14.09.2024, з урахуванням виплачених сум.

10.07.2026 державним виконавцем на адресу боржника направлено вимогу по виконавчому провадженні ВП № 81316001 з метою отримання наступної інформації: 1) надати інформацію щодо вжитих заходів з виконання рішення суду, а також підтверджуючі документи перерахування грошових коштів стягувачу у відповідності до рішення суду з метою надання державним виконавцем оцінки виконання та можливістю подальшого вжиття заходів у порядку виконання ст. 63 ЗУ "Про виконавче провадження".

23.07.2026 головним державним виконавцем ВПВР ВДВС Пересічанською Яною Володимирівною винесено постанову ВП № 81316001 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду по справі №520/23926/25 в повному обсязі, накласти на боржника - ВЧ НОМЕР_1 штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Не погоджуючись із винесеною постановою про накладення штрафу позивач звернувся до суду з цим позовом про скасування спірної постанови.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата перерахованих сум грошового забезпечення за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів для їх виплати не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин, а відтак, невиплата стягувачу боржником у виконавчому провадженні ВП №81316001 на виконання вищевказаного рішення суду у справі №520/23926/25 зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов`язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними в розумінні статей 63 та 75 Закону № 1404-VII.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі по тексту – Закон №1404-VIІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 3 №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до пункту 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абз. 1 ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512) під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 9 Розділу І Інструкції №512 встановлено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв`язку або вручається виконавцем особі, яка зобов`язана вчинити дії.

Положеннями пункту 12 Інструкції №512 передбачено, що у вимозі виконавця обов`язково зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім`я та по батькові державного виконавця або прізвище, ім`я та по батькові приватного виконавця; дата відкриття та номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа; строк виконання; наслідки невиконання.

Згідно пунктів 2 та 3 Розділу XIV Інструкції № 512 у разі наявності у діях боржника або інших осіб ознак злочину, передбаченого статтями 342, 343, 382, 388 Кримінального кодексу України, виконавець звертається до територіального органу поліції з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

У постанові про накладення на боржника штрафу виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу.

Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою для винесення державним виконавцем вимоги є невиконання рішення суду боржником без поважних причин. Поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 по справі №640/11079/19, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.

Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Отже, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №127/3770/17.

Невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, у розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть уважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та, які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 0840/3476/18, від 09.12.2020 у справі №522/19758/18, від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23, а також у постановах Другого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 14.07.2025 у справі № 520/8432/24, від 15.01.2026 у справі № 520/24879/25.

З приводу такого обов`язкового елементу складу протиправного діяння за ст. 75 Закону №1404-VIII як "невиконання рішення боржником без поважних причин" суд зауважує, що ч. 1 та ч. 2 ст. 75 Закону №1404-VIII передбачено застосування штрафу не за неподання боржником державному виконавцю відомостей та доказів існування поважних причин невиконання виконавчого документу, а саме за не виконання рішення боржником за відсутності поважних причин.

Отже, у цьому випадку юридичне значення має не обсяг матеріалів виконавчого провадження, а дійсна поведінка боржника в аспекті демонстрування щирого і доброчесного прагнення до виконання виконавчого документу.

Таким чином зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відсутність поважних причин невиконання рішення суду повинна бути встановлена державним виконавцем не лише за матеріалами виконавчого провадження, а за обставинами об`єктивної дійсності із належним умотивуванням відповідних суджень суб`єкта владних повноважень за критеріями ч. 2 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що у рішенні суб`єкта владних повноважень про застосування штрафу, у порядку ст. 75 Закону №1404-VIII, мають бути зазначені легально здобуті суб`єктом владних повноважень та вірно оцінені обставини фактичної дійсності, котрі поза розумним сумнівом доводять існування у боржника фізичної змоги виконати виконавчий документ з урахуванням свободи меж власної правової поведінки та наявних ресурсів.

Відповідно до правового висновку п. 46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026 по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

З матеріалів справи судом першої інстанції установлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до наданих ВЧ НОМЕР_1 заяви - розрахунку на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за липень 2026р. та розрахунку потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за липень 2026р., дані стосовно виплати грошового забезпечення заявнику були включені до розрахунку та у графі "Потреби за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення" встановлена сума до виплати заявнику – 662 957,00 грн.

Станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, причиною невиконання в повному обсязі судового рішення у справі № 520/23926/25 слугувала обставина відсутності у позивача (як боржника у виконавчому провадженні) відповідного фінансового забезпечення для виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а, від 21.08.2019 у справі № 754/3105/17, від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23 дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що грошові кошти у вигляді заборгованості з грошового забезпечення, які належать позивачу, не є власністю ВЧ НОМЕР_1 , не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України, після отримання їх від головного розпорядника коштів. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від волі ВЧ НОМЕР_1 .

Аналогічного висновку, про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19.

З матеріалів справи судом першої інстанції установлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачем вживались заходи для забезпечення виконання рішення суду, а саме: здійснено відповідні нарахування сум належних стягувачу до виплати згідно з рішенням суду; скеровано заявки-розрахунки до фінансового органу (розпорядника бюджетних коштів вищого рівня), у якому позивач перебуває на фінансовому забезпеченні, про необхідність виділення коштів на виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, встановити який обов`язок покладено на боржника судовим рішення, належним чином перевірити факт невиконання боржником такого обов`язку та встановити причини невиконання або неналежного виконання обов`язку, покладеного судом.

Також, слід врахувати положення статті 13 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до якої, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи встановлено, що 10.07.2026 державний виконавець на адресу ВЧ НОМЕР_1 направив вимогу, якою, зокрема, запропонував надати інформацію щодо вжитих заходів з виконання рішення суду, підтверджуючі документи щодо перерахування грошових коштів стягувачу.

Доказів отримання вказаної вимоги ВЧ НОМЕР_1 апелянт не надав ані до суду першої, ані до апеляційної інстанції.

23.07.2026 державний виконавець, не дочекавшись відповіді боржника, виніс постанову ВП № 81316001 про накладення на ВЧ НОМЕР_1 штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.

Таким чином, на момент винесення оскаржуваної постанови державний виконавець не мав відповіді боржника на вимогу від 10.07.2026 та, відповідно, не мав можливості належним чином встановити обставини, пов`язані з фактичним виконанням рішення суду.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, сам факт невиплати грошових коштів стягувачу не є достатнім для накладення штрафу, оскільки положення статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» прямо пов`язують застосування штрафної санкції саме з невиконанням рішення без поважних причин.

При цьому колегія суддів враховує, що у вимозі від 10.07.2026 державний виконавець фактично вимагав від боржника документи, які мали дозволити встановити причини невиконання рішення та вжиті боржником заходи для його виконання.

Проте вже 23.07.2026, не дочекавшись відповіді боржника, державний виконавець ухвалив постанову про накладення штрафу, не встановивши належним чином, чи є невиконання рішення наслідком бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , чи воно обумовлене об`єктивною відсутністю фінансування.

Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову про накладення штрафу у зв`язку з невиконання рішенням суду, відповідачем не було належним чином перевірено факт невиконання боржником його обов`язків, встановлених судовим рішенням у справі №520/23926/25, зокрема, щодо встановлення відсутності поважних причин невиконання рішення.

Вказане свідчить, що спірна постанова державного виконавця не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо прийняття судом першої інстанції документів, які не подавалися до ВПВР ВДВС, колегія суддів зазначає таке.

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).

Приписи статті 76 КАС України встановлюють, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що право платника довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежене поданням виключно тих доказів, що надавалися ним контролюючому органу. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Крім цього, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 806/434/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 815/1088/15, від 31 березня 2020 року у справі № 140/10/19, від 21 травня 2020 року у справі №560/391/19.

За таких обставин, суди мають надати оцінку усім документам, наданим позивачем до матеріалів справи, в тому числі тим документам, що не були надані до ВПВР ВДВС.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги та відсутності підстав для її задоволення.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України” (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського міжрегіональне управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року по справі №520/23604/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін

Повний текс постанови виготовлено 09.10.2026.