Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №520/15982/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 520/15982/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) від 16.07.2026 по справі № 520/15982/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 41 від 22.05.2026 щодо відмови у наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

- зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у строки та у спосіб, встановлений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача викладеним у позовній заяві, що поняття «особливі обставини» у формулюванні п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону (в редакції Закону № 4062-IX від 20.11.2024) визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018 як «збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру». Позивач надав як окремий доказ витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 22022220000000027 від 05.09.2022, в якому ОСОБА_2 зазначена у переліку загиблих внаслідок обстрілу, кваліфікованого за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни). Суд першої інстанції взагалі не згадав цього доказу, обмежившись констатацією того, що «подані позивачем документи підтверджують... факт смерті... та причину смерті — вибухову травму». Позивач посилався на заборону підзаконному акту (Постанові КМУ № 560) звужувати дію Закону та наводив аргументи щодо неможливості надання конкретних документів «військового» характеру у зв`язку з тим, що мати позивача не була військовослужбовцем. Позивач посилався на практику Європейського суду з прав людини (справи «Рисовський проти України», «Bistieva and Others v. Russia», «X. and Y. v. the Netherlands»), яка розкриває стандарт «належного урядування» та захист сімейного життя за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд не проаналізував жодне з наведених рішень ЄСПЛ.

Суд першої інстанції інтерпретував словосполучення «під час здійснення заходів» як таке, що вимагає особистої участі загиблої особи у зазначених заходах. Апелянт вказує, що законодавець у редакції Закону № 4062-IX від 20.11.2024 доповнив норму словами «за особливих обставин». Це поняття визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018 і охоплює «збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасову окупацію частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру». Це визначення не містить жодної вказівки на статус особи — воно описує характер обставин, а не осіб. Зазначене доповнення до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону саме і мало на меті поширення норми на випадки, які не пов`язані з військовим статусом.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 , подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказує, що закон повязує виникнення права на відстрочку не з будь-яким фактом загибелі близького родича внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а з конкретними обставинами такої загибелі, прямо визначеними п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 21 травня 2026 року позивач, ОСОБА_1 , через Центр надання адміністративних послуг м. Харкова (заява зареєстрована за № 20260521-818208) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі — ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідач) із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підставою для звернення стала загибель близького родича позивача — рідної матері ОСОБА_2 — 03 березня 2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації проти України під час масованого артилерійського обстрілу міста Харкова.

За результатами розгляду заяви рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 22 травня 2026 року (протокол № 41), про яке позивача повідомлено листом № 06/751 від 23 травня 2026 року, у наданні відстрочки відмовлено з мотивів «обставини загибелі ОСОБА_2 не відповідають п. 4 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»».

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із поданих позивачем документів убачається, що мати позивача, ОСОБА_2 , не була військовослужбовцем, працівником військового формування чи іншою особою, яка брала участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Подані позивачем документи підтверджують виключно факт родинних відносин між позивачем та померлою особою, а також факт смерті ОСОБА_2 та причину смерті — вибухову травму. Разом з тим зазначені документи не підтверджують наявності фактів, необхідних для застосування пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з такого.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації з 24.02.2022 5:30 год в Україні введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

За змістом частин 1, 3, 7 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII) (тут і далі – в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відповідно до частин 7-9 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов`язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.

За змістом п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 Положення № 154 передбачено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи.

У силу п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки проводять заходи щодо взяття громадян України на військовий облік, здійснюють призов громадян на військову службу, який полягає у встановленому законом процесі відбору та залученні громадян України для виконання ними військового обов`язку шляхом проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також розглядають звернення, зокрема, з питань, які стосуються надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов`язкові відомості про військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Положеннями п. 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559, або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

Додаток 5 Порядку № 560 визначає перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до додатку 5 Порядку № 560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII є: документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (у тому числі сповіщення або копія акта службового розслідування, або витяг із наказу про виключення із списків особового складу (із зазначенням підстави).

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 22 травня 2026 року (протокол № 41), про яке позивача повідомлено листом № 06/751 від 23 травня 2026 року, у наданні відстрочки відмовлено з мотивів «обставини загибелі ОСОБА_2 не відповідають п. 4 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»».

Щодо посилань апелянта на те, що поняття «особливі обставини» у формулюванні п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону (в редакції Закону № 4062-IX від 20.11.2024) визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018 як «збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру», зазначає таке.

Дійсно, п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII було викладено в новій редакції на підставі Закону України "Про внесення змін до частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо уточнення підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації".

При цьому формулювання "особливі обставини" безпосередньо стосується "зниклих безвісти за особливих обставин".

Відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особливими обставинами, зокрема, є збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України тощо.

При цьому, мати позивача не має статусу "зниклої безвісти за особливих обставин", тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Аналізуючи зміст п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, колегія суддів також звертає увагу, що для отримання відстрочки за цим пунктом близький родич заявника повинен мати спеціальний статус - військовослужбовця.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 160/13713/25, п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII передбачає чотири підстави для надання відстрочки від призову, а саме у разі якщо близький родич, зазначений у переліку цієї норми:

загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях,

загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

зник безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях;

зник безвісти під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що для отримання відстрочки за п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, близький родич заявника повинен бути військовослужбовцем, який загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях; або загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану; або зник безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях; або зник безвісти під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже, обставини смерті військовослужбовця або обставини зникнення військовослужбовця безвісти мають ключове значення для надання відстрочки близькому родичу від призову на військову службу за п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Введення законодавцем відповідної підстави для звільнення від мобілізації розцінюється як розуміння необхідності забезпечення певної міри соціальної справедливості для сімей, які вже втратили близьких внаслідок війни, під час якої їх близькі захищали Батьківщину.

Таким чином, суд зазначає, що законодавець пов`язує право особи на відстрочку від мобілізації з тим, що близькі родичі такої особи загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Тобто, законодавець чітко пов`язав право на відстрочку на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону з обставиною загибелі родича саме під час виконання заходів із забезпечення оборони держави, тобто у зв`язку з виконанням ним функцій, спрямованих на захист України від збройної агресії, тобто з наявністю причинного зв`язку між загибеллю такої особи та здійсненням нею заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Якщо ж смерть настала внаслідок збройної агресії, але при цьому особа не брала участі у таких заходах - наприклад, перебувала на цивільному об`єкті або не виконувала завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони, - то формальні підстави для застосування п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII відсутні.

Загибель близького родича під час антитерористичної операції чи збройного конфлікту, хоча і є безумовно трагічною обставиною, однак не створює юридичної підстави для надання відстрочки його родичам в порядку п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Щодо наданого позивачем доказу витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 22022220000000027 від 05.09.2022, в якому встановлено, що ОСОБА_2 загинула внаслідок обстрілу, кваліфікованого за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни), колегія суддів зазначає таке.

Докази, надані позивачем, беззаперечно підтверджують факт смерті (загибелі) його матері внаслідок обстрілу, однак не свідчать про те, що вона загинула під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, що є необхідною умовою для надання військовозобов`язаному відстрочки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до власної інтерпретації скаржником обставин справи, та суб`єктивному трактуванню норм Закону № 3543-ХІІ. При цьому такі доводи не доводять неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, і не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.

Посилання апелянта на практику ЄСПЛ апеляційний суд приймає до уваги та враховує, але зазначає, що наведені ним висновки Європейського Суду з прав людини не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 640/19928/18, від 15 липня 2020 року у справі 520/3360/19.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 520/15982/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко