Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №520/12557/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Рубан В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 520/12557/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/12557/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204750027066 від 01.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року, з 01.07.2016 року по 30.09.2016 року, з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року, з 01.09.2018 року по 30.06.2022 року, з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року, з 01.12.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.02.2023 року по 31.03.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 24.04.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно винесено Рішення №204750027066 від 01.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Вказане рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 частково задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204750027066 від 01.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.04.2026 та при вирішенні питання зарахувати до його страхового стажу період роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026 року.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги залишити без розгляду.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суду від 31.07.2026 судом І-ї інст. проігноровано той факт, що відповідно до ст. 45 Закону №1058 обов`язок в наданні достатнього пакету документів для підтвердження стажу законодавець покладає на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності.

Позивач подав відзив в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , 24.04.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 01.04.2021р. органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 р. №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за № 339/35961. За правилами екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області визначене для її розгляду.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.05.2026 року №204750017066 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи по Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026, оскільки відсутня заробітна плата та сплата внесків за даними у індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК- 5). На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 00 місяців 06 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за періоди з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026 не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.

З метою обрання найбільш ефективного та доцільного способу відновлення порушених прав позивачки, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204750027066 від 01.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.04.2026 та при вирішенні питання зарахувати до його страхового стажу період роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IVПро загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу від 25 до 35 років; після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 до 25 років.

Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).

Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України затвердило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція).

Інструкцією зокрема передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше: надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (ст. 1 Закону № 1058).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058).

За статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону 1058 виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Як встановлено судом, підставою неврахування періоду до страхового стажу не враховано періоди з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026, оскільки відсутня заробітна плата та сплата внесків за даними у індивідуальних відомостях про застраховану особу.

В той же час, Верховний Суд України в Постанові у справі № 341/460/17 від 09.10.2020 зробив висновок про наступне:

«Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Колегія суддів зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання Приватним ТВП «Софія» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за періоди з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026 не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, в яких Верховним Судом було надано оцінку правомірності незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, за які страхувальником не було сплачено страхові внески за працівника.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204750027066 від 01.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.04.2026 та при вирішенні питання зарахувати до його страхового стажу період роботи на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 01.10.2016 по 29.03.2017, та з 20.09.2018 по 31.03.2026 року.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 по справі № 520/12557/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва