Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №440/15530/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 440/15530/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 по справі № 440/15530/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач; ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження нарахування і виплати з 01.02.2023, з 01.03.2023, з 01.03.2024, з 01.01.2025 та з 01.03.2025 довічної пенсії за вислугу років максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної довічної пенсії за вислугу років без обмеження виплати з 01.02.2023, з 01.03.2023, з 01.03.2024, з 01.01.2025 та з 01.03.2025 довічної пенсії за вислугу років пенсії максимальним розміром та без застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до відповідних сум перевищення пенсії на весь час її довічного призначення, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про виконання рішення суду в строк, достатній для його підготовки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01.02.2023, 01.03.2023, 01.03.2024, 01.01.2025, 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023, 01.03.2023, 01.03.2024, 01.01.2025, 01.03.2025 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 20.01.2026.

18.02.2026 позивачу видано виконавчий лист.

11.05.2026 до суду від Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

У поданій заяві Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України., посилаючись на невиконання ГУПФ України в Полтавській області судового рішення у справі №440/15530/25 про перерахунок пенсії в частині зобов`язання боржника виплатити заборгованість у розмірі 90 631,80 грн після набрання рішенням суду законної сили, просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, на підставі якого Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №440/15530/25, на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області недоотриманої заборгованості по пенсії у сумі 90 631,80 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 заяву Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання рішення задоволено.

Змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №440/15530/25 на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №440/15530/25 грошової суми у розмірі 90 631,80 грн.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить:

- ухвалити постанову, якою скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 440/15530/25;

- постановити окрему ухвалу про порушення старшим державним викнавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадиром Дмитром Григоровичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та направити її до Міністерства юстиції України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, та для розгляду питання щодо притягнення його до відповідальності.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 11.03.2026 року, заява старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадира Дмитра Григоровича вих. № б/н про зміну способу та порядку виконання рішення суду була подана до суду 08.05.2026 року, тобто з порушення встановленого статтею 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 440/15530/25.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу про порушення старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадиром Дмитром Григоровичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 440/15530/25.

Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України та ГУ ПФУ в Полтавській області правом на подання відзиву не скористались, що в силу положень ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі колегія суддів виходить з такого.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За змістом частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Із вищезазначеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому виконання судового рішення є складовою доступу до правосуддя, яке передбачено статтею 6 Конвенції.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон - 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За приписами ст. 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, із наведеного вбачається, що звернення до суду у зазначеній категорії справ є обов`язком державного виконавця, який виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Питання порядку та підстав для зміни способу та порядку виконання судового рішення врегульовані ст. 378 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

19.12.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом. Також зазначеним Законом ч. 3 ст. 378 КАС України доповнено абзацом другим такого змісту: «Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат».

Із вищезазначеного вбачається, що з 19.12.2024 ст. 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що державний виконавець звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення № 440/15530/25 не дотримавши строку, встановленого ст. 7 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Щодо наведеного, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

При цьому згідно зі ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, аналіз зазначених вище правових норм дозволяє зробити висновок, що державний виконавець набуває обов`язку звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення у випадку, коли судове рішення не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Матеріалами справи підтверджується, та сторонами не оспорюється та обставина, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 80475218 з примусового виконання виконавчого листа № 440/15530/25 виданого 18.02.2026 Полтавським окружним адміністративним судом була винесена 11.03.2026.

Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі стверджував, що із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення державний виконавець звернувся 08.05.2026.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що із заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/15530/25 державний виконавець звернувся 11.05.2026. Зокрема, вказаний документ сформований в системі «Електронний суд» 11.05.2026, датою реєстрації заяви канцелярією Полтавського окружного адміністративного суду також є 11.05.2026.

Таким чином, у даному випадку, державним виконавцем строк звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 440/15530/25 порушено не було.

З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали суду першої інстанції, та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо клопотання апелянта про винесення окремої ухвали суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

За змістом ч. 4 ст. 249 КАС України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, ст. 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.

Отже, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

При цьому колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а визнання за результатами розгляду справи протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів суб`єктів владних повноважень за нормами КАС України не має безумовного наслідку у вигляді постановлення окремої ухвали суду.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 320/8487/24, суд має право, а в умовах очевидних, умисних чи системних порушень - фактично правовий обов`язок постановити окрему ухвалу, в якій повинно бути чітко встановлено факт порушення суб`єктом владних повноважень або судом конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акта (стаття, пункт тощо) та в чому саме полягає порушення (частина четверта статті 249 КАС України).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою зокрема, у постановах від 01.02.2023 у справі № 140/506/22, від 20.04.2023 у справі № 160/4787/20 та від 13.09.2023 у справі № 120/4975/22.

Відповідно до змісту апеляційної скарги, підставою для постановлення окремої ухвали позивач зазначив порушення старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадиром Дмитром Григоровичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 440/15530/25.

Разом з тим, як встановлено судом, твердження апелянта про порушення старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадиром Дмитром Григоровичем статті 7 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо строку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення спростовується матеріалами справи.

Крім того, обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу для постановлення ухвали, є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, а не для застосування положень ст. 249 КАС України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин судом не встановлено наявності порушень законодавства, які можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 249 КАС України, а тому клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відносно старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Благадира Д. Г. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала суду постановлена без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави як для задоволення скарги, так і для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. 229, 294, 308, 310, 312, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 по справі № 440/15530/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва