Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №440/5745/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 440/5745/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5745/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №163750033845 від 21.01.2026 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І, ІІ, ІІІ, IV квартали 1995 року, І, ІІ, IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.01.2026 №163750033845 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки відповідачем безпідставно не зараховано до його страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності у 1995 році, І, IV квартали 1996 року, період з 1997 по І квартал 1998 року та період з 01.01.2004 по 30.06.2010, хоча, на думку позивача, факт здійснення ним підприємницької діяльності та сплати страхових внесків підтверджується наданими документами. Позивач зазначає, що у 1995 році та І кварталі 1996 року був платником збору до Пенсійного фонду України, у 1996 році сплачував 33,6 % від чистого прибутку, а з 01.01.2004 по 30.06.2010 здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування. У зв`язку з цим позивач вважає, що зазначені періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу, а відмова у призначенні пенсії порушує його право на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №163750033845 від 21.01.2026 в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 грн 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 та ухвалити постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про відсутність підстав для зарахування періодів ведення підприємницької діяльності згідно квитанцій про сплату внесків за І квартал 1995, ІІ, IV квартал 1996 незважаючи на відсутність у позивача документів щодо підтвердження ведення підприємницької діяльності за зазначений період (ліцензія, свідоцтво про здійснення торговельної діяльності) та вказане скорочене ім`я та по батькові ( рос. И.И.), не відповідає паспортним даним позивача, а періоди ведення підприємницької діяльності згідно квитанцій про сплату внесків І і ІІ квартал 1997 та І квартал 1998 року, незважаючи на те, що вказане скорочене ім`я та по батькові ( рос. И.И.), не відповідає паспортним даним позивача.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що наявність страхового стажу підтверджується відповідними документами, відповідно до вимог чинного законодавства, та оформленими у встановленому законом порядку. Позивачем додаткові документи, які підтверджують період роботи здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року не надавалися.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в її задоволенні.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що що 12.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами її розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 21.01.2026 №163750033845 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Як вбачається із зазначеного рішення, підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 11 місяців 19 днів, тоді як для призначення пенсії за віком у 2026 році необхідний страховий стаж тривалістю 32 роки.

Рішенням від 21.01.2026 №163750033845 до страхового стажу позивача не було зараховано окремі періоди здійснення підприємницької діяльності, а саме: періоди, підтверджені квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ, ІІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, І квартал 1998 року, а також період підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 30.06.2010.

Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.01.2026 №163750033845, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати зазначене рішення протиправним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди здійснення ним підприємницької діяльності.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неможливість зарахування спірних періодів до страхового стажу ґрунтується виключно на відсутності окремих документів щодо здійснення підприємницької діяльності та на розбіжностях у написанні імені та по батькові позивача, які не перешкоджають ідентифікації особи та не спростовують факту сплати страхових внесків.

Разом з тим, суд звернув увагу, що позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І, ІІ, ІІІ, IV квартали 1995 року, І, ІІ, IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Але предметом спору у цій справі є лише періоди здійснення підприємницької діяльності, які не були зараховані відповідачем до страхового стажу позивача, а саме періоди, підтверджені квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Саме щодо зазначених періодів відповідачем прийнято рішення про відмову в їх зарахуванні до страхового стажу з підстав відсутності документів щодо здійснення підприємницької діяльності та невідповідності скороченого написання імені та по батькові позивача його паспортним даним.

За таких обставин суд вважав, що періоди ведення підприємницької діяльності, підтверджені квитанціями про сплату страхових внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судовим розглядом встановлено, що у спірні періоди позивач здійснював підприємницьку діяльність, на підтвердження чого до матеріалів справи надано відповідні документи. Водночас відповідач заперечує можливість зарахування зазначених періодів до страхового стажу, посилаючись на неналежність та недостатність поданих доказів.

Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV доповнено пунктом 3-1, яким передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Також постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Отже, законодавчо були змінені умови щодо зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності зі застосуванням спрощеної системи оподаткування.

За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

З огляду на це, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.

Із розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 вбачається, що страховий стаж позивачу відповідачем зараховано частково та зарахований становить 27 років 11 місяців 19 днів.

За результатами розгляду поданих документів пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача періоди ведення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року.

У період з 10.06.1994 по 05.09.1996 діяла Інструкція про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України №5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5).

Згідно з пунктом 1 Інструкції №5-5 відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення" та змін до цього закону Інструкція визначає на території України порядок обчислення, сплати та обліку надходження обов`язкових внесків на державне соціальне страхування, та обов`язкових страхових внесків до Пенсійного фонду підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності та галузевої належності, об`єднаннями громадян, особами, які використовують найману працю громадян (у тому числі підприємствами та особами, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру), а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокатами, працюючими громадянами.

Підпунктом 5.2.2 Інструкції №5-5 передбачено для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів встановлено тарифи обов`язкових внесків до Пенсійного фонду у розмірі 9 відсотків суми доходу.

Відповідно до пункту 20 Інструкції №5-5 громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати подають до 1 лютого наступного року органам Пенсійного фонду копію Декларації про доходи, одержані від заняття підприємницькою діяльністю, і копію платіжного доручення про сплату внесків.

Згідно з пунктом 24 Інструкції №5-5 після закінчення встановлених строків сплати внесків не внесена сума вважається недоїмкою і стягується в безспірному порядку за розпорядженням відповідних органів Пенсійного фонду з нарахуванням пені в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки.

Пунктом 21 Інструкції №5-5 передбачено, що облік внесків та доходів, на які вони нараховуються, ведеться органом Пенсійного фонду на особових рахунках і включається до квартального звіту форми № 4-ПФ.

Таким чином, у спірний період сплата внесків до Пенсійного фонду була обов`язковою для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. Несплата таких внесків у встановлений Інструкцією №5-5 строк була підставою для їх стягнення в безспірному порядку. При цьому обов`язок щодо ведення обліку сплачених внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.

При цьому позивач, не погоджуючись із не зарахуванням до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності, просить зарахувати до його страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за 1995 рік, І, ІІ, IV квартали 1996 року, І, ІІ квартали 1997 року та І квартал 1998 року.

Щодо правомірності не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів здійснення підприємницької діяльності з підстав ненадання документів, які, на думку відповідача, підтверджують сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає наступне.

У рішенні від 21.01.2026 №163750033845 відповідач послався на відсутність документів, які підтверджують здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірні періоди, зокрема ліцензії та свідоцтва про здійснення торговельної діяльності.

Водночас наявна в матеріалах пенсійної справи ліцензія на право здійснення торговельної діяльності серії РТ №002963 була видана 27.02.1997 та діяла до 27.02.1998, а тому сама по собі не може підтверджувати здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірні періоди І кварталу 1995 року, ІІ кварталу 1996 року та IV кварталу 1996 року. Аналогічно й інші документи, на які посилається позивач, не є належними доказами здійснення підприємницької діяльності саме у зазначені періоди.

Разом із тим суд враховує, що позивачем надано квитанції про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за І квартал 1995 року, ІІ квартал 1996 року та IV квартал 1996 року. Саме ці документи безпосередньо підтверджують факт сплати позивачем страхових внесків як фізичною особою-підприємцем у відповідні періоди та є належними доказами для вирішення питання щодо зарахування зазначених періодів до страхового стажу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутність документів, які підтверджують здійснення торговельної діяльності у зазначені періоди, сама по собі не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу за наявності документів, які підтверджують сплату страхових внесків у цей час.

Щодо підстави не зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року з мотивів того, що зазначене у квитанціях скорочене ім`я та по батькові російською мовою («И.И.») не відповідає паспортним даним заявника, колегія суддів зазначає таке.

Судовим розглядом встаовлено, що квитанції про сплату страхових внесків містять прізвище позивача та скорочене зазначення його імені та по батькові російською мовою як «И.И.». Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про існування іншої особи з тотожними анкетними даними, яка б могла бути платником зазначених внесків.

Сам по собі факт скороченого написання імені та по батькові та російською мовою не може свідчити про те, що відповідні документи не стосуються позивача. Таке скорочення є звичайним способом зазначення особи у фінансових та облікових документах відповідного періоду та не перешкоджає її ідентифікації.

При цьому суд враховує, що надані квитанції містять прізвище позивача, відомості про сплату внесків саме як суб`єктом підприємницької діяльності та узгоджуються з іншими документами пенсійної справи щодо здійснення ним підприємницької діяльності у відповідні періоди.

Отже, зазначення у квитанціях скороченого імені та по батькові російською мовою («И.И.») не свідчить про дефектність таких документів та не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу, оскільки з їх змісту у сукупності з іншими доказами, наявними у справі, можливо однозначно встановити, що вони стосуються саме ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди ведення підприємницької діяльності, підтверджені квитанціями про сплату страхових внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт сплати позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України у зазначені періоди. Також відповідачем не надано документів, які б свідчили про відсутність у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності у відповідний час, про повернення сплачених внесків, неврахування таких платежів органами Пенсійного фонду або про належність поданих квитанцій іншій особі.

Натомість висновок про неможливість зарахування спірних періодів до страхового стажу ґрунтується виключно на відсутності окремих документів щодо здійснення підприємницької діяльності та на розбіжностях у написанні імені та по батькові позивача, які, як встановлено судом, не перешкоджають ідентифікації особи та не спростовують факту сплати страхових внесків, є необґрунтованим.

При цьому колегія суддів наголошує, що право особи на пенсійне забезпечення, не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, позаяк збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність.

За таких обставин, періоди ведення підприємницької діяльності, підтверджені квитанціями про сплату страхових внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №163750033845 від 21.01.2026 в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності згідно з квитанціями про сплату внесків за І квартал 1995 року, ІІ та IV квартали 1996 року, І та ІІ квартали 1997 року, а також І квартал 1998 року.

Аргументи апелянта щодо відсутності бюджетних асигнувань для сплати судових витрат не можуть бути підставою для обмеження процесуальних прав позивача, оскільки питання належного бюджетного планування та фінансування діяльності органів Пенсійного фонду України належить до сфери відповідальності держави, а не приватної особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Посилання апелянта на ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки стягнення судових витрат на користь позивача не є використанням коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, а здійснюється на виконання прямої норми процесуального права – ч. 1 ст. 139 КАС України (у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем у справі).

Зазначена норма ч. 1 ст. 139 КАС України є імперативною та не ставить можливість відшкодування судових витрат у залежність від наявності чи відсутності у відповідача відповідних бюджетних призначень.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 по справі № 440/5745/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна