Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/3311/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/3311/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., м. Харків, повний текст складено 29.04.26 по справі № 520/3311/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі по тексту – відповідач, контролюючий орган, Укртрансбезпека), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085942 від 03 лютого 2026 року, складену Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, якою на ОСОБА_3 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085942 від 03 лютого 2026 року, як такої, що прийнята всупереч абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі по тексту – Закон № 2344-III), за якою відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме до автомобільних перевізників, у той час як позивач у спірних правовідносинах виконувала функції експедитора, а тому не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі №520/3311/26 адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085942 від 03 лютого 2026 року, складену Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, якою на ОСОБА_3 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (ЄДРПОУ39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях працівників Укртрансбезпеки будь-яких ознак протиправності, адже під час перевірки транспортного засобу марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , який належить ОСОБА_5 , проте, як було встановлено на підставі товарно-транспортної накладної № 000000073 від 14.01.2026, використовується позивачем у господарській діяльності за відсутності у водія індивідуальної контрольної книги водія, що правомірно мало наслідком винесення оскаржуваної постанови № 085942 від 03 лютого 2026 року.

Наполягав, що документи, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах повинні були бути надані до винесення спірної постанови, однак позивачем таких дій вчинено не було.

Звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 12.02.2023 по справі № 120/554/23 зазначав, що якщо особі, вказаній за даними ТТН як перевізник, повідомлення про розгляд у Відділі територіального органу Укртрансбезпеки справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт надіслано належним чином, але на розгляд справи ця особа не з`явилась і інших документів, які б спростовували порушення або дані про перевізника не надала, то у такому випадку вважається, що ця особа своєчасно не скористалась своїм правом на спростування відомостей щодо перевізника.

Додатково зауважив, що позивачем лише разом із відповіддю на відзив на позовну заяву надано докази, які є достатніми на його переконання для формування висновку про відсутність у ОСОБА_1 статусу автомобільного перевізника.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечувала проти викладених у ній доводів, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Пояснила, що твердження посадової особи відповідача про те, що позивач є перевізником обґрунтовано лише помилково заповненою товарно-транспортною накладною №000000073 від 14 січня 2026 року, хоча насправді позивач виконувала організацію у перевезенні вантажу автомобільним транспортом та транспортно-експедиторські послуги, що відповідає КВЕД 52.29 «Інша допоміжна діяльність в сфері транспорту», яка охоплює транспортно-експедиторські послуги, організацію перевезень вантажів залізничним, автомобільним, водним або авіаційним транспортом, оформлення транспортних документів, діяльність митних брокерів, а також пакування та зважування вантажів, що підтверджується Договором – заявкою № 13/01/26 «Про надання транспортно-експедиційних послуг від 13 січня 2026 року. Отже, у даному випадку автомобільним перевізником був власник транспортного засобу RENAULT ( НОМЕР_2 ) Окара Костянтин Володимирович, а не ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Інспекторами Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі - Управління), на підставі направлення на рейдову перевірку від 09.01.2026 № ОНР002346 у період з 12.01.2026 по 18.01.2026, 15.01.2026 проводилась рейдова перевірка на 471 км автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський.

Так, державним інспектором Нежальським О. О. зупинено транспортний засіб марки Renault (номер державної реєстрації НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_4 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що на підставі наданої водієм товарно-транспортної накладної № 000000073 від 14.01.2026, у графі "автомобільний перевізник" указано "Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ". Згідно з вказаною ТТН, автомобіль здійснював перевезення з міста Київ, вул. Алма-Атинська, 35-А, відвантажував товар ТОВ "АЛЕКСФАРМ", до міста Харків, в`їзд Білостоцький, 3, де прийом товару здійснювався ТОВ "ОСАН 2022".

У ході перевірки інспектором встановлено порушення, передбачене статтями 34,48 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, перевезення вантажів транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, на момент перевірки у водія відсутні документи, на підставі яких здійснюється перевезення, а саме, індивідуальна контрольна книжка водія, передбачена п.6.3. Наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010.

За наслідками проведення перевірки співробітниками Управління складено акт № ОАР064557, яким зафіксовано вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частиною 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону). Водій із винесеним рішенням не погодився, про що свідчить запис у складеному акті.

У подальшому Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 085942 від 03.02.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_2 в розмірі 17000,00 грн.

Позивач не погодилась із висновками винесеної постанови, з огляду на те, що не була визначеним автомобільним перевізником, а лише здійснювала організацію перевезення на підставі договору заявки від 13.01.2026 про надання транспортно-експедиційних послуг №13/01/26, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСФАРМ", у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085942 від 03 лютого 2026 року, складеної Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки ФОП ОСОБА_2 здійснювала надання транспортно-експедиторських послуг, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією договору про надання зазначених послуг від 13.01.2026, а тому не мала статусу автомобільного перевізника у розумінні статті 60 Закону № 2344-III.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту, відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, врегульовано положеннями Закону № 2344-III.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (частина 4 статті 6 Закону № 2344-III).

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, серед іншого віднесено здійснення: державного нагляду і контролю за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України; габаритно-вагового контролю транспортних засобів (частини 6, 7 статті 6 Закону № 2344-III).

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства, норм на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком № 1567.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку рейдові перевірки на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення і направлення на рейдову перевірку.

Пунктами 1, 2, 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 80-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» утворено територіальний орган Державної служби з безпеки на транспорті як структурного підрозділу апарату Служби - Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях шляхом злиття територіальних органів Служби як структурних підрозділів її апарату - Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій області, Відділу державного нагляду (контролю) у Луганській області, Відділу державного нагляду (контролю) у Харківській області.

Державній службі з безпеки на транспорті в установленому порядку забезпечено здійснення заходів, пов`язаних з виконанням пункту 1 цього розпорядження.

Установлено, що територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіального органу Служби, що утворюється.

Отже, з огляду на викладене, Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях та Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки під час здійснення своїх повноважень діють як суб`єкти владних повноважень, яким надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдова перевірка проводиться на підставі направлення на рейдову перевірку (у паперовій або електронній формі (за наявності технічної можливості) із зазначенням посадових осіб за формою згідно з додатком 1 (далі - направлення), що складається та підписується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу.

Направлення складається з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від дати попередньої перевірки, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, необхідності забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, перевірки дотримання умов перевезень та інших обставин.

Згідно із пунктом 13 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1567 матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Колегією суддів встановлено, що керуючись Законом № 2344-III, Порядком № 1567, на підставі направлення на перевірку № ОНР 002346 від 09.01.2026 співробітниками Укртрансбезпеки проводилась рейдова перевірка на а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський», 471 км, під час якої було перевірено транспортний засіб RENAULT, д.н.з. НОМЕР_2 та виявлено відсутність індивідуальної контрольної книги водія.

У свою чергу, позивач, не погоджуючись зі спірною постановою наполягала на незаконному притягненні її до відповідальності за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, як неналежного суб`єкта, який у спірному випадку не є автомобільним перевізником.

Так, зі змісту абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III слідує, що відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме до автомобільних перевізників.

Отже, для кваліфікації дій ФОП ОСОБА_1 за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III необхідно встановити, чи був у позивача на момент перевірки транспортного засобу статус «автомобільного перевізника».

Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій – особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача посадовими особами відповідача було встановлено особу автомобільного перевізника на підставі товарно-транспортної накладної № 000000073 від 14.01.2026, наданої водієм.

Права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів – замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (далі по тексту – Правила № 363).

Згідно із розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Таким чином, за своєю правовою природою, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Судом апеляційної інстанції з наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № 000000073 від 14.01.2026 встановлено, що автомобільним перевізником в ній зазначено ФОП ОСОБА_1 .

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні та створення умов для її розвитку та вдосконалення визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року № 1955-IV (далі по тексту – Закон № 1955-IV).

Згідно із статтею 1 Закону № 1955-IV транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до статті 4 Закону № 1955-IV експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно із статтею 9 Закону № 1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

З аналізу наведених норм слідує, що транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. При цьому, експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Натомість перевізником є саме та особа, яка безпосередньо здійснює фізичне переміщення вантажу транспортним засобом.

Тобто, транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Колегією суддів з наявного в матеріалах справи Договору-заявки № 13/01/26 про надання транспортно-експедиційних послуг від 13.01.2026 встановлено, що експедитор ФОП ОСОБА_1 надавала транспортно-експедиторські послуги на автомобілі марки Renault Master ВМ7170, водій ОСОБА_4 , водійське посвідчення НОМЕР_4 на маршруті м. Київ-м. Харків, найменування вантажу : тип, вага (брутто), об`єм на авто (0,6 тон 4,5 м3), спосіб завантаження: задня, бокова, дата та час завантаження : 14.01.2026, адреса завантаження : вул. Алма-Атинська 35а, дата та час розвантаження: 15.01.2026, адреса розвантаження : згідно з ТТН.

Отже, за встановлених обставин ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступає виключно організатором здійснення перевезення вантажу, увіреного клієнтом, в той час, як автомобільним перевізником, є інший суб`єкт господарювання.

Також, колегія суддів враховує, що автомобіль марки Renault Master ВМ7170 не перебуває ані у власності, ані у користуванні у позивача на будь-яких правових підставах. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

За таких обставин, відповідачем у даній справі не доведено, що саме позивачем надавались послуги з перевезення вантажу.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вказаній нормі, відповідачем у даній справі не доведено, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах мала статус автомобільного перевізника.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 085942 від 03 лютого 2026 року, складеної Управлінням державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, якою на ОСОБА_3 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 520/3311/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко