Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №440/4155/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 440/4155/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 24.07.20 по справі № 440/4155/26

за позовом ОСОБА_1

до 2-го державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ) до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (надалі також – відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 23 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 березня 2026 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

- зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 23 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 27 березня 2026 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

- зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням від 24.07.2026 року Полтавський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 .

Визнав протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнув з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 110715,49 грн (сто десять тисяч сімсот п`ятнадцять гривень сорок дев`ять копійок).

Визнав протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 27.03.2026.

Зобов`язав 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 27.03.2026.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, просить апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області задовольнити та касувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі № 440/4155/26, в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, має право зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, навіть попри законодавче обмеження цього строку шістьма місяцями. На підставі вищевикладеного, 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Полтавській області вважає що розмір середнього заробітку за час затримки підлягає перегляду та суттєвому зменшенню. Щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 27.03.2026. Нарахування коштів відбулося після ухвалення судового рішення по справі №440/7126/25, а виплати здійснено одночасно з нарахуванням. Відповідач вважає, що не допустив порушення строків виплати, оскільки нарахування та виплата збігалися в часі. Та жодних скарг щодо розрахунків чи строків виконання рішення суду по справі №440/7126/25 на адресу 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Полтавській області від позивача не надходило. Вимога про компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати в даному випадку не має жодних правових підстав.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу у якому, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення від 24.07.2026 року Полтавського окружного адміністративного суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в 2 Державному пожежно-рятувальному загоні (м. Полтава) Головного управління ДСНС України у Полтавській області з 01.02.2014 (наказ Управління ДСНС України у Полтавській області від 31.01.2014 №20) по 23.02.2021 (наказ Головного управління ДСНС України у Полтавській області від 23.02.2021 №30.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі №440/7126/25, що залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 позов ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльності 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 лютого 2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати й виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 23 лютого 2021 року включно у фіксованому розмірі у розмірі 4007,13 грн відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі №440/7126/25 набрало законної сили 09.03.2026.

27.03.2026 на виконання судового рішення у справі №440/7126/25 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області позивачу виплачено: 131358,31 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 776 (внутрішній номер 497709138) від 27.03.2026.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 110715,49 грн (81361,53 грн + 29353,96 грн). Крім того, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 23.02.2021 суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також, виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачу належить виплата середнього заробітку, було внесено зміни до статті 117 КЗпП України, яка визначає загальні умови відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин вже вирішувалося Верховним Судом.

Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, в якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року є неможливим.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вважає помилковим висновок Верховного Суду справі №440/6856/22 про те, що після 19 липня 2022 року приписи ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, діють без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику, оскільки поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважала за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Тобто, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Колегія суддів звертає увагу, що на час проведення з позивачем повного розрахунку та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 23 лютого 2021 року по 27 березня 2026 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього:

1) період з 23.02.2021 по 18.07.2022 року, до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду у справі №761/9584-15-ц щодо застосування принципу співмірності, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;

2) період з 19.07.2022 по 27.03.2026, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, із застосуванням принципу співмірності, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.

Щодо розрахунку середнього заробітку колегія суддів зазначає наступне.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки від 17.04.2026 № 426-ДВ/61-45.04 про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2020 по 31.01.2021 грошове забезпечення позивача за грудень 2020 року становило 11583,75 грн, за січень 2021 року становило 12130,26 грн., середньомісячне грошове забезпечення становить – 11857,01 грн., середньоденний заробіток становить 11857,01*2 : 62 = 382,48 грн. (а.с.26)

Колегією суддів встановлено, що при звільненні позивача відповідачем не проведено повний розрахунок.

Остаточний розрахунок з позивачем фактично був здійснений 27.03.2026 на виконання судового рішення у справі №440/7126/25.

При цьому загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 23 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року становить 511 календарних днів, а з 19 липня 2022 року по 27 березня 2026 року (за період 6 місяців) - 184 календарних днів, всього - 695 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 23 лютого 2021 року по 27 березня 2026 року становить 265823,6 грн. ( 382,48 грн.* 695 календарних днів).

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.

Загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 317726,52 грн. (186368,21 грн. + 131358,31 грн.)

Невиплачена позивачу при звільненні сума на виконання судових рішень, з якою пов`язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, становить 131358,31 грн.

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 41,34% ( 131358,31 грн.* 100% : 317726,52 грн).

Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 265823,6 грн.

За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 891,48 грн. (41,34% від 265823,6 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин та визначив неправильно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Отже, доводи відповідача щодо, що розмір середнього заробітку за час затримки підлягає зменшенню, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 1-3 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі № 460/4765/20.

Як встановлено судом, фактична виплата сум грошового забезпечення на виконання рішення по справі №440/7126/25 відбулась 27.03.2026.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення позивача за періоди з 01.03.2018 по 27.03.2026 року зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Оскільки несвоєчасне нарахування та виплата позивачу сум грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.03.2026 року відбулось у зв`язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на одержання компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.02.2021, за весь час затримки виплати по 27.03.2026.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20.

Стосовно доводів відповідача про те, що нарахування коштів відбулося після ухвалення судового рішення по справі №440/7126/25, а виплати здійснено одночасно з нарахуванням, колегія суддів зазначає таке.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу - а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. Цей підхід викладено й Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, в якій зазначено, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Отже, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Щодо доводів відповідача про зміну судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем у позовній заяві не було заявлено конкретного розміру середнього грошового забезпечення, який підлягає стягненню. Розмір відповідної суми був визначений судом першої інстанції самостійно на підставі встановлених у справі обставин та наданих доказів.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення визначеної судом першої інстанції суми, що підлягає стягненню. Водночас таке зменшення не свідчить про часткове задоволення або часткову відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки позивач не визначав у позовній заяві конкретного розміру грошової суми, яка підлягає стягненню, а просив здійснити її розрахунок відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, незважаючи на зменшення апеляційним судом розміру суми, визначеної судом першої інстанції, позовні вимоги позивача по суті залишилися задоволеними. У зв`язку з цим підстав для зміни розподілу судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України колегія суддів не вбачає.

Питання щодо розподілу судових витрат у зв`язку з апеляційним переглядом справи окремому вирішенню не підлягає.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Проте суд першої інстанції не вжив усіх визначених законом заходів та не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що при визначенні суми належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції не наведено обґрунтованого розрахунку та допущено помилки в його визначенні, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає нарахуванню та виплаті.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 2-го державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 по справі № 440/4155/26 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 109891,48 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко