Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №520/17774/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 520/17774/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.08.26 по справі № 520/17774/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015-28.02.2018, з 01.03.2018-31.12.2022 та розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями, інших видів грошового забезпечення з 29.01.2020-04.01.2023, виплата яких проведена 18.06.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015-28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та з 01.03.2018-31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін березень 2018, за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати - 18.06.2026, згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями, інших видів грошового забезпечення з 29.01.2020 - 04.01.2023, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 18.06.2026 згідно з Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 18.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 18.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що у справі було подано два відзиви відповідача, кожен з яких відповідав актуальному на відповідний момент предмету спору. Незважаючи на це, суд не лише не надав належної правової оцінки доводам відповідача, а фактично констатував відсутність відзиву взагалі.

Вважає таке порушення особливо істотним є з огляду на те, що справа розглядалася у письмовому провадженні без виклику сторін. За такого способу розгляду саме письмові заяви учасників справи є основною формою реалізації принципів змагальності та права сторони бути почутою судом. Якщо своєчасно подана письмова позиція учасника справи фактично не потрапляє до оцінки суду, а в самому рішенні зазначається, що такої позиції взагалі не подавалося, учасник справи фактично позбавляється можливості реалізувати процесуальні права, гарантовані Кодексом адміністративного судочинства України

Зазначає, що правові наслідки затримки остаточного розрахунку після звільнення не можуть автоматично прирівнюватися до правовідносин, які існували під час проходження військової служби. Також зверталася увага на необхідність правового розмежування компенсації втрати частини доходів та спеціального виду відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Суд першої інстанції на зазначені аргументи відповіді не надав. Більше того, ці аргументи суд об`єктивно не міг належним чином оцінити, оскільки виходив із помилкового висновку про те, що відзив відповідача у справі взагалі відсутній.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 520/8395/25, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) перерахувати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, виходячи з фіксованої величини 4454,95 грн. що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 520/8930/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим званням та інших видів грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 29.01.2020 по 04.01.2023 перерахунок ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями, інших видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, здійснивши виплату перерахованих коштів, із урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішень суду відповідач здійснив виплату заборгованості з грошового заперечення, останній платіж 18.06.2026, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи.

Позивач, вбачаючи у вказаній виплаті невиплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями) звернувся до суду за захистом свого права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 18.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-III (далі – Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок № 159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.

Суд зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які стягнуті на виконання рішення суду у справі №520/23712/25, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Так, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23 Верховний Суд зауважував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини є складовими заробітної плати.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Як встановлено судовим розглядом на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 520/8395/25 та від 19.05.2025 у справі № 520/8930/25 відповідач здійснив виплату позивачу виплати, а саме: 26.12.2025 у розмірі 55 091, 63 грн, 19.05.2026 у розмірі 245 200, 30 грн та 205 083, 60 грн, 18.06.2026 у розмірі 34 481, 26 грн (а.с. 12, 14, 41).

Колегія суддів враховує, що моментом невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №520/8395/25, є саме з 01.12.2015, тому право на компенсацію втрати частини доходу у встановлені строки його виплати пов`язується саме настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати, тобто з 01.12.2015.

За таких обставин, враховуючи невиплачені позивачу суми належного грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 04 січня 2023 року, яке на підставі судових рішень було виплачено позивачу 18 червня 2026 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за вказані періоди.

Беручи до уваги, що відповідач за наслідками нарахування позивачу сум грошового забезпечення на виконання рішення суду не прийняв рішення, спрямованого на виплату сум компенсації втрати частини доходів, слід дійти висновку про допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) протиправної бездіяльності в цій частині.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено засади рівності учасників судового процесу, змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Обов`язкове (безумовне) скасування рішення через процесуальні порушення (частина 3 статті 317 КАС України) та ухвалення нового рішення суду, відбувається, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Неврахування відзиву до цього переліку безумовних підстав не належить.

Саме по собі неврахування судом першої інстанції поданого відзиву не є автоматичною підставою для скасування законного та правильного по суті рішення, якщо це не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в цій справі неврахування судом першої інстанції відзиву не привело до ухвалення незаконного або неправильного рішення, оскільки вимоги позивача є законними.

Колегія суддів також критично оцінює твердження скаржника про необхідність встановити з яких саме щомісячних сум складалася заборгованість, до якого місяця належить кожна із сум, в якому місяця мала бути виплачена та була фактично виплачена, як такі, що не спростовують висновки суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 18.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача відсутні.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі № 520/17774/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко