Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №440/2254/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 440/2254/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 07.05.26 по справі № 440/2254/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі різниці між 300 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленому станом на 01 січня 2025 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 440/2254/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини та зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі різниці між 300 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленому станом на 01 січня 2025 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно дослідив докази та невірно надав їм правову оцінку, тому ухвалене Полтавським окружним адміністративним судом оскаржуване рішення від 07.05.2026 у справі № 440/2254/26 про відмову у задоволенні позову не ґрунтується на вимогах закону та доказах, що наявні в матеріалах справи, а відтак, підлягає скасуванню.

Третя особа скористалась правом на подання відзиву, в якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 440/2254/26 - відхилити, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 440/2254/26 - залишити без змін.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Згідно із наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 № 102 від 27 квітня 2015 року, капітан ОСОБА_1 , командир радіовзводу радіоцентру польового вузла зв`язку звільнений у запас, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19 лютого 2015 року № 91 за станом здоров`я з 27 квітня 2015 року виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у військовослужбовця, протокол № 5214 від 26 грудня 2016 року - захворювання капітана запасу ОСОБА_1 , 1977 року народження: «ТАК, пов`язане з захистом Батьківщини» (витяг з протоколу № 5214 від 26 грудня 2016 року), постанова ВЛК про причинний зв`язок «Так, пов`язане з проходженням військової служби» №33 від 19.01.2015 відмінена та змінена.

Вперше позивачу встановлена третя група інвалідності 05 січня 2016 року.

Третя група інвалідності позивачу підтверджена під час щорічних переоглядів, що засвідчується випискою з акта огляду МСЕК до довідки серії АВ № 0563166 від 07 лютого 2017 року та довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0563166 від 07 лютого 2017 року; довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0564525 від 02 лютого 2018 року; довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0021529 від 01 лютого 2019 року, що додаються до позову.

Відповідно до змісту довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААВ № 095572 ОСОБА_1 19 січня 2021 року встановлена вища друга група інвалідності, захворювання пов`язане із захистом Батьківщини.

Друга група інвалідності позивачу підтверджена під час щорічних переоглядів, що засвідчується довідкою до акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 101002 від 19 січня 2023 року, а також Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №147/25/9/B від 23 січня 2025 року.

Після отримання Витягу із рішення експертної команди повсякденного функціонування особи № 147/25/9/В від 23 січня 2025 року позивач 06 лютого 2025 року звернувся до Відділу №2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) із заявою для призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням вищої другої групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини.

У жовтні 2025 року, позивач отримав супровідний лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 17 вересня 2025 року та витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Згідно із витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 серпня 2025 року № 85/в ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням вищої другої групи інвалідності, оскільки порушений трирічний термін для звернення, зазначене таке:

«Ураховуючи, що ОСОБА_1 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 06.02.2025, а ІІ група інвалідності йому встановлена 19.01.2021 тобто понад трирічний термін, та під час оцінювання експертною командою повсякденного функціонування особи в 2025 році групу інвалідності та її причинний зв`язок залишено без змін, заявник не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби в 2016 році виплачено у сумі 96460 (Дев`яносто шість тисяч чотириста шістдесят) грн. 00 коп. та у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини в 2017 у сумі 143540 (Сто сорок три тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп.»

Судом встановлені наступні обставини:

- внаслідок чергового переогляду та продовження другої групи інвалідності позивачу 23.01.2025 причинний зв`язок не змінювався;

- первинно вища друга група інвалідності встановлена позивачу 19.01.2021;

- позивач не заявляє про існування перешкод у нього із 19.01.2021 для звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення вищої групи інвалідності, а заявляє, що таке право у нього виникало кожен раз із дати встановлення/продовження йому другої групи інвалідності, за результатами переоглядів, останнім із яких є 23.01.2025, і саме від цієї дати має обраховуватись строк звернення для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення вищої групи.

Вважаючи, що відповідачем прийнята протиправна відмова у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом до даного відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання рішення відповідача протиправним, оскільки у позивача право на отримання одноразової грошової допомоги виникло 19.01.2021, від цієї дати почав обраховуватись преклюзивний трирічний строк, упродовж якого позивач його не реалізував.

Тлумачення частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ позивачем, що таке право у нього виникає із 23.01.2025 чергового підтвердження другої групи інвалідності, є помилковим, не відповідає Закону № 2011-ХІІ та усталеній позиції Верховного Суду щодо тлумачення періоду обрахунку преклюзивного строку для реалізації такого права.

Суд, постановляючи висновок, врахував, що позивач підтверджував про відсутність у нього будь-яких перешкод для реалізації права із 19.01.2021 по 19.01.2024, упродовж трьох років, відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон №2232-XII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон №2011-XII) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 цього Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною 4 статті 16-3 цього Закону передбачено, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

За правилами статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 року.

Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду/оцінювання та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;

Підпунктом 4 пункту 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби), що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Відповідно до п. 17 Порядку № 975 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку:

1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Відповідно до п. 19 Порядку № 975, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Спірним правовим питанням у цій справі є дата (момент), від якої обраховується строк для реалізації позивачем права після первинного встановлення вищої другої групи інвалідності під час наступного огляду (переогляду), на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням виплачених сум раніше.

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», може бути реалізовано протягом трьох років з дня виникнення такого права.

Отже, законодавцем встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio – закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов`язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.

Встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі № 380/6620/20.

Також застосування трирічного строку було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

З огляду на зазначене, колегія суддів наголошує, лише доведена і перевірена судом наявність дійсно непереборних обставин, які пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, об`єктивних поважних причин, які не залежали від волі та дій особи, а також вчинення особою активних дій, які свідчать про її намір вчасно реалізувати своє право на отримання допомоги та демонструють готовність особи захистити своє право і довести неправомірність дій суб`єкта владних повноважень з метою отримання належної їй соціальної виплати у сукупності можуть слугувати підставами для визначення судом іншої дати початку обрахунку строку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги або дати його завершення.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, вперше під час повторного огляду позивачу встановлена вища група інвалідності - друга 19.01.2021, проте позивач звернувся до Міністерства оборони України тільки 06.02.2025, тобто через один рік після завершення трирічного строку -19.01.2024.

Також позивач не зазначає жодних перешкод, які існували у нього для неможливості подання заяви до 19.01.2024.

Колегія суддів зауважує, що продовження позивачу другої групи інвалідності із 19.01.2021, не розпочинає заново перебіг трирічного строку для реалізації права із 23.01.2025, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ законодавство пов`язує з фактом встановлення вищої групи інвалідності, а наступні продовження вищої групи інвалідності не є новими підставами для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання рішення відповідача протиправним, оскільки у позивача право на отримання одноразової грошової допомоги виникло 19.01.2021, від цієї дати почався перебіг трирічний строк, упродовж якого позивач його не реалізував.

Щодо доводів скаржника стосовно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, колегія суддів вказує таке.

Як убачається зі змісту постанови Верховного Суду, предметом спору у наведеній справі було застосування положень п. 4 статті 16-3 Закону №2011-XII щодо строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, зокрема у зв`язку з підвищенням групи інвалідності понад передбачений законом дворічний строк після первинного встановлення інвалідності.

Правовідносини, які виникли у цій справі, не є тотожними правовідносинам, що були предметом розгляду у наведеній постанові Верховного Суду, оскільки у зазначеному судовому рішення йшлося про застосування положень Закону № 2011-ХІІ щодо строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з підвищенням групи інвалідності після спливу встановленого законом дворічного строку, тоді як у цій справі спір стосується дотримання позивачем трирічного строку відповідно до ч. 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ звернення за одноразовою грошовою допомогою, перебіг якого пов`язаний із датою встановлення вищої групи інвалідності - 19.01.2021.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 440/2254/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко