Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №440/16992/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 р.Справа № 440/16992/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 19.02.26 по справі № 440/16992/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області ( надалі також - відповідач, УДМС в Полтавській області) в особі територіального підрозділу - Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі територіального підрозділу – Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Управління державної міграційної служби у Полтавській області в особі територіального підрозділу – Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби у Полтавській області оформити та видати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною відмову Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, оформлену листом № Т-1/6/5339-25/5339/1-25 від 21.11.2025, у обміні ОСОБА_1 паспорта громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області обміняти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України на паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

УДМС в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 440/16992/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі територіального підрозділу - Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 03.03.2023, орган видачі 5339 (УНЗР 19890526-11907). Це підтверджується заявою-анкетою № 23932337 від 21.02.2023, власноручно підписаною та поданою Позивачем до УДМС, та інформацією з Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Єдиного державного демографічного реєстру. Крім того, вказує, що справа № 440/16992/25, не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 на яку посилався суд першої інстанції в частині предмета спору. Предметом розгляду зразкової справи є порушене право особи мати паспорт у альтернативній формі книжечки, яка не надавала згоду на обробку персональних даних, оскільки побоюється у зв`язку зі своїми переконаннями настання «тяжких» негативних наслідків в результаті майбутнього внесення персональних даних до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР) та присвоєння Унікального номеру запису в Реєстрі. Крім того, альтернативний вибір позивач вже зробила, оформивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Варто зауважити, що жодних обмежень за певними ознаками, так само як і недотримання принципу пропорційності під час виготовлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, немає. Позивач не обґрунтовує, яким чином оформлення такого ж паспорта засобами ЄДДР у формі картки, впливає на її релігійні переконання чи становить втручання держави в її приватне та сімейне життя, тобто виникає питання чи справді є оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки для Позивача «надмірним тягарем», з огляду на те, що особою вже оформлено паспорт громадянина України виїзду за кордон з внесенням біометричних даних, що виданий засобами ЄДДР. Враховуючи викладене, у Хорольського сектору відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, а відтак - відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 440/16992/25 залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18 жовтня 2025 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 дата видачі 18.10.2025. Прізвище позивача після реєстрації шлюбу – ОСОБА_3 .

11.11.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про обмін паспорта громадянина України зразка 1994 року на новий паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року у зв`язку зі зміною прізвища. Заява про оформлення паспорта у вигляді паспортної книжечки була написана особисто позивачем під диктовку працівників Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби України після її особистого усного звернення щодо обміну належного їй паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки на новий паспорт громадянина України зразка 1994 року у зв`язку зі зміною прізвища.

Хорольський сектор Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області листом № Т-1/6/5339-25/5339/1-25 від 21.11.2025 відмовив позивачу в обміні паспорта громадянина України у вигляді книжечки, обґрунтовуючи свою відмову відсутністю відповідного судового рішення, що набрало законної сили про зобов`язання органів Державної міграційної служби оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Вважаючи протиправним рішення про відмову обміняти паспорт громадянина України у зв`язку зі зміною прізвища шляхом оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач своїми діями прямо порушує права позивача, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві. Вказав, що примушування громадянина до отримання паспорту у вигляді картки з безконтактним електронним носієм є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Такий правовий висновок суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17, а також Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2019 по справі № 820/155/18, які є обов`язковими для врахування судом першої інстанції. Отже, відмовляючи у обміні ОСОБА_1 паспорта громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, відповідач діяв необґрунтовано, не врахувавши приписи Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, та порушив особисті права позивача, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року).

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Визначення Єдиного державного демографічного реєстру міститься у частині першій статті 4 Закону № 5492-VI та означає електронну інформаційно-телекомунікаційну систему, яка призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частин першої-другої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина четверта статті 21 Закону № 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас за змістом пункту 3 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В силу пунктів 1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктом 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

За змістом пункту 19 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.

Згідно з пунктом 32 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок № 456), згідно з пунктом 1 розділу I «Загальні положення» якого визначено порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

При цьому, пп. 5 п. 1 розділу X Тимчасового порядку № 456 визначено, що територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20 та від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються зобов`язання Управління державної міграційної служби у Полтавській області в особі територіального підрозділу – Хорольського сектору Управління Державної міграційної служби у Полтавській області оформити та видати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ у зв`язку зі зміною прізвища.

Звертаючись до органу міграційної служби, позивач у заяві від 11.11.2025 висловила своє бажання отримати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки. Водночас у своїй заяві до органу міграційної служби не вказала на наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач у листі від 21.11.2025 відмовляючи у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі зразка 1994 року, зазначив про те, що 21.06.2019 набрав чинності Тимчасовий порядок №456, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Судом першої інстанцій, задовольняючи позов, дійшли висновку про безпідставність відмови відповідачем у видачі позивачу паспорту громадянина України зразка 1994 року, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Так, у зразковій справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Варто зауважити, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.

Повертаючись до обставин справи, варто зазначити, що визначальними її особливостями, на підставі яких ця справа не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що позивач у позовній заяві не обґрунтовує, яким чином оформлення такого ж паспорту засобами ЄДДР у формі картки, впливає на її релігійні переконання чи втручання держави в її приватне та сімейне життя. Також позивач не заперечує надання згоди на обробку персональних даних при отриманні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних з мотивів релігійних переконань.

Таким чином, відсутні правові підстави для врахування висновків у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18) при розгляді цієї справи.

Разом з цим у доводах апеляційної скарги відповідач вказує на наявність у позивача паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який оформлений за допомогою засобів Реєстру внаслідок волевиявлення позивача, яка надали згоду на обробку її персональних даних та внесення інформації до Реєстру. У зв`язку із внесенням інформації щодо ОСОБА_1 наданої нею особисто, до Реєстру було автоматично сформовано УНЗР 19890526-11907.

У матеріалах справи міститься копія заяви-анкети № 23932337 від 21.02.2023 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру на ім`я ОСОБА_1 дата заповнення 21.02.2023.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до Реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора, та щодо неї було сформовано унікальний номер запису - 19890526-11907, тому в такому разі отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушуватиме її права та не буде вважатися втручанням у її приватне життя.

Це узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 квітня 2025 року у справі № 420/29754/23, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24, від 06 лютого 2025 року у справі № 420/26651/23, від 19 березня 2025 року у справі № 300/5845/23.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив помилкові висновки, оскільки не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи та не надав належної оцінки поданим сторонами доказам.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 року по справі № 440/16992/25, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 440/16992/25 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова