Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №2-5776/2009 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 2-5776/2009 Головуючий у суді першої інстанції - Васалатій К.А.

Номер провадження № 22-ц/824/14534/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Кредо», поданою представником Степановою Мариною Віталіївною, на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2009 року, постановлену під головуванням судді Васалатія К.А., у місті Києві, у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків та повного боргу за позикою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана заява обґрунтована тим, що розмір завданих позивачу збитків є великим, тому, на його думку, є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2009 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, проте яка вважає, що оскаржуваною ухвалою її права порушено ТОВ «Інвест-Кредо» - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Скасувати заходи забезпечення позову, накладені оскаржуваною ухвалою.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 29 лютого 2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, виконання зобов`язань за яким було забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 . Того ж дня укладено та зареєстровано іпотечний договір, відповідно до якого квартира перебувала в іпотеці банку.

15 вересня 2009 року, тобто після виникнення та реєстрації іпотеки, Оболонський районний суд м. Києва у справі № 2-5776/2009 постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру, яка належала, зокрема, ОСОБА_2 .

Заочним рішенням від 26 січня 2010 року Оболонського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225 120, 20 грн боргу з урахуванням відсотків річних та судові витрати у сумі 35 грн. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2010 року вказане заочне рішення було скасовано.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. За результатами апеляційного перегляду рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 225 120 грн заборгованості.

Водночас 22 жовтня 2014 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/9223/13-ц із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ «Дельта Банк», а в рахунок її погашення звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру.

08 грудня 2011 року права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами були відступлені ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», а 15 квітня 2020 року право вимоги перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо».

У зв`язку з цим апелянт вважає, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» є правонаступником іпотекодержателя, однак наявність арешту, накладеного у 2009 році, перешкоджає внесенню змін щодо актуального іпотекодержателя до відповідних державних реєстрів та реалізації ним прав за іпотекою.

На підставі викладеного вказує, що іпотека виникла та була зареєстрована 29 лютого 2008 року, тобто до накладення арешту 15 вересня 2009 року, а тому, на думку апелянта, суд при постановленні оскаржуваної ухвали мав врахувати існування раніше зареєстрованого обтяження та переважне право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. У зв`язку з цим апелянт вважає накладення арешту таким, що порушує його права, та просить скасувати оскаржувану ухвалу.

Крім того, зазначає, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», хоча формально не є учасником спірних правовідносин, що виникли з договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , безпосередньо зазнає майнових наслідків від накладення арешту на квартиру, оскільки є правонаступником іпотекодержателя. Таким чином, арешт перешкоджає реалізації пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Також посилається на не співмірність накладеного арешту із розміром вимог, які забезпечувалися. Зазначає, що відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 225 120 грн боргу та 35 грн судових витрат, тоді як предметом арешту є квартира, вартість якої згідно з іпотечним договором від 29 лютого 2008 року становила 858 470 грн, а за рахунок цього ж майна забезпечувалися вимоги за кредитним договором у розмірі 2 061 311,63 грн.

На думку апелянта, вартість арештованого нерухомого майна є істотно більшою за розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , у зв`язку з чим накладення арешту на всю квартиру є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та порушує майнові права іпотекодержателя, який не був учасником справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

При апеляційному розгляді справи представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, проте яка вважає, що її права порушено ТОВ «Інвест-Кредо» - ОСОБА_6 , підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Скасувати заходи забезпечення позову, накладені оскаржуваною ухвалою.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову зазначив, що є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2008 року року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 13753В, відповідно до якого ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 передають в іпотеку іпотекодержателю двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Підпунктом 1.2. вказаного договору сторони погодили, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту № 11308242000 від 29 лютого 2008 року (а.с. 24-26).

15 вересня 2009 року Оболонський районний суд м. Києва у справі № 2-5776/2009 постановив оскаржувану ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру, яка належала, зокрема, ОСОБА_2 (а.с. 6).

Заочним рішенням від 26 січня 2010 року Оболонського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225 120, 20 грн боргу з урахуванням відсотків річних та судові витрати у сумі 35 грн. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2010 року вказане заочне рішення було скасовано (а.с. 7-8).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. За результатами апеляційного перегляду рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 225 120 грн заборгованості (а.с. 9-12).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 484792078 від 07 липня 2026 року вбачається, що 29 лютого 2008 року Приватним нотаріусом Тетерською О.Ю. зареєстровано обтяження: заборону на нерухоме майно на підставі договору іпотеки № 13753В від 29 лютого 2008 року.

Крім того, 15 вересня 2009 року Одинадцятою київською державна нотаріальною конторою зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна на підставі ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2009 року у справі № 2-5776/2009 (а.с. 20-21).

08 грудня 2011 року права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами були відступлені ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», а 15 квітня 2020 року право вимоги перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (а.с. 27).

Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього майна боржника у порядку, встановленому Законом.

У той же час Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22) дійшов висновку про те, що наклавши арешт на іпотечне майно, місцевий суд фактично вирішив питання про права та інтереси особи (іпотекодержателя), яка не була залучена до участі у справі. Накладення арешту на передане відповідачем в іпотеку банку нерухоме майно безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощі у подальшому виконання такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У статті 150 ЦК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана із необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.

Звертаючись із апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», яке не брало участі у розгляді справи, мотивувало її тим, що ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» є правонаступником іпотекодержателя, однак наявність арешту, накладеного у 2009 році оскаржуваною ухвалою, перешкоджає внесенню змін щодо актуального іпотекодержателя до відповідних державних реєстрів та реалізації ним прав за іпотекою. Відтак, порушує його права як іпотекодержателя та позбавляє можливості звернути стягнення на іпотечне майно.

За правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» - іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредо», подану представником Степановою Мариною Віталіївною, залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2009 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв