Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №2-617/07 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 2-617/07 Головуючий у суді першої інстанції - Лебідь-Гавенко Г.М. Номер провадження № 22-ц/824/14809/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2026 року, постановлену під головуванням судді Лебідь-Гавенко Г.М., у місті Васильків, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління юстиції України, стягувач: ОСОБА_3 , на дії/бездіяльність органу примусового виконання,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, в якій просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 , при завершенні виконавчого провадження ВП №27582416, ВП №6187702;

- зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт зі всього нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , накладеного: постановою ВДВС Солом`янського РУЮ в Києві про арешт майна та оголошення заборони його відчуження ВП №27582416 від 19 березня 2012 року, запис про обтяження за реєстраційним номером 12288441 від 19 березня 2012 року, обтяжувач: Відділ державної виконавчої Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, об`єкт обтяження: все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 - постановою ВДВС Солом`янського РУЮ в Києві про арешт майна та оголошення заборони його відчуження ВП №6187702 від 19 жовтня 2012 року, запис про обтяження за реєстраційним номером 13141200 від 19 жовтня 2012 року, обтяжувач: Відділ державної виконавчої Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, об`єкт обтяження: все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України після винесення постанови про зняття арешту вчинити всі передбачені законом дії, необхідні для припинення обтяження нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та інших реєстрах, у яких містяться відомості про такий арешт.

Скарга обґрунтована тим, що йому належить на праві власності 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 385158971 від 02 липня 2024 року.

02 липня 2024 року під час перевірки відомостей щодо квартири приватному нотаріусу стало відомо про зареєстроване обтяження. У зв`язку з цим він звернувся до Солом`янського ВДВС у м. Києві із заявою від 29 травня 2026 року про зняття арешту.

Листом від 19 червня 2026 року № 27582416 заявника повідомлено, що у Відділі перебували виконавчі провадження, у межах яких державними виконавцями у 2012 році винесено постанови про арешт майна боржника, а у 2012 та 2014 роках - постанови про повернення виконавчих документів стягувачам.

Надати копії матеріалів виконавчих проваджень Відділ не має можливості у зв`язку із закінченням установленого строку їх зберігання. Відповідно до Правил роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження зберігаються три роки, після чого підлягають знищенню. У зв`язку з цим Відділ зазначив про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Не погоджуючись із відмовою державної виконавчої служби у знятті арешту з належного йому нерухомого майна, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, посилаючись на безпідставність збереження арешту після завершення виконавчих проваджень.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2026 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто заявнику.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про пропуск ним строку на звернення зі скаргою та повернув її.

Зазначає, що предметом оскарження є триваюча бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невжитті заходів щодо зняття арешту з належного йому нерухомого майна після завершення виконавчого провадження. На думку сторони скаржника, така бездіяльність не має визначеного моменту закінчення та може бути оскаржена протягом усього часу її тривання, а тому строк, передбачений статтею 449 ЦПК України, не є пропущеним.

На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких бездіяльність державного виконавця має триваючий характер і може бути оскаржена протягом усього часу її перебігу, зокрема викладені у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 2-2862/11, від 22 грудня 2021 року у справі № 760/19348/20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005, від 08 липня 2020 року у справі № 589/6044/13 та від 16 квітня 2026 року у справі № 736/1003/24.

Відтак, вважає висновок суду про пропуск процесуального строку передчасним та необґрунтованим, а повернення скарги таким, що здійснене з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з цим просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження та розгляду скарги по суті.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції залишаючи без розгляду та повертаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання зазначив, що у скарзі заявник посилається на те, що про відкриття виконавчого провадження він дізнався 02 липня 2024 року, при перевірці приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Київ Сперчун О.О. інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

При цьому, вказує, що звернувся до ВДВС Солом`янського РУЮ в Києві (на даний час - Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) з заявою від 29 травня 2026 року №б/н про скасування арешту з нерухомого майна. На вказану заяву отримав відповідь 19 червня 2026 року.

Враховуючи зміст скарги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на день звернення заявника до суду із вказаною скаргою сплинув десятиденний строк, встановлений ст. 449 ЦПК України.

На підставі викладеного, районний суд зазначив, що заявником не доведено належними доказами подання скарги до суду з дотриманням процесуальних строків на дії державного виконавця, про наявність накладеного арешту скаржник знав ще з 02 липня 2024 року, звернувся з заявою про скасування арешту тільки 29 травня 2025 року, та отримав відмову 19 червня 2026 року. Скарга подана до суду 08 липня 2026 року з пропущенням передбаченого законом десятиденного строку, та відсутнє клопотання про поновлення даного строку звернення до суду, тому вважав, що дану скаргу необхідно залишити без розгляду.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі - Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2007 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання останньої в розмірі 300 грн щомісячно, починаючи з 09 лютого 2007 року до досягнення дитиною трьох років: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 51 грн з державного мита (а.с. 31).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2007 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки з усіх видів доходів щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 лютого 2007 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 32).

На підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2007 року відкрито виконавче провадження № 17376276 на підставі виконавчого листа № 2-616, виданого 16 березня 2007 року Васильківським міськрайонним судом Київської області. 04 липня 2025 року Головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Берлютою В.П. прийнято постанову про повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу (а.с. 58).

На підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2007 року відкрито виконавче провадження № 27582416 на підставі виконавчого листа № 2-617, виданого 16 березня 2007 року Васильківським міськрайонним судом Київської області. 09 жовтня 2014 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського району управління юстиції у місті Києві Риндею О.М. прийнято постанову про повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу (а.с. 57).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав № 385158971 від 02 липня 2024 року квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 (а.с. 49).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 385141759 від 02 липня 2024 року на майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 19 березня 2012 року ВДВС Солом`янського РУЮ в Києві та на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 19 жовтня 2012 року ВДВС Солом`янського РУЮ в Києві (а.с. 50-51).

29 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського відділу ДВС у м. Києві із заявою про зняття арешту з майна (а.с. 59).

Листом від 19 червня 2026 року № 27582416 заявника повідомлено, що надати копії матеріалів виконавчих проваджень Відділ не має можливості у зв`язку із закінченням установленого строку їх зберігання. Відповідно до Правил роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження зберігаються три роки, після чого підлягають знищенню. У зв`язку з цим Відділ зазначив про відсутність правових підстав для задоволення заяви (а.с. 55).

07 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Солом`янського відділу ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України, яка полягає у незнятті арешту з майна після закінчення виконавчого провадження (а.с. 33-41).

На підставі викладеного вбачається, що про наявність накладеного арешту скаржник знав ще з 02 липня 2024 року, звернувся з заявою про скасування арешту тільки 29 травня 2025 року, та отримав відмову 19 червня 2026 року. Скарга подана до суду 08 липня 2026 року.

Разом з тим, положеннями статті 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Положення наведених статей дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18) та від 08 липня 2020 року у справі № 589/6044/13 (провадження № 61-35606св18).

Колегія суддів зважаючи на те, що предметом скарги є оскарження бездіяльності Солом`янського відділу ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України щодо не скасування арешту з належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна після завершення виконавчих проваджень № 27582416, № 17376276, накладеного на підставі постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 березня 2012 року й від 19 жовтня 2012 року, а не рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у скасуванні арешту, вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звернувся із зазначеною скаргою поза межами процесуального строку, передбаченого статтею 449 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2026 року скасувати, а матеріали справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв