Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №760/6368/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 760/6368/26 Головуючий у суді першої інстанції – Диба О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/12549/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції – Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Диби О.В., у місті Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою, посилаючись на те, що 03 березня 2023 року нею було особисто передано в борг ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30 000 доларів США, однак, останній грошові кошти у встановлений строк не повернув, а його спадкоємиця ОСОБА_2 у добровільному порядку такі грошові кошти не повертає.

Одночасно із позовною заявою позивач звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_2 будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної квартири, в тому числі укладати договори купівлі-продажу або іншим способом відчужувати права на вказаний об`єкт нерухомості, здійснювати заходи щодо поділу, об`єднання, збільшення площі, виділення частини вказаного нерухомого майна та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання рішенням законної сили.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 03 березня 2023 року нею було передано ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, на підтвердження чого останнім було складено письмову розписку. Однак, ОСОБА_3 зобов`язання належним чином не виконав та у встановлений сторонами строк кошти не повернув.

У подальшому їй стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, спадкоємцем якого стала його донька - ОСОБА_2 , яка успадкувала від померлого квартиру АДРЕСА_1 , однак, відповідач, як спадкоємець боржника, грошові кошти у добровільному порядку не повертає.

На підставі вище викладеного, враховуючи те, що відповідач не має постійного джерела доходу, вимоги щодо повернення коштів не виконує, а тому позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду просила задовольнити подану нею заяву та накласти арешт на вище вказану квартиру.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою її заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсягу.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що усвідомлюючи можливість необхідності повернення коштів, у тому числі шляхом реалізації спадкового майна, відповідач, з метою ухилення від виконання судового рішення, може здійснити відчуження успадкованого майна.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у неї грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є стягнення з відповідача коштів в розмірі 1 297 239 грн, отриманих спадкодавцем на виконання боргової розписки.

В даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача не призведе до невиправданого обмеження майнових прав особи, оскільки вказане майно залишається у її володінні, а можливість розпоряджатися вказаним майном обмежується на певний час, отже має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до розгляду справи по суті.

Накладення арешту на успадковану квартиру та заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна, яке успадковане відповідачем здійснюється для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, та має на меті гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позову.

З огляду на викладене, врахувавши предмет позову і підстави поданої заяви про забезпечення позову, заходи забезпечення позову, які вона просить вжити, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову у цій справі, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а тому вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви не відповідає обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції на розгляд вказаної справи не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 зазначала, що 03 березня 2023 року нею було передано ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, на підтвердження чого останнім було складено письмову розписку. Однак, ОСОБА_3 зобов`язання належним чином не виконав та у встановлений сторонами строк кошти не повернув.

У подальшому, позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємцем якого стала відповідач у вказаній справі ОСОБА_2 , яка успадкувала від померлого квартиру АДРЕСА_1 , однак і відповідач, як спадкоємець боржника, грошові кошти у добровільному порядку не повертає.

Враховуючи те, що відповідач не має постійного джерела доходу, вимоги щодо повернення коштів не виконує, а тому позивач вважала, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

Суд першої інстанції вирішуючи вказане клопотання, залишив без задоволення подану заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_2 будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із тим, що обставини, на які посилається представник позивача як на підстави для забезпечення позову ніяким чином не підтверджені.

Обґрунтовуючи зазначений висновок суд першої інстанції вказав, що матеріали заяви не містять доказів того, що ОСОБА_2 вчиняє, чи має намір вчинити дії, направлені на відчуження належного їй спадкового майна. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач є неповнолітньою, та позбавлена можливості самостійно вчиняти дії із укладенням правочинів з врахуванням свого віку.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21, від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22.

У цій справі позивач заявив вимоги про стягнення грошових коштів за борговою розпискою до відповідача у справі - ОСОБА_2 , яка є неповнолітньою особою.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Разом із цим, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи, яка виникає у момент народження (частина перша статті 25 ЦК України).

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій (частина перша статті 30 ЦК України).

ЦК України розрізняє такі види дієздатності фізичної особи: часткову - до чотирнадцяти років (стаття 31), неповну - від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 32) та повну - яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (стаття 34).

Відповідно до статті 32 ЦК України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність. Крім дрібних побутових правочинів фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).

Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє лише за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

Тобто, здатність неповнолітніми особами особисто здійснювати цивільні процесуальні права повинно здійснюватися з урахуванням вимог статті 32 ЦК України.

Відповідно до частин першої й другої статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб та неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Як убачається із матеріалів справи звертаючись до суду із із вказаним позовом та заявою про забезпечення позову позивачка визначала відповідачем неповнолітню особу ОСОБА_2 , та мотивувала свої обґрунтування необхідністю забезпечення позову саме можливістю відповідачки розпорядитися успадкованою квартирою.

Суд першої інстанції залишивши без задоволення подану заяву про забезпечення позову послався на те, що доказів того, що відповідачка має намір розпорядитися квартирою позивачкою суду подано не було, а крім того суд послався на те, що за своїм віком відповідачка позбавлена можливості укладати вище вказаний правочини.

З матеріалів справи убачається, що відповідачка у справі ОСОБА_2 є неповнолітньою особою, яка має неповну цивільну дієздатність, та в її інтересах відповідно до ст. 59 ЦПК України може діяти її законний представник, а саме мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте при подачі заяви про забезпечення позову та розгляді вказаної заяви судом першої інстанції та постановленні оскаржуваної ухвали 28 квітня 2026 року клопотання зі сторони позивача про залучення вище вказаної особи як законного представника відповідача не було заявлено, а тому висновок суду першої інстанції про залишення поданої заяви без задоволення на думку колегії суддів є законним та обґрунтованим в іншому ви падку він би порушував права не повнолітньої особи.

Крім того колегією суддів при вирішенні вказаної справи враховує, що на дату розгляду вказаної справи право власності на квартиру АДРЕСА_1 за реєстровано за ОСОБА_2 і доказів щодо наміру відчужити її апелянтом суду не було подано.

Крім того колегія суддів вважає, що позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду із заявою про забезпечення позову із за залученням до розгляду справи законного представника відповідачки.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв