Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №757/51499/21-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/1487/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 757/51499/21-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Хитровою Любов`ю Володимирівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Соколова О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,

встановив:

У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 10 049,87 грн.

Позов мотивовано тим, що приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. вчинено виконавчий напис № 6459 про стягнення з ОСОБА_1 коштів, невиплачених у строк відповідно до умов кредитного договору від 13.03.2007 № ZRXRRRX05480128, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем, у розмірі 244 102,52 грн. за період з 13 березня 2007 року по 01 червня 2017 року.

Державним виконавцем Богунського районного відділу державної виконавчої служби в місті Житомир Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису, під час якого з позивача було стягнуто на користь відповідача 10 049,87 грн.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11.02.2021 у справі № 295/11874/20, яке набуло законної сили, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому підстава, на якій з позивача було стягнуто кошти, відпала, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 10 049,87 грн. та судовий збір у розмірі 908 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити вказане судове рішення в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував частини першу частини другої і частину третю статті 137 ЦПК України, зазначивши, що у справі відсутні докази понесення витрат на правничу допомогу.

Апелянт стверджує, що розмір гонорару адвоката є фіксованим, а тому детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги, не потрібен. Крім цього, відповідач не заперечував проти заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу.

Також, не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» - Хитрова Л.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження стягнення коштів позивач надав лише лист Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомир № 28537, в якому зазначено про стягнення коштів, проте не надав первинний документ, що містить відомості про господарську операцію в розумінні законодавства про платіжні послуги та про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні.

Крім цього, скаржник посилається на те, що судом не перевірено, що під час примусового виконання виконавчого напису позивач не оскаржував дії державного виконавця.

Кредитний договір, на виконання якого було вчинено виконавчий написі, є дійсним, оскільки його недійсність не встановлена в судовому порядку.

Апелянт стверджує, що кошти були сплачені позивачем у рамках виконавчого провадження та стягнуті на рахунок відділу державної виконавчої служби, а не банку.

Сторони не скористалися правом на подання відзиву на апеляційні скарги, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України.

Згідно з частиною першою ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів дійшла висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а отже, підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, у зв`язку з чим існують підстави для задоволення позовних вимог про повернення стягнутих коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам матеріального права.

Згідно з матеріалами справи, постановою старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі від 05.01.2018 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу від 10.07.2017 № 6459 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 244 102,52 грн. (а.с. 7).

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11.01.2021 у цивільній справі № 295/11874/20 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А., третя особа: Богунський відділ державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. від 10.07.2017 № 6459 про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору від 13.03.2007 № ZRXRRRX05480128, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 , грошових коштів у сумі 244 102,52 грн. за період з 13 березня 2007 року по 01 червня 2017 року (а.с. 11).

Рішення суду набрало законної сили 11 лютого 2021 року.

03 березня 2021 року, представляючи інтереси ОСОБА_1 , адвокат Бородін Д.В. звернувся до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі з адвокатським запитом, в якому просив повідомити розмір грошових коштів, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (а.с. 12).

Листом Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі від 05.03.2021 № 28537 адвоката Бородіна Д.В. повідомлено, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у розмірі 244 102,52 грн. стягнуто кошти в сумі 10 049,87 грн. (а.с. 8).

За даними автоматизованої системи виконавчого провадження, доступ до яких є вільним відповідно до абзацу другого частини першої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження від 01.08.2018 № НОМЕР_1, в якому стягувачем є ПАТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_1 , завершене.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 911/1317/19 зазначено, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відповідно до пунктів 73-78, 80-82 постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24), зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11.01.2021 у справі № 295/11874/20 визнано таким, що не підлягає виконавчий напис приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу від 10.07.2017 № 6459, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, в рамках якого з позивача стягнуто на користь відповідача кошти в розмірі 10 049,87 грн.

Таким чином, підстава, на якій відповідач набув зазначену суму коштів, відпала, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не надав документа, який свідчить про зарахування коштів на рахунок банку, апеляційний суд відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою і пунктом 1 частини другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими засобами доказування.

Частини перша і друга статті 77 ЦПК України передбачають, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування у цій справі є факт набуття відповідачем належних позивачу коштів у сумі 10 049,87 грн. з підстави, що згодом відпала.

На доведення цієї обставини позивач надав постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.08.2018, рішення Богунського районного суду міста Житомира від 11.01.2021, лист Богунського відділу державної виконавчої служби від 05.08.2021, натомість, заперечуючи проти належності цього доказу, відповідач не надав жодних доказів, які спростовують викладену в листі інформацію, зокрема, відомості з банківської установи про те, що на рахунок банку не надходили кошти в розмірі 10 049,87 грн. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, звернення до Богунського відділу державної виконавчої служби з вимогою вирішити питання про зазначення в листі недостовірної інформації тощо.

Крім цього, в апеляційній скарзі відповідач фактично визнав, що з позивача були стягнуті кошти, зазначивши, що їх було перераховано на рахунок виконавчої служби, а не банку.

Зважаючи на те, що доказами на підтвердження певних обставин, на які посилаються сторони, можуть встановлюватися на підставі будь-яких фактичних даних (доказів), то саме по собі заперечення відповідача проти належності наданого позивачем листа від 05.03.2021 та посилання на норми закону, що висувають вимоги до первинних документів бухгалтерського обліку, не призводить до визнання такого доказу неналежним, а зводяться лише до незгоди відповідача з формою доказу, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині колегія суддів відхиляє.

Доводи відповідача про те, що позивач не оскаржував дії державного виконавця апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки виконавець зобов`язаний в рамках виконавчого провадження вживати заходи примусового виконання, тож оскільки на момент стягнення з позивача на рахунок виконавчої служби виконавче провадження було відкрите, то підстави для оскарження позивачем рішення виконавця про стягнення коштів у розмірі 10 049,87 грн. були відсутні.

Після набрання законної сили рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11.01.2021, підстави для набуття відповідачем коштів були відсутні і ці кошти підлягали поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Посилання відповідача на чинність кредитного договору не є релевантним обставинам цієї справи, оскільки в цьому судовому провадженні вирішується питання про існування у відповідача підстав для набуття та подальшого збереження стягнутих з відповідача коштів у розмірі 10 049,87 грн. в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса. Спір з приводу виконання позивачем грошового зобов`язання за кредитним договором не входить до предмету судового розгляду в цій справі, враховуючи підстави та предмет позову.

Аргументи відповідача стосовно того, що кошти були стягнуті на рахунок відділу виконавчої служби, а не банку, суд апеляційної інстанції оцінює критично.

Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Пунктом 11 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, регламентовано, що при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис «ознайомлений», підпис та дату ознайомлення.

Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

При апеляційному перегляді рішення суду встановлено, що адвокат Бородін Д.В., діючи в інтересах позивача, звернувся до Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира та просив надати інформацію про розмір коштів, що були стягнуті з позивача на користь відповідача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

З листа Богунського відділу державної виконавчої служби від 05.03.2021 вбачається, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 стягнуто кошти в розмірі 10 049,87 грн.

Встановлення зазначених обставин є достатнім для висновку, що з володіння позивача вибули кошти в розмірі 10 049,87 грн. Водночас, відповідач не надав доказів, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 оскаржувалася бездіяльність виконавця, яка полягала у не перерахуванні коштів на рахунок стягувача. З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача АТ КБ «Приватбанк» - відсутні.

Щодо апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , то апеляційний суд виходить з наступного.

Відмовляючи в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення частини третьої статті 137 ЦПК України позивач не надав детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з абзацами першим і другим частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В пунктах 140-145 постанови Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

В пункті 6.5. постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

В постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 671/1957/20 вказано, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Таким чином, при фіксованому визначенні суми гонорару адвоката, надання детального опису наданих послуг (виконаних робіт) є необов`язковим для учасника справи.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач ОСОБА_1 надав витяг з договору про надання правничої допомоги від 13.04.2020, протокол погодження договірної ціни гонорару адвоката від 16.07.2021.

Згідно з пунктом 1.1 договору, адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати правничу допомогу відповідно до п. 1.2 цього договору, а клієнт - зобов`язується оплатити надану правову допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

В пункті 1.2 договору зазначено, що адвокат здійснює представництво клієнта, зокрема, в судах.

Оплата регулюється в пункті 2.1 договору, а саме: оплата визначається і здійснюється відповідно до протоколу погодження гонорару та стандартними правилами надання правничої допомоги, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (Частина першою статті 627 ЦК України).

У частині першій статті 632 ЦК України вказано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Таким чином, адвокат та клієнт вправі самостійно визначати ціну договору та порядок розрахунку, в т.ч. передбачати обставини, з настанням яких у клієнта виникає обов`язок оплатити послуги адвоката.

Судом встановлено, що 16 липня 2021 року ОСОБА_1 та адвокат Бородін Д.В. склали протокол погодження договірної ціни гонорару адвоката, в якому визначили розмір гонорару в сумі 5000 грн.

На підтвердження повноважень з представництва інтересів ОСОБА_1 в Печерському районному суді міста Києва адвокат Бородін Д.В. видав ордер від 16.07.2021 серії АМ № 1012079.

Таким чином, позивач своєчасно надав докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які є належними в розумінні вищенаведених норм процесуального права, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відшкодуванні позивач витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлена позивачем сума до відшкодування 5000 грн. не відповідає критеріям, наведеним у частині 3 ст. 141 ЦПК України, оскільки витрати на професійну правничу допомогу становлять майже половину від ціни позову; спір виник з приводу безпідставно набутого майна, що містить чітке нормативно-правове регулювання розв`язання такої категорії спорів; у справі не порушується питання, що має фундаментальне значення для регулювання суспільних відносин у цій сфері.

Враховуючи пов`язаність витрат із розглядом цієї справи, пропорційність витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку та процесуальні дії сторін, що вчинялися, апеляційний суд дійшов висновку, що 2500 грн. є обґрунтованим відшкодуванням, яке слід стягнути з відповідача на користь позивача за правничу допомогу в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Хитровою Любов`ю Володимирівною, - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року - скасувати в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення:

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.