Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/54659/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/54659/25-ц Головуючий у суді першої інстанції - Машкевич К.В. Номер провадження № 22-ц/824/13105/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Станіславською Анастасією Вікторівною , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання зобов`язання припиненим,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «Сенс Банк» про визнання зобов`язання припиненим, у якому просила суд визнати припиненим зобов`язання перед АТ «Сенс Банк» за кредитною карткою з відкритим рахунком НОМЕР_1 . Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2025 року з метою отримання гуманітарної допомоги у застосунку Telegram вона перейшла до чату, де надала свій номер телефону та ім`я.

Після дзвінка, начебто, оператора, вона перейшла в застосунок «Допомога», де були зазначені її персональні дані, після чого телефон був скинутий до заводських налаштувань.

Після відновлення телефону вона отримала сповіщення в застосунку Viber від АТ «ПУМБ» та встановила, що на її ім`я відкрито рахунок та вже списані кредитні кошти.

Будь-яких запитів на відкриття рахунку та отримання коштів вона не вела та кредиту не отримувала.

Згодом вона встановила, що аналогічна ситуація виникла і в АТ «Сенс Банк».

Банк на її запит відповів, що на її ім`я відкрито рахунок НОМЕР_1 , та 17 липня 2025 року знято кошти на загальну суму 15 000,00 грн.

Вказує, що вона не вчиняла будь-яких дій для відкриття рахунку, а списання коштів є вчиненням щодо неї шахрайських дій.

За її зверненням від 19 липня 2025 року відкрито кримінальне провадження № 12025162160000654.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов та визнати припиненими її зобов`язання перед банком.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - Станіславська А.В. подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, суд безпідставно дійшов висновку про сприяння позивачки незаконному використанню її персональних даних. Самого повідомлення імені та прізвища недостатньо для відкриття банківського рахунку, укладення кредитного договору та отримання коштів. При цьому відповідач не подав відзиву та не надав доказів вчинення позивачкою дій чи бездіяльності, які б сприяли незаконному використанню її платіжної інформації.

Сторона позивача вважає, що суд, фактично не маючи належних доказів, встановив не підтверджені матеріалами справи обставини та не врахував наведені ним же висновки Верховного Суду, у зв`язку з чим просить визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Сторони у справі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 104-106) на розгляд справи не з`явились.

Представником позивачки у справі ОСОБА_1 адвокатом Станіславською А.В. до суду подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. Апеляційну скаргу просила задовольнити.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 17 липня 2025 року позивачкою ОСОБА_1 у застосунку Telegram був наданий особистий номер телефону та ім`я невідомим особам та після дзвінка особи, яка представилася оператором, перейшла в застосунок «Допомога», де були зазначені її персональні дані, після чого телефон був скинутий до заводських налаштувань.

Таким чином, внаслідок дій позивачки телефон був повністю очищений від її персональних даних, встановлених додатків та налаштувань, а сторонні особи отримали доступ до повної інформації про неї.

Після відновлення роботи телефонного пристрою в застосунку Viber позивачка отримала повідомлення АТ «Сенс Банк» про відкриття рахунку та отримання кредиту в сумі 15 000, 00 грн.

З виписки по рахунку АТ «Сенс Банк» вбачається, що на ім`я позивачки був відкритий рахунок НОМЕР_1 та за період з 01 липня 2025 року до 21 липня 2025 року знято коштів на загальну суму 15 000,00 грн.

19 липня 2025 року за зверненням позивачки Одеським районним управлінням поліції №2 ГУНП в Одеській обл. 19 липня 2025 року зареєстровано кримінальне провадження № 12025162160000654 за частиною 4 статті 190 КК України.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що самою позивачкою при зверненні до суду, було вказано, що саме вона своїми діями сприяла доступу невідомих осіб до своїх персональних даних, що дало змогу відкрити онлайн-рахунок у банку та подальшому отриманню онлайн-кредиту та зняттю грошових коштів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідачем не були порушені і не могли бути порушені, оскільки саме її дії дали змогу невідомим особам ініціювати платіжні операції від її імені, отримати кредит на її ім`я та скористатися кредитними коштами.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «Сенс Банк» про визнання зобов`язання припиненим, який обґрунтовано тим, що вона особисто не укладала та не підписувала із товариством в електронній формі відповідний кредитний договір, не отримувала відповідні грошові кошти за вище вказаним договором.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так звертаючись до суду і вказаним позовом позивачка стверджувала про те, що нею вищевказаний кредитний договір не підписувався, ні в письмовій формі, ні електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунковий рахунок відкритий у АТ «Сенс Банк» без її волевиявлення, тобто позивачка стверджує про неукладеність зазначеного правочину.

Разом із тим, звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка просила суд визнати зобов`язання за вищевказаним кредитним договором припиненими.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на зміст статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 на підтвердження обставин укладення вище вказаного договору не подала суду кредитного договору, на підставі якого в неї виникли зобов`язання перед банком, на подала доказів щодо руху коштів по вищевказаному банківському рахунку, таким чином, не довела факту виконання зобов`язання за вище вказаним кредитним договором, що відповідно до положень ст. 599 ЦК України могло мати наслідком припинення зобов`язань належним виконанням.

Посилання позивача на те, що слідчим відділенням відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області 19 липня 2025 року було внесено до ЄРДР відомості за її заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій (а.с. 9) та надання позивачкою виписки по рахунку з кредитної картки World Debit Mastercard в АТ «Сенс Банк» ( а.с. 10) не можу бути підставою для визнання доведеним факту виконання нею зобов`язань за кредитним договором.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23)та інших, які обґрунтовано враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачкою не доведено факту належного виконання зобов`язань за кредитним договором, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок.

Позивачкою не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить.

В апеляційній скарзі містяться доводи лише про те, що кредитний договір який було укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» позивач не не здійснювала а повідомлення нею стороннім особам лише імені та прізвища не могло бути достатнім для оформлення договору, відкриття банківського рахунку та отримання коштів на такий рахунок.

Доводи ОСОБА_1 про те, що кредитний договір підписано без її волі іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними, відхиляються апеляційним судом, так як вони зводяться до припущень, оскільки відповідних доказів цьому суду подано не було ( ні самого тексту договору, ні обставин його укладення), а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а тому відхиляються апеляційним судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання АТ «Сенс Банк» персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що кредитний договір позивачкою не укладався, так як таких позовних вимог не заявлено. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з висновками суду першої інстанції по суті спору, що не може бути правовою підставою для скасування рішення суду.

Не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними позивача з метою укладення оспорюваного кредитного договору й уклали його від імені ОСОБА_1 без її волі.

З урахуванням викладеного, а також тих обставин, що позивачка у справі не подала до суду першої інстанції належних доказів укладення сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» кредитного договору, не подала доказів щодо виконання нею зобов`язань за вище вказаним договором тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позовних вимог.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Станіславською Анастасією Вікторівною , залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв