Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №760/13574/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 760/13574/24

провадження номер № 22-ц/824/4079/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у складі судді Верещінської І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю.

Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2008 року позивачка з відповідачем уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 12 липня 2008 року.

За час шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 03 грудня 2009 року.

Вказувала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 виданого 10 жовтня 2023 року.

Позивачка зазначала, що одруження з відповідачем виявилось невдалим, у зв`язку з різними поглядами на життя та вирішення сімейних проблем, відсутністю взаєморозуміння, сім`я розпалась. З серпня 2017 року сторони проживають окремо. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року у справі №760/7969/17 шлюб між сторонами розірвано.

Вказувала, що з моменту розірвання шлюбу і по день подання позову син проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на її повному утриманні.

Зазначала, що позивачка самостійно за власні кошти забезпечує сина всім необхідним для нормального та повноцінного розвитку (як фізичного, так і розумового, духовного і морального). Відповідач не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям, розвитком та здоров`ям. Матеріальної допомоги та додаткових коштів на утримання сина, оздоровлення чи придбання речей першої необхідності не сплачує.

Вказувала, що вона не має фізичної можливості та часу працювати. Її щомісячні витрати на сина перевищують усі її доходи, через що вона опинилась у скрутному матеріальному становищі. Відповідач відмовився добровільно надавати матеріальну допомогу.

Посилалась на те, що син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства, має установлений за типовою сукупністю ознак лікарями діагноз, потребує постійного догляду (піклування) та лікування.

Позивачка самостійно здійснює догляд за сином, супроводжує його під час відвідування (огляду) лікарів, коли це необхідно. Окрім цього, вона несе додаткові витрати на лікування (придбання ліків, спеціальних продуктів харчування, здачу аналізів), оздоровлення, розвиток здібностей дитини з інвалідністю (придбання канцелярії, книжок та інші).

Указувала, що відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 10 жовтня 2023 року №108/260-10376/33, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації та одержує допомогу на дитину з інвалідністю віком до 18 років, на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18 листопада 2014 року по 10 листопада 2027 року.

Зазначала, що відповідно до її заяви до Генерального консульства України в Стамбулі, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває з нею на території Турецької Республіки та знаходиться на повному її матеріальному утриманні. А саме, оформлення будь-яких документів, піклування про здоров`я, забезпечення житлом та харчуванням повністю під її відповідальністю.

Вказувала, що відповідач володіє будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:75:794:0030. Відповідач є працездатною, здоровою людиною, не має інших утриманців (дітей), окрім сина, офіційно працевлаштований, а також має неофіційний дохід. На думку позивачки, розмір свого заробітку (доходу) відповідач приховує.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбовий В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позов ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю, має установлений за типовою сукупністю ознак лікарями діагноз, потребує постійного догляду (піклування) та лікування. ОСОБА_1 самостійно здійснює догляд за сином, супроводжує його під час відвідування (огляду) лікарів, коли це необхідно. Окрім цього, позивачка несе додаткові витрати на лікування (придбання ліків, спеціальних продуктів харчування, здачі аналізів), оздоровлення, розвиток здібностей дитини з інвалідністю (придбання канцелярії, книжок та інші).

Вказує, що відповідач є працездатною, здоровою людиною, офіційно не має інших утриманців (дітей), окрім ОСОБА_3 , офіційно працевлаштований, а також має офіційний та не офіційний дохід. Тому, з урахуванням тимчасової непрацездатності позивачки ОСОБА_1 , задовільного стану здоров`я відповідача ОСОБА_2 , його стабільного заробітку, достатнього матеріального становища на утримання дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, враховуючи постійний догляд ОСОБА_1 за дитиною з інвалідністю, наявності додаткових доходів та наявності майнових прав рухомого та нерухомого майна, на думку позивачки, ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти на утримання дружини з якою проживає дитина з інвалідністю.

Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що для дітей до 18 років група інвалідності не поділяється на І, II чи III, а встановлюється статус «дитина з інвалідністю». Це залежить від порушення ступеня розвитку, здатності до навчання, соціалізації та потреби в корекційних програмах. Тільки після 18 років (повноліття) при визначенні групи інвалідності лікарсько-консультативною комісією зазначається чи потребує особа стороннього догляду. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 виданого 10 жовтня 2023 року. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що усі діти (особи до 18 років), в тому числі діти з інвалідністю потребують стороннього догляду, оскільки їхній стан часто ускладнює самостійне життя та потребує допомоги у повсякденних справах. Ступінь необхідності догляду залежить від індивідуальних потреб.

Крім того, посилається на те, що відповідачем не було надано суду першої інстанції жодного належного та допустимого доказу перебування на утриманні відповідача ОСОБА_2 його непрацездатного батька, а лише надано копію посвідчення, яке підтверджує, що батько є пенсіонером та довідку, яка підтверджує, що батько відповідача хворіє на гіпертонічну хворобу. Висновку ЛКК та/або МСЕК про потребування батьком відповідача постійного стороннього догляду - до суду не було надано, тому в цій частині висновки суду не базуються на матеріалах справи та є помилковими.

Додатково вказує, що обов`язок надати до суду докази неможливості відповідачем сплачувати аліменти у визначеному ОСОБА_1 у позові розмірі, законодавством покладений саме на відповідача. Однак відповідач таких доказів не надав.

З урахуванням наведеного вважає, що матеріалами справи та наданими позивачкою доказами доведено: дитина має інвалідність з дитинства; позивачка та відповідач є батьками дитини; дитина постійно проживає з позивачем та перебуває на її утриманні; дитина, як неповнолітня особа та особа з інвалідністю потребує постійного стороннього догляду; відповідач має дохід (місце роботи і заробіток) і має можливість сплачувати такий вид аліментів. Відповідач вказані обставини не спростував і не довів протилежного.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно з вимогами ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 ст.6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 липня 2008 року позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 12 липня 2008 року (а.с.7).

У шлюбі в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 03 грудня 2009 року (а.с.9).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 10 жовтня 2023 року (а.с.11).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року розірвано шлюб, укладений 12 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №875, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві (а.с.8).

Судом першої інстанції встановлено, що син ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на повному утриманні позивачки, що підтверджується заявою позивачки до Генерального консульства України в Стамбулі (а.с.13).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала суду доказів того, що син ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, неспроможний обходитись без постійного стороннього догляду, що заважає позивачці працювати або вона позбавлена можливості виконувати роботу чи не виконувала її взагалі, а також доказів можливості відповідачем сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з положенням ч.2 ст.91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України», дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону дитинства», дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Відповідно до ч.1 ст.88 СК України, якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Згідно з ч.2 ст.88 СК України розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду у часті від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Правовий аналіз ст.88 СК України свідчить про те, що право на утримання матеріальної допомоги одним із подружжя, в тому числі і працездатним, який проживає з дитиною з інвалідністю, виникає на підставі певних фактів, а саме: проживання одного з подружжя з дитиною з інвалідністю та опікування нею, нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду, та спроможність другого з подружжя надавати таку допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_3 , видане Управлінням соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 10 жовтня 2023 року, ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю. Державну соціальну допомогу призначено з 24 листопада 2014 року по 11 листопада 2027 року.

Жодних інших документів лікарів чи лікарсько-консультативних комісій позивачкою не надано.

Як вбачається з довідки вих.№20241009-1 від 09 жовтня 2024 року, виданої директором Міжнародного ліцею ім. Т.Шевченка у місті Стамбул Державного ліцею «Міжнародна українська школа», ОСОБА_3 навчається в 7 класі з 13 березня 2024 року. Весь цей час дитиною займається виключно мати, вона на постійному зв`язку з адміністрацією ліцею та класним керівником. Інші родичі не приймають участі в житті та вихованні ОСОБА_3 . Дитина охайно виглядає, вчасно приходить в школу, соціально адаптована.

Надана позивачкою довідка та інші документи не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду. Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, рішення яких підтверджуються відповідними висновками.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється відповідачем, ОСОБА_3 проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні. Вказане підтверджується договором оренди квартири в місті Стамбул №15833 від 04 жовтня 2022 року та копіями квитанцій про сплату за оренду квартири.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із звітом про здійснення відрахування та виплати ТОВ «Епіцентр К», ОСОБА_2 отримав заробітну плату за 16 місяців з квітня 2023 року по липень 2024 року у загальному розмірі 367 699 грн 40 коп., з яких утримано податків 71 701 грн 39 коп. та утримано аліментів 53 612 грн 00 коп. Отже дохід відповідача після утримань складав в середньому 15 149 грн 13 коп. (242 368,01 : 16). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №66356807 від 25 листопада 2024 року, заборгованість відповідача перед позивачкою зі сплати аліментів на сина ОСОБА_3 станом на 01 листопада 2024 року складала 8 180 грн 50 коп.

Відповідач є одним із засновників ТОВ «Контур ЛТД». Проте, як вбачається з реєстру платників ПДВ, через ненадання декларацій протягом року анульовано свідоцтво ПДВ 14 вересня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з 2006 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , в якій проживав до травня 2025 року.

Відповідно до копії договору дарування 1/3 частини квартири від 15 вересня 2017 року та договору дарування частини квартири від 05 липня 2016 року, відповідач відчужив (подарував) належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , позивачці ОСОБА_1 (1/3) та сину ОСОБА_3 (2/3).

Згідно з довідкою з державного реєстру речових прав від 19 травня 2025 року, вказана вище квартира на підставі договору купівлі-продажу відчужена ОСОБА_4 . Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що відповідач ОСОБА_2 знятий з реєстрації 14 травня 2025 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником садового будинку 1968 року побудови, загальною площею 22,6 кв.м, та земельної ділянки площею 0,0715 га, з кадастровим номером 8000000000:75:794:0030, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , які перебувають в іпотеці, про що свідчить Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 червня 2024 року, додана позивачем до позовної заяви. Згідно наданих відповідачем фото, вказаний будинок непридатний для проживання.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 та довідки №371 «Центр первинної медико-соціальної допомоги» батько відповідача - ОСОБА_5 є пенсіонером та хворіє на гіпертонічну хворобу, що свідчить про наявність на утриманні відповідача непрацездатного батька. Також, матеріали справи містять виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1498/82289/163, яка свідчить про те, що відповідач має захворювання на цукровий діабет.

Установивши наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не надала суду доказів того, що син ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, неспроможний обходитись без постійного стороннього догляду, що заважає позивачці працювати або вона позбавлена можливості виконувати роботу чи не виконувала її взагалі, та, відповідно, про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю, має установлений за типовою сукупністю ознак лікарями діагноз, потребує постійного догляду (піклування) та лікування, ОСОБА_1 самостійно здійснює догляд за сином, супроводжує його під час відвідування (огляду) лікарів, коли це необхідно та вона несе додаткові витрати на лікування (придбання ліків, спеціальних продуктів харчування, здачі аналізів), оздоровлення, розвиток здібностей дитини з інвалідністю (придбання канцелярії, книжок та інші), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

Окрім того колегія суддів враховує те, що зазначені доводи апеляційної скарги вказують на наявність у позивачки додаткових витрат на утримання ОСОБА_3 , однак самі по собі не підтверджують, що він потребує постійного стороннього догляду, неспроможний обходитись без постійного стороннього догляду, що заважає позивачці працювати або вона позбавлена можливості виконувати роботу чи не виконувала її взагалі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти у визначеному ОСОБА_1 у позові розмірі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачкою не доведено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду, неспроможний обходитись без постійного стороннього догляду, що заважає позивачці працювати або вона позбавлена можливості виконувати роботу чи не виконувала її взагалі.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка ОСОБА_1 не позбавлена права у разі зміни фактичних обставин або досягнення домовленості з відповідачем, скористатися передбаченими законом правовими механізмами, зокрема укласти з ОСОБА_2 договір про сплату аліментів відповідно до ст.189 СК України чи ініціювати зміну способу та розміру їх стягнення у встановленому законом порядку. При цьому неукладення такого договору не може позбавляти дитину права на належне матеріальне утримання та не є перешкодою для реалізації одним із батьків свого права на звернення до суду за захистом інтересів дитини шляхом стягнення аліментів у судовому порядку.

З урахуванням того, що більшість доводів апеляційної скарги, по суті є аналогічними доводам позовної заяви та доводам позивачки у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, апеляційний приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбового Володимира Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: