Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №234/17517/19 — Київський апеляційний суд

справа № 234/17517/19

провадження № 22-ц/824/11661/2026

головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року позивач звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з вказаним позовом.

Розпорядженням Верховного Суду від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» було змінено територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2023 справу прийнято до провадження судді Бєльченко Л.А.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2024 справу передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області за підсудністю.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за Кредитним договором №23-2024/13-00228-с-а від 20.08.2013 року в сумі 111 418,19 грн (сто одинадцять тисяч чотириста вісімнадцять грн. 19 коп.)

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» судовий збір у розмірі 874,46 грн (вісімсот сімдесят чотири гривні 46 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» судовий збір у розмірі 874,46 грн (вісімсот сімдесят чотири гривні 46 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідачів подавав заяву про застосування строків позовної давності.

Вказує, що суд першої не дослідив та не надав належної оцінки пунктам Кредитного договору № 23-2024/13-00228-с-а від 20.08.2013 року.

Посилається на те, що позивач не визначає, коли саме ОСОБА_1 допустив прострочення сплати по Кредитному договору щомісячного платежу.

Крім того, вказує, що в додатках до Додаткової угоди № 1 від 23.09.2014 року міститься графік платежів, відповідно до якого в жовтні, листопаді та грудні 2014 року щомісячний платіж по кредиту становить 4 грн 45 коп.

Зазначає, що в додатках до позовної заяви міститься документ «Розрахунок заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (кр. Дог. 23-2024/13-00228-с-а) станом на 11.09.2019 року (включно) з якого вбачається, що заборгованість по основній сумі кредиту становить 54 121,49 грн.

Отже, на думку апелянта, з наведеного вище та положень Додаткової угоди № 1 від 23.09.2014 року та графіку платежів до неї можна зробити висновок, що в лютому 2015 року ОСОБА_1 допустив прострочення внесення щомісячного платежу, тому банк на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору з 10.03.2015 року мав право на зміну кінцевого терміну повернення кредиту, тобто вимагати дострокового виконання кредитних зобов`язань.

Звертає увагу також на те, що як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося із вказаним позовом 15 жовтня 2019 року, тобто із пропуском строку позовної давності і просить суд стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 54 121,49 грн. Зазначена заборгованість існувала станом на лютий-березень 2015 року.

Вважає, що строк позовної давності щодо стягнення тіла кредиту в зазначеній сумі сплив у березні 2018 року. Заборгованість по тілу кредиту, яку позивач просить стягнути з відповідачів існувала станом на березень 2015 року. Отже, на переконання апелянта, право банку заявити вимоги до поручителя існувало до березня 2018 року, а не з`явлення вимог до поручителя у зазначений строк позбавляє позивача права вимоги до нього.

12 червня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» - Ільїнової Інни Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги про виникнення у банку з 10.03.2015 року права на дострокове повернення кредиту та, відповідно, початок перебігу позовної давності саме з цієї дати є помилковими.

Посилається на те, що передбачене умовами кредитного договору право кредитора вимагати дострокового виконання зобов`язань не є його обов`язком та може бути реалізоване кредитором на власний розсуд. Сам по собі факт виникнення у банку права вимагати дострокового повернення кредиту не свідчить про реалізацію такого права та не зумовлює автоматичної зміни кінцевого строку виконання кредитного зобов`язання.

Посилається також на відсутність у матеріалах справи доказів того, що банк у березні 2015 року пред`явив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту або іншим чином реалізував передбачене кредитним договором право на зміну кінцевого строку повернення кредиту.

Також ТОВ «Вердикт Капітал» зазначає, що позивач заперечує факт реалізації банком права на дострокове стягнення кредитної заборгованості та зміну кінцевого строку повернення кредитних коштів.

На думку ТОВ «Вердикт Капітал», твердження апелянта про початок перебігу позовної давності з 10.03.2015 року не підтверджені належними та допустимими доказами і ґрунтуються виключно на припущенні про те, що банк мав право достроково вимагати повернення кредиту.

У судовому засіданні 06 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги та просла скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» - Ільїнова Інна Володимирівна просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ВАТ «Фінанси та кредит», правонаступником всіх прав та обов`язків є ПАТ «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», 20.08.2013 року був укладений Кредитний договір №23-2024/13-00228-с-а, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 77 900,00 грн строком до 20.08.2018 року зі сплатою 17,20 %.

За умовами Кредитного договору, Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Кредитним договором, а Позичальник в свою чергу зобов`язувався здійснювати своєчасне погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення оплат рівними частинами, а також щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі у строк, визначений Кредитним договором.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, Банк та ОСОБА_2 уклали Договір поруки №23-2014/13-00228-с-а/1 від 20.08.2013 року.

За умовами договору поруки, поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом.

03.10.2018 між ПАТ «Банк «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №23-2024/13-00228-с-а та Договором поруки №23-2014/13-00228-с-а/1.

За період користування кредитними коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість в повному обсязі не погашена.

Згідно листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 60-2003/24 від 22.02.2024 на дату підписання договору відступлення прав вимоги 03.10.2018 заборгованість за кредитним договором №23-2024/13-00228-с-а від 20.08.2013 становила 111 418,19 грн, в т.ч.: заборгованість за основним боргом - 0,00 грн, прострочена заборгованість за основним боргом - 54 121,49 грн, заборгованість за основними відсотками 62,87 грн, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 44 691,93 грн, заборгованість за нарахованими комісіями - 0,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими комісіями - 12 541,90 грн.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідачів слід солідарно стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 111 418,19 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом 54 121,49 грн, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 44 754,80 грн, заборгованості по комісії 12 541,90 грн.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 10 963,28 грн., суд зазначив, що як вбачається з копії кредитного договору №23-2024/13-00228-с-а, його строк закінчився 20.08.2018 року, отже розрахунок заборгованості по відсоткам може бути розрахований позивачем по ст. 625 ЦК України.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності суд першої інстанції встановив, що кредитним договором визначено кінцевий строк виконання зобов`язання щодо повернення кредиту - 20.08.2018 року.

Саме з цієї дати у кредитора виникло право вимагати повернення всієї непогашеної заборгованості. Матеріали справи не містять належних доказів реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту у порядку та строки, передбачені договором. Посилання відповідачів на можливість дострокового стягнення саме по собі не підтверджує факту зміни строку виконання зобов`язання.

Отже, перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення всієї заборгованості розпочався з 21.08.2018 року.

Позов подано до суду у жовтні 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено, а підстави для його застосування відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що фактично її доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної давності та до тверджень про те, що право кредитора на дострокове повернення кредиту виникло ще у березні 2015 року у зв`язку з допущенням позичальником прострочення чергового платежу.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2013 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №23-2024/13-00228-с-а, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 77 900,00 грн зі строком повернення до 20 серпня 2018 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечено договором поруки № 23-2014/13-00228-с-а/1 від 20 серпня 2013 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 .

03 жовтня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги, зокрема, за вказаними кредитним договором та договором поруки.

Згідно з матеріалами справи, кінцевий строк виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором визначений 20 серпня 2018 року.

Апелянт посилається на положення пункту 1.9.1 кредитного договору та вважає, що у зв`язку з допущенням позичальником прострочення чергового платежу у лютому 2015 року банк уже з 10 березня 2015 року набув право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, у зв`язку з чим саме з цієї дати повинен обчислюватися строк позовної давності.

Проте наведене тлумачення умов договору є помилковим.

Сам по собі факт виникнення у кредитора відповідно до умов договору права вимагати дострокового виконання зобов`язання не свідчить про реалізацію такого права та автоматичну зміну встановленого договором кінцевого строку виконання кредитного зобов`язання.

Для зміни строку виконання основного зобов`язання у зв`язку з реалізацією кредитором передбаченого договором права на дострокове повернення кредиту має бути встановлено, що кредитор належним чином скористався таким правом, зокрема пред`явив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту або вчинив іншу передбачену договором та законом дію, яка свідчить про волевиявлення кредитора щодо зміни строку виконання основного зобов`язання.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що у березні 2015 року банк пред`являв ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї заборгованості за кредитним договором або іншим чином реалізував передбачене пунктом 1.9.1 кредитного договору право на зміну кінцевого строку повернення кредиту.

Наведені апелянтом обставини щодо можливості кредитора достроково вимагати виконання зобов`язань не підтверджують факту вчинення банком відповідних дій.

При цьому саме на особу, яка посилається на певну обставину як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається обов`язок її доведення відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Таким чином, посилання апелянта на те, що з 10 березня 2015 року змінився строк виконання всього кредитного зобов`язання, ґрунтується лише на припущенні про можливість реалізації кредитором передбаченого договором права та не підтверджене належними доказами.

Не може бути прийнятий і довід апеляційної скарги про те, що сам розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 54 121,49 грн свідчить про існування такої заборгованості вже станом на лютий-березень 2015 року.

Сам по собі зазначений у розрахунку залишок основної заборгованості не встановлює дати виникнення права кредитора на стягнення всієї суми непогашеного кредиту та не підтверджує факту дострокової зміни строку виконання кредитного зобов`язання за ініціативою кредитодавця. Розмір заборгованості та момент виникнення права на її судове стягнення є різними за своїм правовим значенням обставинами.

Колегія апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, оскільки за обставин цієї справи слідує, що 23 вересня 2014 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору №23-2024/13-00228-с-а від 20.08.2013 року, відповідно до п. 1 якої Банком та Позичальником було визнано наявність боргу позичальника за цим кредитним договором, який станом на 23.09.2014 року становив 54132,04 грн, по процентам 1586,47 грн та 545,30 грн по щомісячній комісії (а.с. 49, Т.2).

Як слідує із наявного у справі розрахунку решта процентів була нарахована пізніше, за період станом на дату відступлення прав вимоги банком новому кредиторові - позивачу у цій справі.

Тобто, строк позовної давності стосовно чергових платежів, заборгованість за якими була визнана боржником, повинен був закінчитися 24.09.2017 року.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, строк позовної давності за вимогами, які існували станом на 02 квітня 2017 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Установивши, що кредитним договором визначено кінцевий строк повернення кредиту 20 серпня 2018 року, а належних доказів дострокової зміни цього строку за волевиявленням кредитора у матеріалах справи немає, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що право вимагати повернення всієї непогашеної суми кредиту виникло у кредитора з настанням визначеного договором кінцевого строку виконання зобов`язання

Відтак перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення всієї непогашеної заборгованості розпочався відповідно з 21 серпня 2018 року.

Позов ТОВ «Вердикт Капітал» подано у жовтні 2019 року, тобто в межах загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.

А закінчення строку щодо позовної давності за черговими платежами, який розпочався 24 вересня 2014 року, з урахуванням часу визнання позичальником боргу на підставі додаткової угоди, припадає на 24 вересня 2017 року, тобто на період, коли позовна давність була зупинена.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що право банку заявити вимоги до поручителя існувало до березня 2018 року, також є похідними від твердження апелянта про зміну строку виконання основного зобов`язання з 10 березня 2015 року, який є помилковим.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Матеріалами справи підтверджено, що договором поруки забезпечено виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, а умовами поруки передбачено відповідальність поручителя за виконання позичальником відповідних зобов`язань.

Обставин, за яких порука є припиненою, не встановлено.

Оскільки апелянтом не доведено дострокової зміни строку виконання основного кредитного зобов`язання у березні 2015 року, відсутні підстави вважати, що саме з цього моменту розпочався перебіг строку позовної давності за вимогами до поручителя.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що питання дотримання кредитором строку пред`явлення вимог до поручителя підлягає оцінці з урахуванням умов самого договору поруки та встановленого сторонами строку її дії. У цій справі апелянт обґрунтовує пропуск такого строку виключно посиланням на нібито змінений у березні 2015 року строк виконання основного зобов`язання, що, як установлено судом, належними доказами не підтверджено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншого тлумачення умов кредитного договору та переоцінки встановлених судом обставин, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

При цьому суд першої інстанції належним чином дослідив умови кредитного договору, додаткової угоди та графіку платежів, надані сторонами докази, у тому числі розрахунок заборгованості, та надав їм оцінку в їх сукупності. Наявність у кредитному договорі положення, яке передбачало можливість дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником його умов, сама по собі не є доказом того, що кредитор таким правом скористався.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба