Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №760/17739/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 760/17739/19

номер провадження: 22-ц/824/7542/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тандира Дмитра Віталійовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року у складі судді Усатової І.А.,у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач проживає поверхом вище у квартирі АДРЕСА_2 того ж будинку.

Вказувала, що 29 травня 2019 року відповідач затопив її квартиру та згідно із актом комісії Житлово-експлуатаційної дільниці №903 (далі - ЖЕД №903) від 11 червня 2019 року причиною затоплення була поломка сантехнічного обладнання у квартирі.

На момент залиття квартири АДРЕСА_1 , що розташована на 1 поверсі, відповідач з`явився лише через 15 хвилин після виклику. Після цього він відкрив квартиру АДРЕСА_2 , з якої текла вода, закрився у квартирі, двері нікому не відчиняв і до своєї квартири нікого не впустив.

Зазначала, що 29 травня 2019 року о 17 год 32 хв. по телефону була викликана аварійна служба (заявка №5340074 від 29 травня 2019 року), проте відповідач аварійну службу та дільничних слюсарів-сантехніків ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) до своєї квартири АДРЕСА_2 , з якої текла вода, не впустив, що підтверджується записом працівників аварійної служби у комп`ютерній системі аварійної служби.

Працівниками аварійної служби було перекрито холодне та гаряче водопостачання по стояку квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . Однак вранці 30 травня 2019 року о 08 год 05 хв. відповідач повідомив дільничного слюсаря-сантехніка ОСОБА_3. , що самостійно відремонтував поломку сантехніки у своїй квартирі АДРЕСА_2 та попросив дільничного слюсаря-сантехніка включити водопостачання на стояки, що підтверджується записом чергового ЖЕД №903 від 30 травня 2019 року.

Вказувала, що у квартиру представників обслуговуючої організації для обстеження сантехнічного обладнання та трубопроводів відповідач відмовився впустити, проте дільничний слюсар-сантехнік ОСОБА_3. підтвердив, що залиття квартири АДРЕСА_1 відбулося з вини ОСОБА_1 , мешканця вище розташованої квартири АДРЕСА_2 , з якої витікала вода на 1 поверх, про що свідчить акт ЖЕД №903 від 11 червня 2019 року.

Зазначала, що згідно із актом ЖЕД №903 від 11 червня 2019 року їй завдано таку майнову шкоду:

- зіпсовано: коридор (стіна 2 кв.м (шпалери), підлога (паркет) - 11кв.м); ванна кімната (стеля 1,5 кв.м (водоемульсійне фарбування)); кухня (підлога (паркет) 9,7 кв.м); туалет (стеля 1 кв.м (водоемульсійне фарбування)); кімната №1 (стіни 15 кв.м (шпалери), підлога (паркет) 15 кв.м); кімната № 2(стіни 10 кв.м (шпалери), підлога (паркет) 10 кв.м); кімната №3 (стіни 17 кв.м (шпалери), підлога (паркет) 17 кв.м); кімната №4 (стіни 16 кв.м (шпалери), підлога (паркет) 16 кв.м);

- пошкоджена комп`ютерна система, внаслідок чого придбано нову;

- пошкодження електрики та знеструмлення по всій квартирі.

Посилалась на те, що причиною затоплення її квартири згідно з актом ЖЕД №903 від 11 червня 2019 року визнано: поломка сантехніки у квартирі ОСОБА_1 , мешканця вище розташованої квартири АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 189 979 грн 00 коп., моральну шкоду у розмірі 1 700 грн 00 коп. та судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 149 770 грн 80 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 700 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 266 грн 10 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 довела факт залиття належної їй квартири АДРЕСА_1 із квартири АДРЕСА_2 , у якій зареєстрований та проживає ОСОБА_1 , а також розмір завданої їй шкоди. Суд виходив з того, що акт ЖЕД №309 від 11 червня 2019 року підтверджує несправність сантехнічного обладнання у квартирі АДРЕСА_2 як причину залиття, а звіт про оцінку підтверджує вартість відновлювального ремонту в розмірі 149 770 грн 00 коп. Відповідач ОСОБА_1 не спростував презумпції своєї вини, не надав доказів іншої причини залиття та не забезпечив проведення призначеної за його клопотанням судової експертизи. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 149 770 грн 00 коп. майнової шкоди та 1 700 грн 00 коп. моральної шкоди, відмовивши у стягненні вартості ноутбука, витрат на відновлення електрики й проведення оцінки через недоведеність їх зв`язку із залиттям.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Тандир Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при розгляді справи не встановив належність відповідача. Також вказує, що 12 березня 2020 року представник відповідача у справі подав до суду клопотання, в якому просив залучити до участі в справі ЖЕД №903 «Батиївське» для підтвердження факту належного утримання мереж загального користування. Проте, з моменту його подачі, суд першої інстанції його проігнорував та у визначений законом спосіб не розглянув та причини, з яких не можливо залучити обслуговуючу організацію не зазначив. Вважає, що в даному випадку у суду були відсутні докази належного утримання мереж загального користування, а як наслідок, суд не міг дослідити всі істотні обставини справи, які мають значення для її вирішення.

Зауважує, що обґрунтованість такого твердження та з`ясування необхідності дослідження стану утримання мереж надання послуг ЖКГ випливала з того, що 29 травня 2019 року, саме в день залиття проводилися ремонті роботи КП «Київтеплонерго» і при залученні третьої сторони, відповідач мав надати тому підтвердження і вимагати надати докази стану належного утримання мереж.

Вказує, що суд першої інстанції неправильно та не коректно застосував презумпцію вини та знехтував обов`язком доказування, в наслідок чого позивача було звільнено від доказування: причинно-наслідкового зв`язку, з`ясування причин залиття, технічної причини аварії, належність джерела аварії саме відповідачу.

Вважає, що позиція суду першої інстанції, фактично зводиться до того, що двері у квартиру АДРЕСА_2 ніхто не відкрив, а за телефоном майстра ЖЕК, нібито хтось зателефонував, представившись власником 44 квартири та вказав про усунення неполадок аварії та можливості запуску водопостачання. Презумпція вини за своїм змістом не означає презумпцію факту правопорушення. Позивач був зобов`язаний довести сам факт завдання шкоди саме відповідачем, а вже після цього працює презумпція вини. Для спростування вини має існувати повний склад правопорушення, в іншому випадку є порушення права на захист, оскільки особа не може у належний та адекватний спосіб захищатися.

Окрім того посилається на те, що акт є недопустимим доказом, оскільки останній не відображає способу залиття, джерела такого. А з врахуванням тієї обставини, що датою його складення є дата відмінна на майже 2 тижні, від ймовірної дати залиття, такий доказ викликає сумнів, щодо відображення в ньому реальних збитків, які були надані в наслідок залиття. А обов`язкова присутність обох сторін в даному випадку є безальтернативною.

Також зазначає, що суд першої інстанції висновок спеціаліста замінив на висновок судової експертизи, щодо встановлення причин залиття та збитків, які було завдано, при цьому не зважив на те, що за даними вартості квартири, яка містилась у звіті і в матеріалах справи, збиток становив вартість більшої частини квартири, що свідчить про очевидну його завищеність та штучність.

Позивачка ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ст. 11 ЦК України).

За приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК України).

Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції установлено, та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору про поділ майна подружжя від 16 червня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (1/2 частина), та на підставі договору дарування від 08 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с. 8-12, т.1).

Відповідач ОСОБА_1 є зареєстрованим та проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується ним у відзиві на позовну заяву. Право власності на цю квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване (а.с.129, т.1).

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11грудня 2018 року у справі №759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила №76) визначено, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт. Примірник акту міститься в додатку 4 до цих Правил.

Так, згідно з вимогами вказаних Правил №76 факт залиття та його наслідки фіксуються актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації, яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В акті мають бути зазначені такі відомості: 1) дата складання акта (число, місяць, рік); 2) прізвища, ініціали та посади членів комісії; 3) дата настання залиття; 4) адреса квартири; 5) опис того, що трапилося (що залито, які обсяги робіт, які ушкодження, які речі ушкоджено); 6) чітко зазначені причини залиття; 7) висновки і рекомендації комісії про те, що необхідно зробити, хто заподіяв шкоду та ін.; 8) підписи членів комісії та тих хто ознайомлений з актом.

У справі встановлено, що 11 червня 2019 року начальником ЖЕД № 903 Чернишенко Л. затверджено акт, складений комісією у складі: провідний інженер ОСОБА_2 , мастрів т/д ОСОБА_9 і ОСОБА_6, слюсаря-сантехніка ОСОБА_3. , за наслідками проведення обстеження квартири АДРЕСА_1 по зверненню мешканки квартири АДРЕСА_1 стосовно залиття квартири (а.с.16, т.1).

Під час обстеження встановлено, що квартира АДРЕСА_1 .

У квартирі АДРЕСА_1 залито: коридор - стіна 2 кв.м (шпалери), підлога (паркет) - 11 кв.м; ванна кімната - стеля 1,5 кв.м (водоемульсійне фарбування); кухня підлога (паркет); туалет - стеля 1 кв.м (водоемульсійне фарбування); кімната № 1 - стіни 15 кв.м (шпалери), підлога (паркет) - 15 кв.м, кімната № 2 - стіни 10 кв.м (шпалери); підлога (паркет) - 10 кв.м; кімната № 3 - стіни 17 кв.м (шпалери); підлога (паркет) - 17 кв.м, кімната № 4 - стіна 16 кв.м (шпалери), підлога (паркет) - 16 кв.м.

Мешканці квартири АДРЕСА_1 звернулися до аварійної служби за тел: 290-90-50, заявка № 5340074 від 29 травня 2019 року о 17 год 32 хв. щодо залиття з вищерозташованої квартири АДРЕСА_2 . Працівниками аварійної служби перекрито холодне, гаряче водопостачання по стояку квартири АДРЕСА_1 . Мешканці квартири АДРЕСА_2 двері не відчинили, до квартири не впустили.

30 травня 2019 року о 08 год 10 хв. мешканець квартири АДРЕСА_2 повідомив в телефонному режимі слюсаря-сантехніка ОСОБА_3. , що самостійно ліквідував аварійну ситуацію у квартирі та можна відновити водопостачання на стояки. В квартиру представників обслуговуючої організації для обстеження сантехнічного обладнання та трубопроводів в категоричній формі впустити відмовився. Залиття одноразового характеру, виникло з вини мешканців вищерозташованої квартири АДРЕСА_2 . Слюсарем-сантехніком було відкрито водопостачання у підвальному приміщенні на стояках холодного та гарячого водопостачання. Після відновлення водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 залиття не виявлено.

Мешканцю квартири АДРЕСА_2 рекомендовано привести внутрішньоквартирне сантехнічне обладнання та трубопроводи до відповідного технічного стану.

За змістом ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (див. постанову Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 760/19185/22 (провадження № 61-6499св25)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

З урахуванням завдань цивільного судочинства, засад розумності та принципу балансу вірогідностей суд зобов`язаний у кожній конкретній справі здійснювати самостійну, повну й всебічну оцінку належності, допустимості, достовірності та достатності доказів як окремо, так і в їх сукупності.

У даному випадку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати акт від 11 червня 2019 року недостовірним доказом. Відповідно до наведених вище Правил №76 такий акт підписують члени комісії, а також особи, яких із ним ознайомлено. Акт підписаний членами комісії. Відсутність підпису ОСОБА_1 зумовлена тим, що під час його складення він був відсутній та не відчинив двері квартири АДРЕСА_2 , унаслідок чого його не було ознайомлено з актом і не проведено огляд цієї квартири. Ця обставина не може свідчити про недостовірність акта чи бути використана ОСОБА_1 на власну користь. Так само окремі розбіжності щодо площі залиття, зазначеної в акті та звіті про оцінку, самі по собі не спростовують зафіксованих у них обставин.

У деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, тому саме ОСОБА_1 мав довести відсутність своєї вини у залитті квартири ОСОБА_2 . Належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин він не надав. За цих умов безпідставними є посилання представника ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 мала довести належний стан внутрішньобудинкових мереж та сантехнічного обладнання в інших квартирах будинку. Такі доводи фактично перекладають на потерпілу обов`язок доведення обставин, які відповідно до презумпції вини повинен спростувати заподіювач шкоди.

Колегія суддів також ураховує, що неможливість огляду квартири АДРЕСА_2 була зумовлена саме тим, що ОСОБА_1 не надав доступу до неї представникам обслуговуючої організації. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що на час залиття ОСОБА_1 перебував на роботі. Водночас навіть його відсутність у квартирі в цей час не виключала б відповідальності, оскільки несправність сантехнічного обладнання могла бути наслідком неналежного утримання чи експлуатації такого обладнання, а не лише безпосередніх дій особи під час її перебування у квартирі.

Водночас суд першої інстанції правильно зауважив, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували зафіксовані в акті від 11 червня 2019 року обставини залиття квартири ОСОБА_2 та його причину.

У відповідності до ст.322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає у квартирі АДРЕСА_2 , якою користувався на час залиття квартири ОСОБА_2 . Відомостей про власника цієї квартири, а також про покладення обов`язку з утримання її внутрішньоквартирного сантехнічного обладнання на іншу особу ОСОБА_1 суду не повідомив.

За таких обставин відсутність відомостей про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 не спростовує встановлених судом факту його користування цією квартирою, причини залиття та вини у завданні шкоди, а тому не виключає його цивільно-правової відповідальності.

Так, відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки, визначені за реальною вартістю втраченого майна та робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна й усунення інших негативних наслідків неправомірних дій заподіювача шкоди.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, який у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 643/19078/15-ц (провадження № 61-17962св18), зазначив, що встановлення факту залиття квартири, його причини та розміру завданої шкоди, підтвердженого звітом про оцінку, за відсутності належних і допустимих доказів на спростування цих обставин з боку відповідача є підставою для задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди.

Так, на підтвердження своїх доводів щодо розміру завданої майнової шкоди ОСОБА_2 надала суду звіт про оцінку розміру матеріального збитку від 12 червня 2019 року, виконаний ТОВ «Аелєкон» відповідно до договору № 00228/19 від 12 червня 2019 року. Виконавцем звіту є ТОВ «Аелєкон» в особі директора Закір`ярової В.В., яка має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 199/18. Звіт прийнято замовником за актом приймання-передачі виконаних робіт від 17 червня 2019 року. Відповідно до цього звіту розмір матеріального збитку, завданого квартирі АДРЕСА_1 , становить 149 770 грн 00 коп. (а.с. 19-85, т.1).

Будь-яких належних і допустимих доказів на спростування зазначеного висновку ОСОБА_1 не надав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому непідтверджені доказами доводи не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Також у справі встановлено, що з метою перевірки заперечень ОСОБА_1 щодо джерела залиття, технічних причин його виникнення та розміру шкоди суд першої інстанції за клопотанням його представника ухвалою від 27 лютого 2023 року призначив судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання: 1. Які пошкодження майна виникли в наслідок залиття квартири АДРЕСА_1 , що мало місце 29 травня 2019 року; 2. Яка фактична вартість заподіяння шкоди майну, яке знаходилося в квартирі АДРЕСА_1 на момент залиття; 3. Який розмір збитків пошкодження майна в квартирі АДРЕСА_1 ; 4. Чи проводилися ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_1 в 2018 році; 5. Чи могло статися залиття квартири АДРЕСА_1 , 29 травня 2019 року в наслідок неналежного стану комутаційних мереж будинку. Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ).

На виконання цієї ухвали суду КНДІСЕ 10 травня 2023 року направив на адресу суду та на адресу ОСОБА_1 рахунок на суму 31 067 грн 40 коп. і повідомив про неможливість проведення експертизи у строк до 90 днів.

Попередню оплату за цим рахунком не здійснено, тому 07 липня 2023 року експертна установа повідомила про залишення ухвали без виконання.

Установлено, що подана представником ОСОБА_1 25 жовтня 2023 року квитанція про сплату 12 000 грн 00 коп. не забезпечила проведення експертизи.

Після цього КНДІСЕ 17 січня 2024 року повторно виставив рахунок на суму 49 223 грн 20 коп., однак і цей рахунок не було оплачено. У зв`язку з цим 04 квітня 2024 року експертна установа вдруге залишила ухвалу суду без виконання.

Із протоколу судового засідання від 14 липня 2025 року убачається, що суд першої інстанції безпосередньо з`ясовував у представника ОСОБА_1 причини невиконання ухвали про призначення експертизи. На запитання головуючого судді чому попередню оплату не було здійснено, представник відповідача пояснив, що для цього не було коштів. На запитання про дії, вчинені після збільшення вартості експертизи, він повідомив про звернення із запитом у 2024 році, а на уточнювальне запитання суду прямо зазначив, що жодних дій для забезпечення проведення експертизи не вчиняв.

Такі пояснення узгоджуються з листами КНДІСЕ про залишення ухвали суду без виконання через несплату та підтверджують, що експертиза не була проведена з причин, залежних від ОСОБА_1 . Відтак він не може посилатися на відсутність судового експертного висновку як на підставу для заперечення проти розміру шкоди, визначеного на підставі інших наявних у справі доказів.

Викладена послідовність процесуальних дій свідчить, що суд першої інстанції належним чином відреагував на заперечення ОСОБА_1 щодо причин залиття та розміру шкоди. Не обмежившись оцінкою поданих ОСОБА_2 доказів, суд за клопотанням представника ОСОБА_1 призначив судову будівельно-технічну експертизу саме для перевірки цих обставин і поклав обов`язок з її попередньої оплати на сторону, яка порушила відповідне клопотання.

Призначена судом експертиза двічі не була проведена внаслідок не внесення ОСОБА_1 попередньої оплати. Сам по собі факт непроведення експертизи за таких обставин не може бути витлумачений на його користь і не перетворює звіт про оцінку на недопустимий або недостовірний доказ. Особа не може обґрунтовувати свої заперечення наслідками невиконання власного процесуального обов`язку, тим більше коли суд надав їй належну можливість підтвердити відповідні доводи спеціальними знаннями.

Аналогічно в апеляційному провадженні ОСОБА_1 не заявив клопотання про призначення повторної, додаткової чи іншої судової експертизи, не подав висновку експерта або спеціаліста, складеного на його замовлення, не надав альтернативного розрахунку вартості відновлювальних робіт. Отже, доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру шкоди не підкріплені доказами, які могли б поставити під сумнів висновки суду першої інстанції.

З урахуванням принципу балансу вірогідностей, акт про залиття, звіт про оцінку матеріального збитку та поведінка ОСОБА_1 в ході розгляду справи у сукупності є більш переконливими, ніж його припущення про іншу причину залиття або завищення вартості відновлювальних робіт. При цьому справа перебуває на розгляді з 2019 року, а тому надання ОСОБА_1 ще однієї можливості провести експертизу, якою він уже двічі не скористався, не відповідало б засадам розумності, процесуальної добросовісності та вимозі розгляду справи упродовж розумного строку.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне врахування судом першої інстанції звіту про оцінку. Місцевий суд не підмінив ним висновок судового експерта, а оцінив цей звіт як письмовий доказ у сукупності з іншими матеріалами справи. Оскільки ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на спростування визначеного у звіті розміру шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано врахував його та правильно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 149 770 грн 80 коп. майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.

По справі встановлено, що внаслідок залиття належної позивачці квартири, яка сталася з вини відповідача, було пошкоджено майно позивачки.

Установлене у справі залиття належної ОСОБА_2 квартири з вини ОСОБА_1 , пошкодження житла, необхідність усунення наслідків залиття та тривалого захисту порушеного права безумовно спричинили позивачці душевні переживання й порушили звичний спосіб її життя.

З огляду на характер правопорушення, обсяг пошкодженого майна, тривалість негативних наслідків для ОСОБА_2 , а також засади розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції як щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, так і щодо визначеного її розміру. Стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 700 грн 00 коп. моральної шкоди є обґрунтованим, співмірним установленим обставинам справи та не є надмірним.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання представника ОСОБА_1 про залучення ЖЕД № 903 «Батиївське» до участі у справі, спростовуються матеріалами справи. Як убачається з протоколу судового засідання від 14 липня 2025 року, це клопотання було предметом обговорення, за результатами якого суд першої інстанції постановив ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про відмову в його задоволенні. Отже, довід про нерозгляд клопотання не відповідає дійсним обставинам справи.

Правильність такого процесуального рішення підтверджується і суттю наведеного клопотання. Саме по собі бажання одержати від ЖЕД відомості про стан внутрішньобудинкових мереж не є підставою для залучення цієї юридичної особи як співвідповідача. Такий процесуальний статус може мати лише особа, щодо якої наявні обґрунтовані підстави вважати, що вона несе відповідальність за заявленими позовними вимогами. ОСОБА_1 не надав жодного доказу несправності внутрішньобудинкових мереж, проведення ремонтних робіт у місці, що могло спричинити залиття, або причинного зв`язку між такими обставинами та пошкодженням квартири ОСОБА_2 . Посилання на проведення КП «Київтеплоенерго» робіт у день залиття без підтвердження їх характеру, місця та наслідків є припущенням.

Колегія суддів також ураховує, що питання про можливість залиття внаслідок неналежного стану внутрішньобудинкових мереж було поставлено на вирішення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної за клопотанням представника ОСОБА_1 . Тому суд першої інстанції надав відповідачу належну можливість перевірити висунуту ним версію причин залиття. Проте експертиза двічі не була проведена через невнесення ОСОБА_1 попередньої оплати. За таких обставин наслідки непідтвердження цієї версії не можуть бути покладені на ОСОБА_2 чи свідчити про неповноту з`ясування судом обставин справи.

Презумпція вини не звільняє позивачку від обов`язку довести факт завдання шкоди, її причину та зв`язок між поведінкою відповідача і негативними наслідками. Проте в цій справі зазначені обставини встановлено сукупністю доказів: зверненням до аварійної служби, перекриттям водопостачання по стояку квартир АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , повідомленням мешканця квартири АДРЕСА_2 про самостійне усунення аварійної ситуації та можливість відновити водопостачання, відмовою допустити представників обслуговуючої організації до квартири для огляду сантехнічного обладнання, а також актом про залиття від 11 червня 2019 року.

Саме після встановлення цих фактів суд першої інстанції правомірно застосував презумпцію вини заподіювача шкоди. ОСОБА_1 не довів іншої причини залиття, відсутності своєї вини чи того, що пошкодження виникли з причин, за які він не відповідає. Відмова у доступі до квартири АДРЕСА_2 не може створювати для нього процесуальну перевагу та ставити під сумнів докази, одержанню яких перешкодила його власна поведінка.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції нібито підмінив звітом про оцінку висновок судового експерта.

На підтвердження розміру майнової шкоди ОСОБА_2 подала звіт про оцінку розміру матеріального збитку, завданого квартирі АДРЕСА_1 , виконаний ТОВ «Аелєкон» відповідно до договору № 00228/19 від 12 червня 2019 року. Зазначений звіт прийнято замовником за актом від 17 червня 2019 року; виконавцем виступило ТОВ «Аелєкон» в особі директора Закір`ярової Валентини Василівни, яка має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 199/18.

Цей звіт є письмовим доказом, який містить розрахунок розміру матеріального збитку та вартості відновлювальних робіт. Він не встановлює і не підміняє собою висновок судового експерта щодо технічної причини залиття. Суд першої інстанції не надав звіту наперед установленої сили, а оцінив його у взаємному зв`язку з актом про залиття та іншими доказами у справі.

Натомість ОСОБА_1 та його представник не подали ані альтернативного звіту чи розрахунку вартості відновлювальних робіт, ані висновку спеціаліста або експерта, який би ставив під сумнів наведені у звіті відомості чи визначений ним розмір шкоди. Не заявив представник відповідача у суді апеляційної інстанції і клопотання про призначення повторної, додаткової або іншої судової експертизи та не надав нових доказів на підтвердження завищення заявленого розміру збитків.

Водночас саме лише посилання на співвідношення суми шкоди з ринковою вартістю квартири не є належним доказом неправильності розрахунку. Ринкова вартість нерухомого майна та вартість робіт і матеріалів, необхідних для усунення наслідків залиття, є різними за своїм змістом показниками, тому їх формальне порівняння не спростовує визначеного у звіті розміру шкоди.

За правилом балансу вірогідностей надані ОСОБА_2 докази у своїй сукупності є більш переконливими, ніж непідтверджені належними та допустимими доказами заперечення ОСОБА_1 . Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди та не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тандира Дмитра Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: