Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №755/5326/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 755/5326/26

номер провадження: 22-ц/824/11221/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року у складі судді Катющенко В.П., у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця, заінтересовані особи: заступник начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачова Катерина Володимирівна, стягувач: ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, заінтересовані особи: заступник начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ткачова К.В. (далі - Оболонського ВДВС), стягувач: ОСОБА_2 , у якій просив:

- поновити пропущений для подання скарги на рішення та дії заступника начальника Оболонського ВДВС Ткачової К.В. строк і прийняти скаргу до розгляду;

- визнати неправомірними дії заступника начальника Оболонського ВДВС Ткачової К.В. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 09 березня 2026 року НОМЕР_1/5 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 станом на 01 грудня 2025 року у розмірі 76 138 грн 98 коп. та сума індексації у розмірі 2 919 грн 03 коп.;

- визнати незаконним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09 березня 2026 року НОМЕР_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 станом на 01 грудня 2025 року у розмірі 76 138 грн 98 коп. та сума індексації у розмірі 2 919 грн 03 коп., складений заступником начальника Оболонського ВДВС Ткачовою К.В.;

- визнати неправомірною та скасувати постанову заступника начальника Оболонського ВДВС Ткачової К.В. від 09 березня 2026 року про накладення штрафу у розмірі 38 069 грн 49 коп. на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1;

- визнати неправомірною та скасувати постанову заступника начальника Оболонського ВДВС Ткачової К.В. від 09 березня 2026 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року скарга ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків судді, викладених в ухвалі, фактичним обставинам справи, порушення суддею норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржник фактично не порушував норм ЦПК України при подачі первісної скарги на рішення та дії державного виконавця, оскільки копії скарги та доданих до неї матеріалів фактично були надіслані іншим учасникам справи, а суду були надані докази на підтвердження цього, і не наводив таке порушення у скарзі в обґрунтування поважності причин пропуску строку, передбаченого цивільним процесуальним законодавством для подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця. Навпаки, скаржник вказував у скарзі на те, що ним фактично були додержані всі вимоги ЦПК України при поданні первісної скарги. У зв`язку з цим він просив суд першої інстанції поновити пропущений строк для подання скарги, щоб йому було забезпечено право на ефективний судовий захист його порушених прав. Отже, суддя першої інстанції у порушення норм ЦПК України неповно з`ясував обставини, викладені у скарзі, та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Посилається на те, що 20 березня 2026 року скаржник отримав поштовий лист за номером відправлення R067122137330, в якому містились постанова від 09 березня 2026 року, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09 березня 2026 року НОМЕР_1/5 та повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 09 березня 2026 року НОМЕР_1/5. На підтвердження цього до скарги були долучені копія конверта поштового листа №11067122137330 і роздруківка трекінгу АТ «Укрпошта» листа №11067122137330. Наведена обставина підтверджує те, що заявник дізнався і об`єктивно міг дізнатися про порушення свого права тільки коли отримав відправлення №11067122137330, а саме, 20 березня 2026 року.

Вважає, що саме з 20 березня 2026 року має обчислюватись десятиденний строк на подання ним скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця і первісна скарга на рішення та дії державного виконавця була подана у межах встановленого п. а) ч.1 ст.449 ЦПК України строку - 30 березня 2026 року. Однак суддя першої інстанції проігнорував викладені ним обставини щодо дати отримання відправлення та надані на підтвердження цих обставин докази. Тому вважає, що суддя першої інстанції дійшов до висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи та порушив норму п. а) ч.1 ст.449 ЦПК України.

Заінтересована особи: заступник начальника Оболонського ВДВС Ткачова К.В. та стягувач: ОСОБА_2 , не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суддя першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця, суддя першої інстанції виходив із того, що скаржник пропустив установлений ст.449 ЦПК України строк звернення до суду, а наведені ним причини такого пропуску не є поважними. Суддя зазначив, що первісну скаргу від 30 березня 2026 року було повернуто без розгляду через її невідповідність вимогам процесуального закону, зокрема через ненадання доказів направлення копій скарги заінтересованим особам та відсутність клопотання про поновлення строку. Саме по собі подання скарги з такими недоліками не свідчить про наявність об`єктивних і непереборних обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Проте з вказаними висновками судді першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до п. а) ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Згідно з ч.2 ст.449 ЦПК України пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Верховний Суд у своїх постановах від 18 листопада 2020 року у справах № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) та №439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19), від 31 липня 2023 року у справі № 2-3187/11 (провадження № 61-4984св23) вказав, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При таких обставинах судам необхідно враховувати, що скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

У постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 (провадження № 61-905св23) Верховний Суд зазначив, що, виходячи з результату системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, у поданій до суду 10 квітня 2026 року скарзі ОСОБА_1 також заявив клопотання про поновлення пропущеного строку для її подання. Клопотання про поновлення строку обгрунтоване тим, що 20 березня 2026 року ОСОБА_1 отримав поштовий лист, в якому містились: постанова від 09 березня 2026 року, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09 квітня 2026 року НОМЕР_1/5 та повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 09 березня 2026 року НОМЕР_1/5. 30 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Дніпровського районного суду міста Києва скаргу на рішення та дії заступника начальника Оболонського ВДВС Ткачової К.В., яка згідно з ухвалою судді від 06 квітня 2026 року у справі № 755/4893/26 була повернута без розгляду з підстав відсутності доказів направлення скарги заінтересованим особам. Тому заявник зазначав, що скарга на дії державного виконавця могла бути подана ним до суду до 30 березня 2026 (включно), що і було вчинено у ним межах передбаченого цивільним процесуальним законодавством України строку. Вказує, що коли ним направлялись засобами поштового зв`язку копії скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам, а потім - до суду, у місті Києві двічі протягом короткого проміжку часу оголошувалась повітряна тривога, внаслідок цього всіх осіб видаляли з приміщення відділення AT «Укрпошта», потім вони повертались, а тому ситуація була напруженою і метушливою. І лише ознайомившись з текстом ухвали судді від 06 квітня 2026 року, ОСОБА_1 перевірив наявні документи та виявив, що описи вкладень у цінні листи, котрі були надіслані 30 березня 2026 року державному виконавцю та стягувачу, через обставини, що склалися з об`єктивних і незалежних від нього причин, помилково не були вкладені до листа зі скаргою, який адресувався суду. Однак копії скарги та доданих до неї матеріалів фактично були надіслані учасникам справи у строк та до скарги були додані дві накладні AT «Укрпошта», які підтверджують, що боржник 30 березня 2026 року направляв листи саме державному виконавцю та стягувачу з оголошеною цінністю та платою за пересилання відправлення. З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив поновити строк для подання скарги та прийняти її до розгляду.

Статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Відповідно до ст. 3 Закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про доступ до судових рішень», у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості: 1) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням адреси, номери телефонів чи інших засобів зв`язку, адреси електронної пошти, реєстраційні номери облікової картки платника податків, реквізити документів, що посвідчують особу, унікальні номери запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 2) реєстраційні номери транспортних засобів; 3) номери банківських рахунків, номери платіжних карток; 4) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні; 5) інші відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.

Апеляційний суд, здійснивши доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, встановив, що 30 березня 2026 року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку до Дніпровського районного суду міста Києва скаргу на рішення та дії заступника начальника Оболонського ВДВС, стягувач: ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року у справі № 755/4893/26 скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця повернуто скаржнику без розгляду у зв`язку з недодержанням вимог частини четвертої статті 448 ЦПК України, оскільки до неї не було додано належних доказів направлення заінтересованим особам копій скарги та доданих до неї документів. Подані накладні АТ «Укрпошта» не підтверджували змісту поштових відправлень, а описи вкладення до них не додавалися. Також суд зазначив, що скаржник не заявив клопотання про поновлення строку на оскарження дій виконавця щодо розрахунку заборгованості станом на 01 грудня 2025 року.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У системі правових цінностей саме захист прав і законних інтересів людини стоїть на першому місці. Тому при вирішенні будь-яких процесуальних питань, суд повинен виходити не лише з формального дотримання букви закону, й з його призначення і мети, тобто, завдання цивільного судочинства, як керівного принципу, що має перевагу над усіма іншими міркуваннями.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», ТОВ «Фріда» проти України»).

Аналіз пункту «а» ч.1 ст.449 ЦПК України вказує на те що десятиденний строк для подання скарги обчислюється не з дати постановлення оскаржуваного рішення чи вчинення виконавцем відповідної дії, а з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права чи свободи.

У поданій скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що 20 березня 2026 року він отримав поштове відправлення № R067122137330, у якому містились: постанова державного виконавця від 09 березня 2026 року, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09 березня 2026 року № 44315739/5 та повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 09 березня 2026 року № 44315739/5. На підтвердження цих обставин скаржник подав копію конверта та роздруківку трекінгу АТ «Укрпошта».

Отже, саме з цією датою (20 березня 2026 року) скаржник пов`язував свою фактичну обізнаність про оскаржувані рішення та дії державного виконавця. Перебіг установленого законом десятиденного строку розпочався наступного дня - 21 березня 2026 року, а останнім днем для подання скарги було 30 березня 2026 року включно.

Вирішуючи питання про дотримання строку, суддя першої інстанції мав належним чином перевірити наведені скаржником обставини, а саме: дату вручення поштового відправлення № R067122137330, зміст документів, які в ньому містилися, та надані на їх підтвердження докази. Лише встановивши іншу, більш ранню дату, коли ОСОБА_1 фактично дізнався або об`єктивно повинен був дізнатися про порушення своїх прав, суддя міг дійти обґрунтованого висновку про пропуск строку. Проте суддя першої інстанції цим доводам скаржника та наданим ним доказам, належної оцінки не надав.

За таких обставин, направлена 30 березня 2026 року ОСОБА_1 скарга та зареєстрована у справі № 755/4893/26, була подана в останній день процесуального строку. Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року вказану скаргу повернуто без розгляду з тих підстав, що до скарги не додано належних доказів направлення її копій заінтересованим особам, а також не заявлено клопотання про поновлення строку.

Водночас відсутність у первісній скарзі такого клопотання сама по собі не свідчить про недобросовісність чи недбалість скаржника, оскільки отримання ним 20 березня 2026 року поштового відправлення № R067122137330, на момент подання скарги строк ще не сплинув. Суб`єктивна потреба у заявлені клопотання про поновлення строку виникла лише після повернення первісної скарги, і таке клопотання було заявлено одночасно з повторним зверненням зі скаргою у справі № 755/5326/26.

При цьому описи вкладення, долучені до повторної скарги у цій справі № 755/5326/26, містять відбитки поштового штемпеля від 30 березня 2026 року та підтверджують, що саме цього дня копії скарги й доданих до неї документів були направлені заінтересованим особам.

Отже, недолік первісного звернення зі скаргою до суду полягав не у невиконанні скаржником обов`язку щодо надсилання копій скарги, а виключно в тому, що підтверджуючі документи помилково не були вкладені до поштового відправлення, адресованого суду.

Повторна скарга у справі № 755/5326/26 була подана ОСОБА_1 саме для усунення недоліків первісно поданої ним скарги.

Формальне застосування положень ч.2 ст. 449 ЦПК України без урахування дати отримання скаржником поштового відправлення 20 березня 2026 року, своєчасного первісного звернення та характеру усунутого недоліку фактично позбавляє ці обставини будь-якого правового значення.

Такий підхід перетворює вимогу щодо підтвердження направлення копій скарги, спрямовану на забезпечення змагальності й належного інформування учасників справи, на непропорційну перешкоду для доступу до суду.

Це не узгоджується з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує особі право на справедливий суд і реальний доступ до суду. Залишення без розгляду повторної скарги, недолік якої усунуто, лише через сплив строку, що настав унаслідок повернення своєчасно поданої первісної скарги, становить надмірний формалізм.

Відтак висновок судді першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків, передбачених ст.126 та ч.2 ст. 449 ЦПК України, а саме, залишення скарги без розгляду, не можна визнати обґрунтованим і таким що зроблений із дотриманням норм процесуального права.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 квітня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: