Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №461/4326/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4326/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства «Ідея Банк»,

в особі представника Заставної Ольги Василівни

(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)

до

ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

АДРЕСА_1 )

про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 117 010 грн 30 коп. та суму понесених витрат на сплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 06.06.2021 між сторонами укладено договір кредиту №Z64.23966.008146435. Згідно вказаного кредитного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 49 720 грн 00 коп., зі сплатою 15% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно наведеного кредитного договору, що підтверджується копіями доказів видачі кредиту, однак відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Останній платіж боржником здійснено 04.02.2022. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 04.06.2026 становить 117 010 грн 30 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість за кредитним договором, у тому числі проценти за кредитним договором, позивач просить заявлені вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 15.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

08.07.2026 представником відповідача - адвокатом Грузіним М.М., подано відзив на позовну заяву, згідно якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує про те, що відповідач не укладав із АТ «Ідея Банк» кредитного договору, ніколи не підписував спірний договір, не погоджував умови кредитування та не отримував жодних грошових коштів. Вказаний кредитний договір є наслідком масштабних, системних та умисних протиправних дій службових осіб (працівників) самого АТ «Ідея Банк», які зловживаючи службовим становищем, сфальсифікували документи від імені відповідача за допомогою копій документів наявних у банку, та внесли завідомо неправдиві відомості до автоматизованої банківських систем.

Вказана обставина, підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/117-24/7022-ПЧ від 03.05.2024, яка була призначена та проведена в межах кримінального провадження №12022170470000221 від 22.09.2022, порушеного саме за фактами масового шахрайства та розтрати працівниками АТ «Ідея Банк».

Наголошує на тому, що відповідач не підписував спірного договору, його внутрішня воля та зовнішнє волевиявлення були повністю відсутні, позивачем не надано до суду жодних належних доказів того, що відповідач у будь-який інший спосіб погодився з умовами договору. Відтак, між АТ «Ідея Банк» та відповідачем не виникло договірних кредитних зобов`язань.

14.07.2026 представником позивача - Бондаренко А.О. подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого, остання вказує про те, що до позовної заяви АТ «Ідея Банк» долучило належним чином засвідчену копію кредитного договору з додатками, повідомивши про те, що оригінали таких доказів наявні у відділенні поліції № 2 Полтавського РУП ГУНП у Полтавській області та безпосередньо у відповідача, що узгоджується з п. 12 Кредитного договору, а саме: договір укладено в двох автентичних примірниках, по одному для Банка та Клієнта, кожен з яких має однаковому юридичну силу. 28.12.2023 ОСОБА_2 звернувся до АТ «Ідея Банк» із заявою про надання йому належним чином засвідчених копій кредитних договорів, зокрема, кредитного договору №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 та розрахунку заборгованості по ньому, у якій серед іншого зазначив, що «Я, ОСОБА_2 , укладав кредитні договори з АТ «Ідея Банк». У відповідь на вище згадане звернення відповідача, АТ «Ідея Банк» повідомило ОСОБА_2 за №Вих.Зв-К-2024/282 від 29.01.2024, про стан заборгованості по кредитних договорах станом на 29.01.2024, зокрема, щодо кредитного договору №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021.

АТ «Ідея Банк» разом з позовною заявою долучило докази видачі відповідачу кредитних коштів, виписку з рахунку по Кредитному договору відповідача, з якої насамперед вбачається часткове погашення відповідачем заборгованості за Кредитним договором.

Пунктом 1 Кредитного договору передбачено, що Банк відкриває Клієнту банківський рахунок та надає Клієнту кредит, а Клієнт отримує його на умовах: тип кредиту – зустрічна пропозиція; сума кредиту – 49720,00 грн; процентна ставка та тип, % річних – 15, змінювана; строк кредитування – 48 місяців.

Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору Банк надає кредит Клієнту шляхом:

- переказу коштів за наступними реквізитами: ЄДРПОУ – 2408708836, Рахунок – UA483006140000029099000602373, Сума – 49600 грн. (п. 1.9.1 Кредитного договору);

- зарахування залишку коштів після виконання п. 1.9.1 на рахунок № НОМЕР_2 Позичальника, який відкрито в АТ «Ідея Банк», МФО 336310, та Позичальник доручає Банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 49720,00 гривні згідно з умовами Договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 цього Договору. Спосіб оплати переказ коштів на рахунок ТДВ «СК «АРКС ЛАЙТ» в АТ «Ідея Банк» НОМЕР_3 через транзитний рахунок, відкритий в АТ «Ідея Банк» (п. 1.9.2 Кредитного договору).

Відтак, у виконання умо: п. 1.9.1 Кредитного договору, 49600,00 грн перераховано на рахунок НОМЕР_4 (МФО Банку 300614) АТ «Креді Агріголь Банк» з призначенням платежу: «Погашення кредиту №7-1106235 від 08.01.2021 ПІБ ОСОБА_2 , ІНН НОМЕР_1 »; п. 1.9.2 Кредитного договору, 104,25 грн. зараховано на рахунок Відповідача, а 15,65 грн., сплачено, як страховий платіж ТДВ «СК «АРКС ЛАЙТ». Таким чином, отримані ОСОБА_2 кредитні кошти, згідно умов цього Кредитного договору, в сумі 49600,00 грн. були перераховані за дорученням відповідача на погашення його заборгованості по кредиту №7 1106235 від 08.01.2021, який було укладено останнім з АТ «Креді Агріголь Банк».

Вказує на те, що відповідач поводиться суперечливо та намагається ввести в оману суд, а висновки експерта: «Підпис у графах «Підпис Клієнта», «підпис», «Оригінал Договору №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 отримав» оригіналу договору кредиту та страхування №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою собою.», не узгоджуються з фактичними обставинами справи.

Згідно виписки по рахунку НОМЕР_5 (на який згідно п. 1.8 Кредитного договору повинно було здійснюватися погашення кредиту), відповідач здійснив 8 (вісім) платежів.

Зазначає, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка фактично свідчить про укладення Кредитного договору та визнання нею кредитної заборгованості.

Вказує, що кримінальне провадження №12022170470000221 від 22.09.2022 відкрито щодо шахрайських дій по Кредитним договорам, зокрема щодо одного кредитного договору відповідача (№S10.23966.008496422 від 11.08.2021), та жодним чином не стосуються укладення 06.06.2021 кредитного договору № Z64.23966.008146435.

Висновки експерта про те, що «Підпис у графах «Підпис Клієнта», «підпис», «Оригінал Договору №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 отримав» оригіналу договору кредиту та страхування №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою собою.» не відповідають фактичним обставинам справи, бо ніхто, окрім відповідача, не отримував кредитні кошти, а тому і підписання замість нього Кредитного договору 06.06.2021 нібито іншою особою не мало сенсу.

Відтак, просить відмовити у задоволені позовних вимог.

17.07.2026 представником відповідача адвокатом Грузіним М.М., подано заперечення на відповідь на відзив, згідно якого останній зазначає про те, що кредитний договір від 06.06.2021 року є неукладеним через факт фальсифікації підпису відповідача. Такий документ не породжує жодних зобов`язань між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 в межах договірних правовідносин. Вказує, що відповідач здійснював щомісячні платежі під впливом істотної помилки та обману з боку працівника банку ОСОБА_3 . 06.06.2021 року ОСОБА_2 звернувся до банку з єдиною метою — отримати кредит для рефінансування (погашення) наявного боргу в АТ «Креді Агріколь Банк». Кошти дійсно були перераховані безпосередньо у «Креді Агріколь». Проте, примірник кредитного договору клієнту на руки виданий не був. ОСОБА_2 , виявляючи зразкову добросовісність, здійснював щомісячні платежі, оскільки усвідомлював сам факт отримання фінансового блага (погашення його боргу в іншому банку) та вважав, що повертає банку виключно суму отриманого тіла кредиту (49 600 грн) до часу наступного його рефінансування іншим кредитом. При цьому відповідач не знав і не міг знати, що підпис на паперовому договорі за нього підроблено і банк нарахував йому колосальні приховані платежі, зокрема щомісячну «плату за обслуговування кредиту» у розмірі 46 603,6 грн (яка за своєю суттю є незаконною комісією за дії, які банк вчиняє на власну користь). Здійснення платежів без отримання тексту договору та без фактичного підписання самого документа свідчить про намір повернути фактично отримані кошти, а не про схвалення кабальних умов фальсифікованого договору, з якими відповідач навіть не мав можливості ознайомитися.

Заява ОСОБА_2 від 28.12.2023 року за своєю правовою природою не є правочином. Вона не містить вираження волі, спрямованої на виникнення кредитного зобов`язання, зміну його умов чи погодження нарахування відсотків та штрафів. Ця заява є виключно інформаційним (процедурним) документом — зверненням клієнта до фінансової установи з метою реалізації свого права на отримання копій документів та інформації.

Не заперечує фактичну обставину того, що кошти в сумі 49 600 грн були перераховані АТ «Ідея Банк» на закриття його кредитного зобов`язання в АТ «Креді Агріколь Банк». Проте, як підтверджено висновком судової експертизи, Кредитний договір № Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 року відповідач не підписував, а отже, цей договір є неукладеним (таким, що не вчинився). У цивільному праві діє фундаментальний принцип: за відсутності укладеного договору між сторонами не виникає договірних зобов`язань. Перерахування коштів за неукладеним договором створює між сторонами виключно позадоговірні зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, які регулюються нормами глави 83 ЦК України (стаття 1212 ЦК України).

Вказує, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, вимагаючи стягнення коштів на підставі підробленого та неукладеного кредитного договору, замість пред`явлення позадоговірної вимоги за ст. 1212 ЦК України.

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

02.09.2026 року представником відповідача адвокатом Грузіним М.М. подано клопотання про зупинення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 10.09.2026 у задоволенні такого клопотання відмовлено.

У позовній заяві представник позивача просить проводити розгляд справи за її відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав наведених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що згідно умов кредитного договору №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021, такий укладений між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 , на таких умовах: тип кредиту – зустрічна пропозиція, сума кредиту 49 720 грн 00 коп., процентна ставка,% річних – 15 – змінювана, строк кредиту – 48 місяців. (п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору кредиту №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021).

Згідно реквізитів зазначеного договору такий підписано менеджером АТ «Ідея Банк» ОСОБА_3 , страховим агентом ТОВ «Нью Файненс» та позичальником ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що в провадженні Кобеляцького районного суду Полтавської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022170470000221 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 182, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191 КК України.

Згідно копії висновку експерта №СЕ-19/117-24/7022-ПЧ від 03.05.2024 отриманого в межах наведеного кримінального провадження, до Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 24.04.2024 при супровідному листі РУП ГУНП в Полтавській області надійшла постанова від 22.04.2024 про призначення судової почеркознавчої експертизи, винесена старшим слідчим СВ відділення поліції №2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області майором поліції Богун М.В., по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022170470000221 від 22.09.2022 – «Підписи у графах «Підпис клієнта», «підпис», «Оригінал договору № Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 отримав», оригіналу договору кредиту та страхування № Z64.23966.008146435 від 06.06.2021, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама собою на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), зробила такі правові висновки.

Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Верховний Суд наголошує, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див.: постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Аналіз щодо неукладеності оспорюваних договорів має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення відповідача до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Відповідно до ч.1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В свою чергу, відповідач визнає факт отримання коштів, але в силу наявності обставин не підписання кредитного договору, не укладав такий, не погоджував його умови, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача в обраний ним спосіб.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати:

1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.

Відтак, суд зазначає, що кредитний договір №Z64.23966.008146435 від 06.06.2021 року є неукладеним у зв`язку з відсутністю підпису та волевиявлення відповідача. Перерахування коштів відбулось в позадоговірний спосіб. Безпідставно отримані кошти є по суті недоговірним зобов`язанням, згідно з ст. 1212 ЦК України, яке виникає з факту набуття коштів (майна) за відсутності правової підстави або з факту, коли така правова підстава стала відсутньою згодом.

Пред`явлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не відновить прав позивача, які він вважає порушеними, оскільки кошти отримані у недоговірному зобов`язанні, а відтак позивач пред`явив даний позов, обравши неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлена позовна вимога не призведе до відновлення прав позивача, а потребуватиме нового звернення до суду з реальним відновленням порушених прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові та з врахуванням обставин і фактичних обставин справи встановлених судом, позовна заява задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід покласти на сторону позивача.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, справа №1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»

(79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ: 19390819);

представник позивача – Заставна Ольга Василівна, Бондаренко Антоніна Олексіївна

(79008, м. Львів, вул. Валова, 11);

відповідач - ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

АДРЕСА_1 );

представник відповідача – ОСОБА_1

( РНОКПП: НОМЕР_1 ;

АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення складено 09.10.2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький