Вирок від 08 жовтня 2026 р. у справі №336/1297/20 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/1297/20

Пр. 1-кп/336/69/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 ,, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080080000065 від 08.01.2020, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чубарівка Пологівського району Запорізької області, громадянина України, який отримав загальну середню освіту, не одруженого, не має на утриманні дітей або інших осіб, не працевлаштованого, адреса реєстрації відсутня; адреса для листування: АДРЕСА_1 (Комунальний заклад соціального захисту «Центр реабілітації та соціальної допомоги «Крок назустріч» Дніпровської міської ради, раніше судимого, останні відомі адреси: Харківська область, м.Берестин, вул.3-й мікрорайон, буд.21А, а також АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2015 за ч1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28.09.2017 за ч.2 ст.289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна; із застосуванням ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового приєднання до призначеного судом покарання за цим вироком невідбутої частини покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2015, у виді 6 місяців позбавлення волі, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна;

- вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 11.06.2024 за ч.2 ст.185 КК України (дата вчинення злочину від 18.10.2013) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; звільнений з ДУ «Хролівський виправний центр (№140)» 02.12.2024;

за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.289 КК України;

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , іншого учасника кримінального провадження: представника потерпілого ОСОБА_5 ;

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи раніше засудженим за скоєння корисливих злочинів, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення та перевиховання не став, знову скоїв кримінальне правопорушення, за таких обставин.

07.01.2020, приблизно о 16-00 годині, ОСОБА_3 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, знаходячись на території приватного підприємства, розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд.60, діючи таємно, повторно з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, не маючи жодних прав на керування автомобілем «Mercedes-Benz» модель 208D VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 1994 року випуску, у кузові білого кольору, що належить ПП «СУЧАСНА ІНВЕСТИЦІЯ М», який знаходився на території підприємства, проник до його кабіни та за допомогою ключа запалювання, який він заздалегідь взяв у кімнаті для охорони, запустив двигун.

В подальшому, маючи намір на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, ОСОБА_3 через заздалегідь відчинені ворота, на автомобілі «Mercedes-Benz» модель 208D, д.н.з. НОМЕР_2 , залишив територію за адресою м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, б.60, та поїхав у невідомому напрямку.

Таким чином, ОСОБА_3 незаконно заволодів зазначеним вище транспортним засобом, чим спричинив ПП «СУЧАСНА ІНВЕСТИЦІЯ М» матеріальну шкоду, яка за даними висновку судового експерта судової авто-товарознавчої експертизи N213 від 29.01.2020 становить 117 720,00 гривень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав покази, які повністю відповідають фактичним обставинам, що викладені в обвинувальному акті, підтвердивши їх, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, у скоєному щиро розкаявся.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 показав суду, що у дату та час, вказані в обвинувальному актіперебував за адресою підприємства, де працював трактористом, а саме по вул. Карпенка-Карого, буд.60 у м.Запоріжжі. Це був для нього вихідний день, тому він разом із охоронцем в його кімнаті для охорони (нарядній кімнаті) вживали спиртні напої. Потім охоронець з особистих причин вимушений пійти з місця роботи, а обвинувачений залишився, ще вжив спиртних напоїв, після чого побачив у кімнаті ключі від автомобіля «Mercedes-Benz», дані якого у обвинувальному акті вказані коректно. В подальшому він вирішив його продати з метою особистого збагачення. Так, сівши за кермо автомобіля, вставив ключ у замок запалювання, запустивши двигун, обвинувачений попрямував на АЗС для заправки вказаного транспортного засобу, після чого – у напряму м.Дніпро, де продав автомобіль раніше невідомій особі за 2 000,00 гривень. Після продажу транспортного засобу він попрямував до брата, який мешкає в Київській області, де й був затриманий.

У скоєному щиро розкаюється, зробив для себе висновки, шкодує про вчинений злочин.

З урахуванням думки представника потерпілого, позиції сторони захисту, судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадження з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу визнання винуватості у вчиненні злочину. Так, судом здійснено допит обвинуваченого, досліджено визначений обсяг доказів, а саме, надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема, висновок експертизи, постанову слідчого щодо речових доказів, а також матеріали, які характеризують особу обвинуваченого.

Розгляд провадження здійснювався із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження. Так, судом не досліджувався весь наявний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений, якому роз`яснено зміст наведеної вище норми, подав до суду відповідну письмову заяву про її застосування.

Суд, врахувавши наведені докази, виключає із формулювання обвинувачення вказівку на перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння, оскільки належних та допустимих доказів стороною обвнувачення не представлено.

Згідно з приміткою до ст.289 КК України відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або кримінальне правопорушення, передбачене статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 290, 410 цього Кодексу. Судом перевірено дані з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а також дані про судимість, надані прокурором, відповідно, кваліфікаційна ознака повторності визнається доведеною.

Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує його умисні дії за ч.2 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно (в редакції станом на дату вчинення злочину).

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження №51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачене ч.2 ст.289 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.

Згідно зі ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Суд, призначаючи покарання, враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, зокрема, за корисливий злочин, офіційно не працевлаштований, міцних соціальних зв`язків не має, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, умисну форму вини, наслідки, що настали. Слід врахувати й думку представника потерпілого щодо призначення покарання обвинуваченому.

Суд наголошує, що дискреційні повноваження суду визнаються Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.

При цьому, первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом є саме врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

За нормою ч.1 ст.69-1 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Проте, обставини відповідно до п.2 ч.1 ст.66 КК України в даній справі не встановлено.

Відповідно до ч.2,3 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.2 ст.289 КК України строком на 5 років, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень, без конфіскації майна, яка вже раніше застосована до ОСОБА_3 , як видно з досліджених вироків. Альтернативного виду основного покарання санкцією статті не передбачено.

В питанні призначення покарання обвинуваченому суд виходить з того, що застосування статті 75 КК України полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.

Так, на переконання суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому необхідно звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк згідно зі ст.75 КК України тривалістю 3 роки, якщо протягом цього строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України. Так, зі змісту ч.1 ст.69 КК слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення наявності таких кількох (мінімум двох) пом`якшуючих обставин, які обов`язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.

Правова конструкція ч.1 ст.69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК. А в даному провадженні судом встановлено лише одну пом`якшуючу вину обвинуваченого обставину.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy» (№2) (Заява №10249/03) від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).

Відповідно, визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Так, згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі № 336/188/20, пр.1-кс/336/32/2020 від 11.01.2020, яка набрала законної сили 24.11.2020, в задоволенні клопотання слідчого СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносного підозрюваного ОСОБА_3 відмовлено, застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому в період дії запобіжного заходу на строк з 11.01.2020 р.по 11.03.2020 р.включно залишати місце проживання за адресою АДРЕСА_3 з 22.00 год.до 06.00 год., із покладенням обов`язків, строк дії яких не продовжувався. Із врахуванням приписів ст.72 КК України, зарахуванню даний запобіжний захід до строку покарання не підлягає, проте вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили підлягає скасуванню.

Матеріальна шкода у сумі 117 720,00 гривень у даному кримінальному провадженні відшкодована у спосіб повернення майна.

Цивільний позов потерпілим не заявлявся, представник потерпілого повідомив, що, за необхідності, скористається правом на звернення до суду в порядку цивільного судочинства, тому слід роз`яснити норму ч.7 ст.128 КПК України.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.

Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов`язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. У даному провадженні процесуальні витрати відсутні.

Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.289 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, без конфіскації майна.

У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі на визначений судом строк, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину, а також виконає обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76, п.2 ч.3 ст.76 КК України:

- періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджатиме за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

За змістом ч.4 ст.76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, застосований до ОСОБА_3 , до набрання вироком законної сили, - скасувати.

Роз`яснити потерпілій, що особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Речові докази - автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 208D, VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 1994 року випуску, у кузові білого кольору, що належить на час вчинення злочину ПП «СУЧАСНА ІНВЕСТИЦІЯ М» (код ЄДРПОУ 41745171), а також ключі та свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_3 вказаного транспортного засобу, передані на відповідальне зберігання представнику даної юридичної особи ОСОБА_7 ,- залишити власнику за приналежністю.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілі, їх представники мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1