Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №303/6197/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/6197/25

Провадження № 2/303/2246/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Варваринець Н.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник - адвокат Печунка Віктор Омелянович) до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, треті особи: Виконавчий комітет Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (представник - Геленич Оксана Іванівна), ІНФОРМАЦІЯ_1 (представник - ОСОБА_3 ),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визначення місця проживання дитини, вказуючи, що він та відповідач ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім`єю в незареєстрованому шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 . Після 24.02.2022 відповідач ОСОБА_2 виїхала за межі України з метою працевлаштування та висловила намір не повертатися в Україну. Їх спільна дитина проживала і продовжує проживати разом з ним, оскільки мати погодилася на це на час свого перебування за кордоном. Наразі відповідачка ОСОБА_2 не відповідає на його телефонні дзвінки, через що вирішити питання щодо виховання та утримання дитини в позасудовому порядку неможливо. З метою належного виконання батьківських обов`язків виникла необхідність визначити місце проживання дитини в судовому порядку. Позивач просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

17.02.2026 представник ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до суду пояснення, в якому зазначив, що, відповідно до додатків до позовної заяви, дитина проживає разом з батьком. Водночас відповідач у заяві, поданій до суду 22.09.2025, заперечила проти визначення місця проживання дитини з батьком, посилаючись на тимчасові труднощі. Вважав, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, який підлягає вирішенню в судовому порядку. Законодавець визначив чіткий порядок вирішення батьками питань щодо участі у вихованні дитини. Так, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди стосовно того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Отже, законодавством установлена варіативність вирішення цього питання. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору до суду. Крім того, визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє матір права на особисте спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Водночас норми сімейного законодавства не передбачають окремих підстав для визначення проживання дитини з одним із батьків у зв`язку із самостійним вихованням дитини без участі іншого з батьків. Заявлені позовні вимоги не забезпечують захисту прав батька чи малолітнього (який і так проживає з батьком за відсутності перешкод), тобто не є належним способом захисту прав, а самі права позивача не порушені. Натомість із матеріалів справи вбачається, що позивач за допомогою судового рішення намагається отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, невідомою у цій справі є позиція третьої особи - Виконавчого комітету Великолучківської сільської ради, а також відсутній акт обстеження умов проживання. Відповідач не позбавлена батьківських прав і має визначені законодавством зобов`язання щодо виконання батьківських обов`язків, а доказів чинення відповідачкою перешкод у проживанні дитини з батьком суду не надано. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

18.02.2026 позивач подав до суду письмові пояснення, у яких заперечив проти доводів представника ТЦК та СП щодо намагання скористатися судовим процесом задля ухилення від мобілізації. Позивач наголосив, що такі твердження не відповідають дійсності, оскільки чинне законодавство України не пов`язує факт ухвалення судового рішення про визначення місця проживання дитини з виникненням права на відстрочку від призову на військову службу. Сама по собі зміна чи встановлення місця проживання малолітнього з батьком не є правовою підставою для звільнення від мобілізаційних обов`язків.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.08.2025 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 23.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 22.01.2026 залучено до участі у справі в якості третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача - адвокат Печунка В.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи в її відсутності, оскільки з початку квітня 2022 року вона виїхала за межі України, де одружилась з громадянином Чехії та проживає в м. Брно. Теперішній чоловік відмовляється прийняти в свій будинок її сина ОСОБА_4 . Просила у задоволені позову відмовити.

Представник Виконавчого комітету Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області у судовому засіданні просив при вирішення спору врахувати наданий органом опіки та піклування висновок.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відсутні докази наявності спору між позивачем та відповідачем, а також факту проживання відповідачки за кордоном.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Із копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 27.12.2017 встановлено, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії витягу з реєстру територіальної громади №2025/011044244 від 07.08.2025 місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації Великолучківської сільської ради від 07.08.2025 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач надав суду копію його позитивної характеристики з місця роботи у ТОВ «БІМ».

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 160, 161 СК України просив визначити місце проживання малолітнього сина разом з ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У ст. 7 зазначеної Конвенції також передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення змісту ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком, з яким дитина фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини фактично не заперечує проти проживання дитини разом з батьком і не вимагає зміни місця її проживання.

Відповідачка своїми діями та поведінкою не виявляє бажання чи наміру змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом з батьком і знаходиться на його утриманні. Вона протягом тривалого часу, а саме з квітня 2022 року, не вжила жодних заходів для визначення місця проживання дитини разом з нею, до органу опіки та піклування або з відповідним позовом до суду не зверталася. Водночас заперечення відповідачки проти позову, які ґрунтуються на тому, що вона на теперішній час одружилася, проживає в Чеській Республіці й перебуває на шостому місяці вагітності, а її теперішній чоловік не бажає, щоб її син проживав разом з ними, не підтвердженні жодними доказами і не заслуговують на увагу.

Крім того, під час підготовки висновку про вирішення спору уповноважена особа Виконавчого комітету Великолучківської сільської ради проводила бесіду з відповідачкою, під час якої остання висловила бажання визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Таким чином, попри заперечення відповідачки проти позову, викладені обставини фактично свідчать про її згоду на проживання дитини разом з батьком.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються, але в судовому засідання встановлено, що дитина проживає з позивачем, а відповідачка жодним чином не перешкоджає цьому.

Водночас позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами, що його права порушені, хоча за ст. 12, 81 ЦПК України обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довів факт порушення його прав відповідачкою.

Крім того, слід зазначити, що ч.1, 2 ст.171 СК України передбачено право дитини на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

З досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №303/3102/19.

На виконання вимог ст. 171 СК України суд заслухав думку малолітнього ОСОБА_4 щодо визначення його місця проживання. Дитина повідомила, що їй цікаво спілкуватися та перебувати разом як з мамою, так і з татом, при цьому вона не змогла чітко зазначити, з ким саме з батьків бажає проживати.

Стаття 19 СК України передбачає, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку органу опіки та піклування Великолучківської сільської ради №659/02-20 від 27.10.2025 вбачається, що позивач та відповідач тривалий період

часу проживали сім`єю в незареєстрованому шлюбі як подружжя, під час якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Здійснюючи обстеження умов проживання батька встановлено, що домоволодіння у відмінному стані. Хата умебльована з усіма зручностями. У господарстві є присадибна ділянка, подвір`я у відмінному стані. Для виховання та розвитку дитини створено робоче місце для навчання. У дитини є ноутбук, телефон, доступ до Інтернету. Всі члени родини підтвердили своє бажання прийняти участь у вихованні та розвитку дитини. З матір`ю дитини проведено спілкування у телефонному режимі, яка надала пояснення щодо можливості догляду за дитиною та бажання щодо визначення місця проживання дитини з батьком. Вважає за доцільним визначити місце проживання дитини за місцем проживання батька - ОСОБА_1 .

Зазначений висновок суд не може взяти до уваги, оскільки він не містить належного обґрунтування про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком, а не з матір`ю. Зокрема, у документі зазначено, що підставою для такого рішення є матеріали, подані комісією з питань захисту прав дитини, а також акт обстеження умов проживання батька та співбесіда з відповідачкою. Проте до нього не долучено документів, на які міститься посилання та які підтверджували б факт спілкування з відповідачкою. За таких обставин висновок надано без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та без їх урахування, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 19 СК України.

Суд вважає, що за таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 4, 12, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст. 7, 9, 141, 150-152, 153, 154, 155, 157, 161, 171 СК України, ст. 15, 29 ЦК України, Законом України «Про охорону дитинства», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній), треті особи: Виконавчий комітет Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 09.10.2026.

Суддя