Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №398/4242/21 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4242/21

провадження №: 2/398/108/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"22" вересня 2026 р. м.Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі: головуючої судді Голосеніної Т.В.,

за участі секретаря судового засідання Шаповал І.Ф.,

представника позивача Стадного Д.С.,

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідачів адвоката Ісмайлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006 у розмірі 301 717,98 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 серпня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 10/KVN6-08-06, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 15 000,00 доларів США з оплатою відсотків за ставкою 15 процентів річних та кінцевим терміном погашення до 01 серпня 2021 року.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 обов`язків за кредитним договором №10/KVN6-08-06 від 01.08.2006, між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 10-1/KVN6-Р, а між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 – договір поруки № 10-2/KVN6-Р.

Також у забезпечення виконання ОСОБА_3 обов`язків за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006, між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір № 10/KVN6-Z від 01.08.2006, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

11 лютого 2015 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В, за умовами якого були відступлені, зокрема, права вимоги за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006, договорами поруки № 10-1/KVN6-Р та № 10-2/KVN6-Р, іпотечним договором № 10/KVN6-Z від 01.08.2006.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 умов укладеного кредитного договору №10/KVN6-08-06 від 01.08.2006, утворилася заборгованість у загальному розмірі в сумі 301 717,98 грн., з яких: 159 709,56 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 142 008,42 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом. Позивач просить стягнути у солідарному порядку з відповідачів, як позичальника та поручителів, заборгованість за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006 у розмірі 301 717,98 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Нероди Л.М. від 08.12.2021 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.

10.10.2023 ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ухвали від 08.01.2024 заяву про перегляд заочного рішення прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 01.07.2024 заочне рішення від 10.10.2023 скасоване та справу призначено до розгляду.

25 вересня 2024 року справу перерозподілено судді Голосеніній Т.В.

Відповідно до ухвали від 27.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду суддею Голосеніною Т.В. за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ісмайлова А.В. надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення мотивувала тим, що позивачем не надано довідку про розмір заборгованості позичальника перед первісним кредитором згідно з умовами кредитного договору на час відступлення прав вимоги. Розрахунок заборгованості не містить посилань на умови кредитного договору. Позивач не повідомив відповідачів про набуття всіх прав вимоги за іпотечними кредитами. Також позивачем не надано підтвердження розміру заборгованості. Просила застосувати до вимог позивача строк позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором позичальником було здійснено у квітні 2014 року, а звернувся з даним позовом до суду позивач тільки у 2021 році. У разі, якщо суд відхилить доводи про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтованим, на думку представника відповідача, є стягнення основної заборгованості у розмірі 1 812,00 доларів, що становить 75 379,20 грн., за період з 01.08.2018 по 01.08.2021.

Відповідачем ОСОБА_2 подано письмове пояснення, відповідно до якого остання зазначила, що остання ніякого відношення до кредитного договору, який укладений з ОСОБА_3 №10/KVN6-08-06, немає. Зазначила, що договір поруки вона не укладала. Просила призначити у справі почеркознавчу експертизу її підпису у договорі поруки, зазначила, що всі оригінали документів відповідач ОСОБА_3 переховує у своєї матері ОСОБА_1 .

Представником позивача – ОСОБА_5 подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої він просить стягнути солідарно ОСОБА_1 , як поручителя, а з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як подружжя, загальну суму заборгованості за кредитом в розмірі 301717,98 грн.

Відповідачем ОСОБА_2 подано клопотання про виклик у судове засідання та допит у якості свідка її батька – ОСОБА_6 . Також подано відзив, де зазначено, що ОСОБА_2 не підписувала договір поруки, підпис на договорі є підробленим. За кредитним договором повинні відповідати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки ним було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 24.09.2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про заміну підстав позову, зобов`язано з`явитись у підготовче засідання відповідача ОСОБА_2 для вирішення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

У підготовчому судовому засіданні 06.11.2025 року відповідачу ОСОБА_2 було роз`яснено процесуальний порядок подання доказів (документів) та процедуру призначення і проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалами суду від 01.04.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про виклик свідка, витребування оригіналу договору поруки, призначення судової почеркознавчої експертизи, про залучення співвідповідачем ОСОБА_4 відмовлено; підготовчий розгляд справи закрито, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_5 пояснив, що він підтримує позовні вимоги з підстав, зазначених у позові та у заяві про зміну підстав позову.

Відповідача ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 підтримали позицію, викладену у відзиві.

Відповідач ОСОБА_2 пояснила, що вона немає відношення до цих кредитних коштів. Вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 з 2004 року по 2022 рік, після чого шлюб було розірвано. Проти задоволення позову щодо неї заперечує.

Заслухавши учасників справи та їх представників, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

24 липня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» із заявою на отримання кредиту.

Також 01 серпня 2006 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до відділення № 6 філії «Придніпровське регіональне управління» ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою на отримання споживчого кредиту, у якій зазначив суму кредиту – 15 000,00 доларів США, бажаний термін кредиту – 180 місяців, запропоноване забезпечення – житлове забезпечення та форму отримання кредиту – готівкою.

01 серпня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №10/KVN6-08-06, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 15 000,00 доларів США з оплатою процентів по ставці 15 процентів річних.

Згідно пункту 3.2 кредитного договору позичальник зобов`язався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 01 серпня 2021 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язався щомісячно у строк до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості в сумі 84,00 долари США.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору позичальник сплачує проценти щомісяця, у строк до 10 числа кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за попередній календарний місяць.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №10/KVN6-08-06від 01.08.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , як поручителем, та ОСОБА_3 , як боржником, було укладено договір поруки від 01 серпня 2006 року № 10-1/KVN6-P, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №10/KVN6-08-06від 01.08.2006.

Крім того, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №10/KVN6-08-06від 01.08.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 , як поручителем, та ОСОБА_3 , як боржником, було укладено договір поруки від 01 серпня 2006 року № 10-2/KVN6-P, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №10/KVN6-08-06 від 01.08.2006.

Окрім цього, відповідно до відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_8 уклали шлюб 24.09.2004 року.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18.10.2022 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до частини 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні умови виконання зобов`язань визначено статтею 526 ЦК України.

Так, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 527 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частина 1, 2 статті 612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» повністю виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №10/KVN6-08-06 від 01.08.2006, надавши позичальнику ОСОБА_3 кредит у сумі 15 000,00 доларів США, що відповідачами заперечується.

У той же час, як випливає з наданих сторонами доказів, відповідач ОСОБА_3 неналежно виконував умови кредитного договору стосовно своєчасної сплати кредиту та процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором та копіями квитанцій про здійснення платежів за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006 за період 2006-2013 років.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою, як новим кредитором, та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як первісним кредитором, укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В. Згідно з п. 1.1 договору сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № 17/4-З від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань первісного кредитора за кредитним договором № 17/4 від 11.02.2015.

За умовами договору відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього договору (п. 1.2 договору відступлення прав вимоги). Пункт 1.2 цього договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або наступного календарного дня після настання сукупності обставин, визначених пп. 2.1.1 договору та однієї з обставин, визначеної пп. 2.1.2 цього договору або пп. 2.1.3 цього договору або пп. 2.1.4 цього договору (п. 2.1 договору відступлення прав вимоги).

У додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11.02.2015 міститься посилання на кредитні зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 10/KVN6-08-06від 01.08.2006 та зобов`язання поруки за договором поруки № 10-1/KVN6-P від 01.08.2006, укладеним з ОСОБА_1 , та договором поруки № 10-2/KVN6-P від 01.08.2006, укладеним з ОСОБА_2 .

З довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані для забезпечення згідно договору застави майнових прав № 17/4-З від 11.02.2015 (додаток № 2), станом на 17.09.2015 встановлено, що заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № 10/KVN6-08-06від 01.08.2006 станом на 17.09.2015 складала 159709,56 грн.

17 вересня 2015 року постановою правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Відповідно 17.09.2015 набув чинності п. 1.2 договору відступлення прав вимоги № 17/4-В від 11.02.2015 про набуття новим кредитором всіх прав вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього договору.

20 жовтня 2015 року Державною іпотечною установою відповідачу ОСОБА_3 було направлено повідомлення про відступлення прав вимоги від 15.10.2015 № 7461/11/2, яке ним отримано 23.10.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24вересня 2014року у справі № 6-106 цс 14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368 цс 16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265 цс 18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23 цс 19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23 цс 19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662 цс 15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Розділ ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Отже, у пункті 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 559 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Вказану вище правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 489/3612/22 (провадження № 61-2856 св 24), в якій, окрім вищезазначеного, зазначено:

«Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що банк мав право пред`явити вимогу до поручителя у строк не пізніше 27 вересня 2022 року, а з позовом звернувся до суду у листопаді 2022 року, тобто станом на вищевказані дати на всій території України діяли карантинні обмеження, тому відповідно до вищевказаних вимог закону строк на звернення з вимогою до поручителя, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України, продовжується на строк дії такого карантину, а отже, до 30 червня 2023 року.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 462/5579/15-ц (провадження№ 61-12034 св 23).

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону помилково не врахував, що банком не пропущено визначений законом строк на звернення з вимогою до поручителя, не врахував релевантну судову практику Верховного Суду».

Отже, враховуючи вищезазначену практику Верховного Суду, суд звертає увагу на те, що оскільки у спірних правовідносинах строк виконання зобов`язання ОСОБА_3 за кредитом (01.08.2021) настав вже після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину (02.04.2020 року), суд дійшов висновку про те, що передбачений ч.4 ст.559 ЦК України строк вважається продовженим на період дії карантину, що свідчить про те, що Позивачем не пропущено визначений законом строк на звернення з вимогою до поручителів.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 та її представника про припинення поруки за укладеним нею у спірних правовідносинах договором поруки.

Як зазначено у позовній заяві та розрахунку заборгованості, розмір заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 10/KVN6-08-06від 01.08.2006 становить: за основним боргом – 159 709,56 грн; за простроченими відсотками за користування кредитом –142 008,42 грн. (період з 17.09.2015 по 01.08.2021).

Представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) зазначено:

«56. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

57. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

58. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

59. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

60. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

61. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

62. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

63. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд апеляційної інстанції».

У спірних правовідносинах сторони визначили порядок повернення ОСОБА_3 кредиту та сплати відсотків за користування ним шляхом формування розміру щомісячного ануїтетного платежу.

Відтак, сформульований у вищевказаній постанові Верховного Суду підхід щодо застосування строку позовної давності підлягає застосуванню у спірних відносинах.

Однак, суд враховує положення пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, і яким відповідні строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому з урахуванням строків позовної давності у спірних правовідносинах стягнення заборгованості повинно відбуватися за період з 02.04.2017 року по 01.08.2021 року.

Щодо солідарного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_2 , як одного із подружжя суд зазначає наступне.

Внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема:

1) "частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

2) "частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), усуваючи законодавчий недолік, погодилася із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів на спростування або підтвердження мети укладення договору - інтереси сім`ї, чи власні, не пов`язані із сім`єю інтереси відповідача ОСОБА_3 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором заборгованість ОСОБА_3 за основним боргом становить 159709,56 грн. (52 місяці (з 02.04.2017 по 01.08.2021), заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом – 104609,91 грн. (з 02.04.2017 по 01.08.2021).

Суд, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006 підлягають задоволенню частково у розмірі 264 319,47 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог по 1 321,60 грн. з кожного відповідача (264 319,47 / 301 717,98 х 4 525,78 / 3).

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 203, 204, 215, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором № 10/KVN6-08-06 від 01.08.2006 в сумі 264 319 (двісті шістдесят чотири тисячі триста дев`ятнадцять) грн. 47 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1 321,60 грн. з кожного.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ 33304730, юридична адреса: м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34.

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідачів: адвокат Ісмайлова Анна Вікторівна, РНОКПП невідомий, адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Т.В. Голосеніна