Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №367/12507/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/12507/26

Провадження №2-о/367/474/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

у складі головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

заінтересованої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу № 367/12507/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, в обґрунтування якого зазначила, що після розірвання шлюбу та зверненням із заявою до суду про поділ спільного майна подружжя набутого під час шлюбу, її колишній чоловік ОСОБА_3 почав систематично приходити до її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та при цьому влаштовує сварки, висловлюється нецензурною лайкою, забирає майно з квартири, завдав тілесних ушкоджень співмешканцю ОСОБА_4 . В наслідок таких дій вона та її співмешканець неодноразово викликали поліцію, що фіксувала вказані обставини. Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї просить суд застосувати до ОСОБА_3 обмежувальний припис у вигляді заборони останньому перебувати у місці її проживання за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з нею або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В судовому засіданні заявник, ОСОБА_1 та її представник заяву підтримали та просили суд її задовольнити.

Заінтересована особа- ОСОБА_3 заперечував проти задоволення заяви.

Суд заслухавши пояснення заявника ОСОБА_1 , її представника. Пояснення заінтересованої особи прийшов до наступного.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року було розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають окремо. ОСОБА_1 створила фактично нову сім`ю.

13 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до ВП № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області з заявою про кримінальне правопорушення, де вказала, що у її відсутність за адресою її мешкання: АДРЕСА_1 її колишній чоловік ОСОБА_3 забрав кухонний комбайн.

18 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до ВП № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області з заявою про кримінальне правопорушення, де вказала, що її колишній чоловік, ОСОБА_3 прийшов до неї разом із своєю співмешканкою та вчинив скандал.

25 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до ВП № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області з заявою про кримінальне правопорушення, де вказала, що її колишній чоловік ОСОБА_3 вимагав в неї продукти харчування із холодильника та вчинив сварку її співмешканцем ОСОБА_4 .

Матеріали справи також містять відеозаписи та фото, надані ОСОБА_1 , з яких вбачається наявність між сторонами конфлікту щодо проживання та користування квартирою, в якій проживають останні.

За змістом ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розділ 13 ЦПК України визначає порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Так, згідно з положеннями ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

Заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (п.1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з п.п. 3, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

В порядку визначеному ч.ч. 1-3 ст.25 цього Закону терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи: 1) зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; 2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; 3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний Суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції, самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як між колишнім подружжям існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу поділу спільного майна подружжя.

Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала вчиненням щодо неї психологічного насильства.

На підтвердження вказаних обставин заявником надано копії протоколів про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення та копії відібраних від неї працівниками поліції пояснень, копія довідки КНП «КМКЛ №7» про те, що ОСОБА_4 26 вересня 2026 року звернувся до травмпункту та йому було проведено огляд.

Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 систематичного домашнього насильства щодо неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком згідно із ст. 12, 81 ЦПК України.

Заявницею не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства після притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.

А сам лише факт неприязних стосунків не є підставою для видачі обмежувального припису.

Таким чином, надані заявницею копії протоколів про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення та копії відібраних від неї працівниками поліції пояснень, не є достатніми доказами на підтвердження обставин високої вірогідності вчинення, продовження чи повторного вчинення останнім домашнього насильства щодо заявниці.

Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису у судовому порядку, заявник не надала суду належних та беззаперечних доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_3 вчиняє домашнє насильство систематично.

Таким чином, заявником в порушення ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому із не вчиненням щодо ОСОБА_3 обмежувального припису.

Як вже вказано вище, між сторонами існує спір з приводу поділу спільного майна подружжя, який вирішується в судовому порядку, а заява про застосування таких обмежувальних заходів є направленою для вирішення цього питання, що є неприпустимим.

Тому, суд вважає доводи заяви необґрунтованими, а заяву про застосування обмежувального припису такою, що задоволенню не підлягає.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у заяві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній ухвалі, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Суд враховує, що викладені в цій ухвалі висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 223, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 350-6 ЦПК України; Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - залишити без задоволення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.П. Одарюк