Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №357/14136/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14136/25

Провадження № 2/357/2212/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О.І.,

за участі секретаря – Кича М.В.,

представника позивача – Славіна В.С.,

представника відповідача – Кузьменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2025 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , 27.07.2006 уклали кредитний договір № КІС0GК00830051. Згідно договору, АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 54 768 дол. США на термін до 27.07.2021, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В порушення умов кредитного Договору, відповідач свої зобов`язання не виконав. Внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість у загальному розмірі 45 100,11 дол. США, еквівалентна 609 753,49 гривень. У зв`язку з порушенням виконання зобов`язань, позивач звернувся до суду. Заочним рішенням Білоцекрівського міськрайонного суду Київської області від 27.04.2016 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за договором КІС0GК00830051 від 27.07.2006 у розмірі 609 753,49 гривень. Оскільки рішення суду до цього часу не виконано, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення заборгованості у розмірі 3% річних від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, яка складається з суми 385 292,53 гривень. Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 3% річних в розмірі 358 292,53 грн, яка складається з: 89 608,70 грн – 3% річних від простроченої суми за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 та 295 683,83 грн – інфляційне збільшення за період з квітня 2017 по лютий 2022 та стягнути з відповідача судові витрати ( а. с. 1-10 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріалипередані для розгляду( а. с. 12-13 ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

05.09.2025 судом здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( а. с. 19 ).

04.11.2025 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, яка зареєстрована за вх. № 63865 ( а. с. 20 ).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03.10.2006 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 06 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 04.12.2025 ( а. с. 21-22 ).

Вказаною ухвалою вирішено про можливість розгляду ( формування та зберігання ) судової справи в змішаній ( паперовій та електронній ) формі.

Ухвалою суду від 15.01.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розглдяу по суті на 16.02.2026 ( а. с. 36-37 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із заявами сторони позивача та відповідача щодо можливого вирішення справи мирним шляхом ( а. с. 47, 52, 59).

19.05.2026 судом отримано письмові пояснення у справі від представника відповідача – адвоката Лісовенко Дмитра Ігоровича ( а. с. 63-66 ), в яких зазначав, що позивач не довів наявності невиконаного відповідачем грошового зобов`язання. У даданому виконавчому листі вказано, що такий може бути пред`явлений до виконання протягом одного року з дня набрання рішення законної сили. Рішненя набрало законної сили 05.07.2016, отже гранічний строк пред`явлення – 05.07.2017. Позивач стверджує, що має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак ці вимоги підпадають під дію загальної позовної давності. Позовна заява подана 01.09.2025, відповідно, до позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період 02.04.2017 – 23.02.2022 слід застосувати правила ст. 267 ЦК України, відмовити у позові, оскільки весь заявлений період є за межами трирічної позовної давності.

В судовому засіданні 19.06.2026 представник позивача Гірко С.Л. підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві просив вимоги Банку задовольнити.

Представник відповідача Лісовенко Д.І. заперечував проти позовних вимог позивача, надав пояснення аналогічні викладеним у його письмових поясненнях.

За клопотанням представника позивача, оголошено перерву до 25.08.2026 ( а. с. 118-121 ).

За клопотанням представника позивача, відкладено розгляд справи на 29.09.2026 ( а. с. 142-143 ).

Ухвалою суду від 22.09.2026 задоволено заяву представника позивача Славіна Володимира Сергійовича про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 155-156 ).

Протокольною ухвалою від 29.09.2026 поновлено позивачу строк на подання доказів та долучено до матеріалів справи додаткові документи ( а. с. 157-160, 161-185 ).

В судовому засіданні 29.09.2026 представник позивача Славін В.С. підтримав вимоги Банку, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача Кузьменко О.В. заперечувала проти позовних вимог позивача, наголошувала на тому, що позивач не довів суму заборгованості, на яку останній нарахував 3% річних та інфляційні втрати. Звертала увагу суду, що з доданої самим позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження сума заборгованості відповідача становить зовсім інша, а саме 132 191,20 гривень. Тому, якщо суд прийде до висновку до задоволення вимог позивача, то 3% річних та інфляційні втрати слід рахувати виходячи з суми заборгованості, яка зазначена у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Судом було вислухано пояснення представника позивача по справі, представника відповідача, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 09 жовтня 2026 року о 15 год. 30 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 27.07.2006 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КІС0GК00830051 ( а. с. 105-108 ).

Згідно договору, АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 54 768 дол. США на термін до 27.07.2021, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

На підтвердження виконання умов кредитного договору № КІС0GК00830051 від 27.07.2006, позивачем надано Виписку по рахунку за період з 27.07.2006 по 29.08.2025 ( а. с. 79-103), фактично вказана Виписка містить інформацію за період з 04.08.2006 по 08.09.2014.

Заочним рішнення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором КІС0GК00830051 від 27.07.2006 у розмірі 609 753,49 грн, а також 3 654 грн судових витрат, всього 613 407,49 грн ( а. с. 109-111 ).

Вказане судове рішнення набрало законної сили 05.07.2016.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вказаного судового рішення, видано 22 липня 2016 року виконавчий лист ( а. с. 113-114 ).

30.08.2016 головним державним виконавцем міського ВДВС Бліоцерківського міськрайонного управління юстиції Огер О.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підтсаві виконавчого листа № 2/357/1761/16, виданий судом 22.07.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» борг в сумі 613 407,49 грн ( а. с. 162-163 ).

20.03.2024 головним державним виконавцем Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) Козачук Н.А. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ( а. с. 164-165 ).

25.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Микитин Оксаною Степанівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( ВП № 75624380 ).

25.02.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Гореликом Євгеном Борисовичем винесено постанову про передачу виконавчого провадження ( а. с. 168-169 ).

Отже, на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Горелика Євгена Борисовича знаходиться виконавче провадження № 75624380, відкрите на підставі виконавчого листа № 357/18202/04-ц, виданий 22.07.2016 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № КІС0GK00830051 від 27.07.2006 в сумі 609 753,49 грн, а також 3 654 грн судових витрат, всього 613 407,49 гривень. Згідно заяви стягувача залишок заборгованості складає 132 191,20 грн, з якої: заборгованість за основним договором 128 537,20 грн, заборгованість за судовми витратами 3 654 грн ( а. с. 166-167, 168-169 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, стороною позивача зазначалося, що оскільки рішення суду до цього часу не виконано, АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення заборгованості у розмірі 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, яка складається з суми 385 292,53 гривень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК Українив разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного судуу постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19).

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, сума розрахована позивачем за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 на суму заборгованості за кредитом в сумі 609 753,49 грн за судовим рішенням, яке не виконане з боку відповідача.

В судовому засіданні 29.09.2026 представник відповідача звертала увагу, що згідно виконавчого провадження № 75624380, відкрите на підставі виконавчого листа № 357/18202/04-ц, виданий 22.07.2016 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № КІС0GK00830051 від 27.07.2006 в сумі 609 753,49 грн, а також 3 654 грн судових витрат, всього 613 407,49 гривень. Згідно заяви стягувача залишок заборгованості складає 132 191,20 грн, з якої: заборгованість за основним договором 128 537,20 грн, заборгованість за судовими витратами 3 654 грн ( а. с. 166-167, 168-169 ).

Водночас суд не може погодитися з зазначеним, оскільки вказана сума заборгованості відображена у вищевказаній постанові виконавчого провадження у 2024 році, доказів тому, що вказана сума заборгованості за основним договором мала місце саме в спірних період, з квітня 2017 по 23.02.2022, відповідачем не надано.

На питання суду щодо наявності доказів виконання рішнення суду та сплати заборгованості, представник відповідача зазначила, що такі відстуні.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, з наданих доказів вбачається, що 30.08.2016 головним державним виконавцем було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» борг в сумі 613 407,49 грн і постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 20.03.2024, повернуто виконавчий документ стягувачу саме про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» борг в сумі 613 407,49 гривень.

Хоча сторона позивача наголошувала під час розгляду справи, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2024 стосовно вказаного залишку заборгованості за основним договором в сумі 128 537,20 грн міститься описка, доказів зазначеному не було надано, суд враховує і заяву відповідача ОСОБА_1 від 17.03.2026 ( а. с. 76 ), з якою останній звертався до Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк», де просив провести реструктуризацію кредиту відповідно до кредитного договору KІС0GK00830051 від 27.07.2006 продукт Житло в кредит, шляхом погашення заборгованості по рішенню Білоцерківського районного суду Київської області від 27.04.2016 в сумі 613 407,49 грн та заборгованості за позовною заявою до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.08.2025 до нього як відповідача про стягнненя 385 292,53 грн, всього на загальну суму заборгованості 998 700,02 гривень. Він згоден виконати рішненя суду та визнає позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з нього заборгованості за позовною заявою від 29.08.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, з боку позивача було надано розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 ( а. с. 77-78 ).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Сукупний індекс інфляції розраховуються шляхом множення щомісячних індексів за період існування боргу.

Індекс інфляції розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] х [Індекс інфляції (%)] / 100% - [Сума боргу], Де: [Сума боргу] – сума простроченого боргу. [Індекс інфляції (%)] – добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Три відсотки річних розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] х [Процентна ставка (%)] / 100% х [Кількість днів] / [Кількість днів у році], Де:[Сума боргу] – сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] – три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України; [Кількість днів] – різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку; [Кількість днів у році] – кількість днів у календарному році.

Однак, суд не може погодитися в повному обсязі з розрахунком позивача 3% річних та інфляційних втрат, та проводячи власний онлайн розрахунок за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, за вказаний період - днів прострочення: 1788. Повних місяців у розрахунку інфляційних: 57 (з травня 2017 до січня 2022). Сукупний індекс інфляції: 1,4485. Інфляційні втрати: 273 475,91 грн, 3% річних: 89 608,70 грн, разом: 363 084,61 гривень.

Тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних та інфляційні втрати саме у розмірі 363 084,61 грн, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексту інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стосовно посилань представника відповідача у письмових поясненнях, що позовна заява подана 01.09.2025, відповідно, до позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період 02.04.2017 – 23.02.2022 слід застосувати правила ст. 267 ЦК України, відмовити у позові, оскільки весь заявлений період є за межами трирічної позовної давності, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦКУ).

Статтею 256 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено поняття позовної давності, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно з вимогами статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Суд не може погодитися з доводами відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на вищевикладене, строк позовної давності, на що посилався відповідач, не закінчився, і був продовжений у відповідності до вимог Закону № 2102-IX та продовжується на сьогодні під час діє воєнного стану в Україні.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна протии України»).

Тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 є такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» були понесені судові витрати у сумі 4 623,51 гривень, які документально підтверджені платіжною інструкцією ( а. с. 11 ).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 94,23% (363 084,61 грн – задоволено х 100 : 385 292,53 грн – суму яку просив стягнути позивач ), судовий збір слід стягнути в розмірі 4 356,73 грн ( 4 623,51 грн – сплачений судовий збір х 94,23% - задоволено позов : 100 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 203, 251, 256, 257, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625 ЦК України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 128, 133, 141, 187, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № KIC0GK00830051 від 27.07.2006 у розмірі 363 084,61 гривень, що складається з: 89 608,70 гривень - 3% річних від простроченої суми та 273 475,91 гривень – інфляційне збільшення за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 та судові витрати в сумі 4 356,73 гривень, загалом 367 441,34 гривень ( триста шістдесят сім тисяч чотириста сорок одна гривня тридцять чотири копійки ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, ЄДРПОУ: 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

СуддяО. І. Орєхов