Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №345/4406/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4406/26

Провадження № 2/345/3029/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.10.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кулаєць Б.О.,

секретаря судового засідання Заткальницької Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Калуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна,

з участю представника позивачки адвоката Коваленко О.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позицій сторін:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить зняти арешт з нерухомого майна в частині, що стосується 1/3 частки квартири, яка належала ОСОБА_2 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на праві свідоцтва про право власності б/н від 22 вересня 2004 року. Скасувати обтяження, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, а саме: арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції №44253756 від 11 серпня 2014 року, реєстраційний номер обтяження 6653669.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_2 . Після смерті сина відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, належна йому 1/3 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Вона, як спадкоємець за законом, у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Гаврилюка О. зі заявою про прийняття спадщини та оформлення спадкових прав. Під час оформлення спадщини нотаріусом було встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна містяться відомості про арешт зазначеної квартири. Приватний нотаріус повідомив її, що згідно з інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна на нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції №44253756 від 11 серпня 2014 року, реєстраційний номер обтяження 6653669. Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01 листопада 2004 року ОСОБА_2 належала 1/3 частка зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності № 157 від 22 вересня 2004 року. Наявність арешту унеможливлює видачу їй свідоцтва про право на спадщину, оскільки нотаріус не має правових підстав оформити спадкові права щодо майна, на яке накладено арешт. Арешт на вказану квартиру існує понад десять років, він перешкоджає мені реалізації спадкових прав.

30.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, згідно з п.4 ч.1 ст.47 Закону України « Про виконавче провадження». Матеріали даного виконавчого провадження знищено відповідно до наказу 1829/5 від 07.06.2017 Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями». Отже, відповідач не вжив заходів щодо його скасування після завершення виконавчого провадження. Подальше існування арешту не відповідає меті виконавчого провадження та порушує право спадкоємця на мирне володіння майном. Таким чином, накладений арешт фактично позбавляє її можливості реалізувати гарантоване законом право на прийняття та оформлення спадщини. Отже, оскільки наявний арешт позбавляє її можливості реалізувати свої спадкові права, а його подальше існування порушує право на мирне володіння майном. Вона не була стороною виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт, не мала можливості впливати на його перебіг або вимагати скасування відповідних обмежень за життя спадкодавця. Водночас саме на неї покладено негативні наслідки існування такого арешту, оскільки вона позбавлена можливості оформити спадкові права на належне спадкодавцю майно.

Позивачка та її представник у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити з підстав, викладених у позові. Позивачка додатково пояснила, що її син ОСОБА_2 був засуджений за вчинення кримінального правопорушення до покарання у виді конфіскації майна, однак частка у житлі, яка належалала її сину, не була конфіскована. Відкритого виконавчого провадження немає. Після смерті сина вона хоче прийняти спадщину, а тому просить позов задоволити.

Представник відповідача подала до суду заяву, в якій розгляд справи просить проводити без участі представника Калуського відділу ДВС. При винесені рішення покладається на розсуд суду.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

ухвалою суду від 30.07.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов.

11.09.2026 представник відповідача подала до суду заяву, в якій розгляд справи просить проводити без участі представника Калуського відділу ДВС. При винесені рішення покладається на розсуд суду (а.с. 37).

Ухвалою суду від 14.09.2026 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

згідно зі свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім?ї: сину ОСОБА_3 та сину ОСОБА_2 в рівних долях (а.с. 5), за кожним з них зареєстровано по 1/3 частці права власності на вказане майно, що стверджується витягом від 01.11.2004 (а.с. 6).

Згідно з виконавчим листом № 343/3475/13-к, виданим 10.06.2014 Долинським районним судом Івано-Франківської області, суд ухвалив: на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 визначити позбавлення волі на 1 рік з конфіскацією належного йому майна (а.с. 12).

Постановою головного державного виконавця Калуського відділу ДВС від 25.05.2017 відкрито виконавче провадження № 54016069 з виконання виконавчого листа № 343/3475/13-к, виданого 10.06.2014 Долинським районним судом Івано-Франківської області, згідно з яким боржником є ОСОБА_2 (а.с. 14).

Постановою головного державного виконавця Калуського відділу ДВС від 13.11.2018 ВП № 54016069 виконавчий лист № 343/3475/13-к, виданий 10.06.2014 Долинським районним судом Івано-Франківської області повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08.11.2025 (а.с. 13).

Згідно зі заявою № 83 від 06.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Гаврилюка О.І. з метою прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_2 (а.с. 9).

ОСОБА_1 04.05.2026 звернулася до Калуського відділу ДВС зі заявою, в якій просила зняти арешт (заборону на відчуження) з нерухомого майна, а саме: 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належала за життя ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 01 вересня 2004 року № 157, який накладений згідно постанови 44253756 від 11.08.2014, виданої державним виконавцем ВДВС Калуського МРУЮ, реєстраційний номер обтяження: 6653669 (а.с. 10-11).

Листом начальника Калуського відділу державної виконавчої служби Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонально управління Міністерства юстиції України від 19.05.2026 № 53095 ОСОБА_1 повідомлено, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження на примусовому виконанні у Калуському міськрайонному відділі державі виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області перебувало виконавче провадження №44253756, щодо виконання виконавчого листа № 343/3475/13-к від 10.06.2014, виданого Долинським районним судом Івано-Франківської області, про конфіскацію майна ОСОБА_2 в дохід держави. 05.08.2014 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно з п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче проваджене (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування) в редакції Закону з 21.04.1999. Матеріали даного виконавчого провадження знищено відповідно до Наказу 1829/5 від 07.06.2017 Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями». Враховуючи вищевикладене, повідомляє про те, що у Відділу відсутні підстави для зняття арешту з майна (а.с. 7-8).

Оцінка суду:

вивчивши зміст позовної заяви, дослідивши докази, які надані позивачем на обґрунтування позовних вимог, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

На підставі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її .

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Водночас застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність, як його складова частина, висвітлені у практиці ЄСПЛ.

У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.

Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У цій справі питання полягає в тому, чи може наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника становити втручання у мирне володіння у значенні статті 1 Першого протоколу, і, якщо так, то чи є таке втручання законним і чи переслідує легітимну мету «в інтересах суспільства», а також, чи є воно пропорційним меті, якої прагнуть досягти.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 28.08.2024 у справі № 947/36027/21 (провадження 61-12849св23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини після смерті сина ОСОБА_2 зі заявою про прийняття спадщини, однак не змогла оформити свої спадкові права у зв`язку з тим, що належне спадкодавцю нерухоме майно знаходиться під арештом на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції №44253756 від 11 серпня 2014 року, реєстраційний номер обтяження 6653669.

Однак, в рамках виконавчого провадження в межах його було накладено арешт на нерухоме майно спадкодавця 30.12.2016 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві згідно з п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче проваджене провадження», в редакції Закону з 21.04.1999 (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування) та матеріали даного виконавчого провадження в подальшому було знищено.

З огляду на викладене, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що наявність протягом тривалого часу (більше дванадцяти років) нескасованого арешту на майно спадкодавця ОСОБА_2 , коли немає актуального виконавчого провадження з виконання постанови, яка стала підставою для накладення відповідного арешту, та відповідне виконавче провадження знищено, а інших відомостей про накладена арешту на майно спадкодавця в рамках чинного виконавчого провадження в матеріалах справи не має, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та, за встановлених у справі обставин, становить невиправдане втручання у права позивачки, як спадкоємця власника майна та позбавляє її можливості прийняти спадщину. А тому суд дійшов до висновку про необхідність здійснити захист прав позивачки шляхом зняття арешту з майна.

На підставі вищевикладеного, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 1216, 1219, 1220, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 263-265, 267-268 ЦПК, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, задовольнити.

Зняти арешт з 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_2 , який накладений на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції № 44253756 від 11 серпня 2014 року, реєстраційний номер обтяження 6653669.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пр. Л.Українки, 1 м. Калуш Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38472755.

Суддя: