Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №363/4215/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №363/4215/26

Суддя: Оніщук Максим Іванович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 363/4215/26 Апеляційне провадження № 33/824/4256/2026Головуючий у суді першої інстанції - Лукач О.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Оніщука М.І. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2026 року про притягнення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 16.07.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Не погодившись з постановою суду, 27.07.2026 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги, з урахуванням доповнень, зазначає, що судом першої інстанції було застосовано спрощений підхід до розгляду справи, обравши обвинувальну позицію щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та не надавши відповідної правової оцінки, наявним в матеріалах справи доказам.

Посилається на те, що твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння не підтверджується належними та допустимими доказами, а оскільки ОСОБА_1 не погодився з результатами огляду, проведеного поліцейським на місці, огляд на стан сп`яніння мав проводитися у найближчому закладі охорони здоров`я.

Стверджує про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Коваленко Т.В. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.

Вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби, апеляційний суд виходить з наступного.

Так, нормами КУпАП не врегульовано порядок зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення (ст. 268, 294 КУпАП), у тому числі і у зв`язку з проходженням військової служби особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, незважаючи на те, що така норма існує у КПК (ст. 335 КПК), згідно якої у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.

Водночас, частиною 4 ст. 277 КУпАП передбачена можливість зупинення строку розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися, але стосується вона лише адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією. Зупинення строку розгляду інших справ про адміністративні правопорушення зазначеною правовою нормою не передбачено.

Таким чином, інститут зупинення розгляду справ про адміністративні правопорушення нормами КУпАП передбачений, але може бути застосований до виключної категорії справ, до якої ч. 1 ст. 130 КУпАП не належить, а тому клопотання про зупинення провадження із застосуванням аналогії закону, зокрема ст. 335 КПК України, задоволенню не піддягає.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Положеннями статті 1 КУпАП передбачено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Вимогами статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.06.2026 о 23:50 год., в с. Димер, вул. Соборна (Леніна), водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «DAEWOO NEXIA», номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, проводився зі згоди водія, у встановленому законом порядку із застосуванням приладу «DRAGER» № 6820, відповідно до тесту № 836, результат огляду - 1,66 проміле. Від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі відмовився.

Такими діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.9а ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, суд першої інстанції вказав, що його вина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, відхиляючи при цьому доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2.9.а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно частини першої статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

З огляду на те, що ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Абзацами другим та четвертим частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з положеннями статті 52 цього Закону одним із таких органів державного контролю є Національна поліція.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 16 вказаного Закону водій зобов`язаний виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах його компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Таким чином, водій зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені Законом України «Про дорожній рух» і Правилами дорожнього руху, зокрема виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів. Одним з таких розпоряджень поліцейського є вимога пройти саме медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Дотримання водієм транспортного засобу процедури проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу працівників поліції є його обов`язком.

Згідно положень статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2, 6, 7 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (п. 3 Інструкції).

Зі змісту зазначеного вбачається, що у працівника поліції виникає право візуально перевірити наявність ознак алкогольного сп`яніння у водія. Разом з тим, у разі наявності підстав вважати, що такі ознаки наявні, поліцейський пропонує водієві пройти огляд на стан сп`яніння на місці за допомогою спеціального технічного засобу чи в закладі охорони здоров`я, а водій зобов`язаний пройти такий огляд, для підтвердження чи спростування зазначених обставин.

Проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським і оформлення його результатів визначено «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (в редакції чинній на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення, далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Відповідно до п. 7, 8, 10 розділу ІІ Інструкції, установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі - акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду (п. 10 розділу ІІ Інструкції).

Як встановив суд першої інстанції, огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу з використанням Drager Alcotest 6820, тест № 836, результат огляду - 1,66 проміле.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 7 Розділу І Інструкції).

Водночас, як убачається із наявного в матеріалах справи відеозапису, ОСОБА_1 не висловлював незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, а відтак погодився із результатами огляду на місці зупинки транспортного засобу.

Також, слід вказати, що працівниками поліції неодноразово було запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд у медичному закладі, однак останній не виявив бажання пройти огляд в медичному закладі та погодився із результатами огляду, проведеного на місці зупинки транспортного засобу.

При цьому, необґрунтованим є клопотання сторони захисту про визнання результатів огляду недійсним, з огляду на те, що огляд ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу був проведений уповноваженою посадовою особою з чітким дотриманням положень КУпАП та Інструкції № 1413/27858.

Також, апеляційним судом відхиляється клопотання сторони захисту про визнання відеозапису недопустимим та недостовірним доказом, як необґрунтоване, оскільки наявний в матеріалах справи відеозапис досліджувався у сукупності з іншими матеріалами справи і він повністю узгоджується з ними, не викликаючи сумнівів у своїй автентичності. Водночас, зазначений відеозапис містить інформацію про день та час відеозйомки, номер портативного реєстратора, а також особу, яка його записала.

У свою чергу, стороною захисту не надано будь-яких доказів, які б свідчили про монтаж, штучне втручання чи спотворення цифрових даних на оскаржуваному відеозаписі.

Таким чином, в апеляційного суду відсутні правові підстави для визнання відеозапису недостовірним та недопустимим доказом, тому наявний в матеріалах справи запис приймається як достовірне підтвердження фактів, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які доводять вину ОСОБА_1 .

Отже, розглядаючи матеріали справи, суд першої інстанції дослідив належним чином зібрані докази по справі, а також з`ясував всі обставини у справі, тобто дотримався вимог ст. 251, 280 КУпАП.

Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що полягає у керуванні ним транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, є доведеною поза розумним сумнівом.

При цьому, докази, покладені судом першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскаржувана постанова суду є законною та мотивованою, а накладене на нього адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, повністю відповідає вимогам ст. 23, 33 КУпАП.

Всі інші доводи сторони захисту мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Такі доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених обставин, а також того, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Інших, переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено, як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, підстав для її скасування суд апеляційної інстанції не вбачає, у зв`язку з чим приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2026 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Максим Оніщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua