Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №361/2286/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/11738/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Савчака С. П.

від 21 квітня 2026 року

у цивільній справі № 361/2286/26 Броварського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві

про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування,

У С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, у якому просив стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань через Державну казначейську службу України на свою користь 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.05.2025 позивач подав до Державного бюро розслідувань заяву про вчинення працівниками поліції кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, щодо ймовірного підроблення постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказана заява була направлена за належністю до територіального управління, проте в порушення вимог частини першої статті 214 КПК України відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань уповноваженими особами відповідача своєчасно внесені не були. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.06.2025 у справі № 757/24702/25-к скаргу позивача було задоволено та зобов`язано уповноважену особу відповідача внести відповідні відомості до реєстру, що було фактично виконано лише 26.07.2025. Позивач стверджував, що незаконна бездіяльність органу досудового розслідування та затримка у відкритті провадження тривалістю понад два місяці порушили його право на своєчасний та ефективний доступ до правосуддя, призвели до стану психоемоційного дискомфорту, постійного нервового напруження, зневіри у діяльності державних інституцій та зумовили необхідність докладання значних додаткових зусиль для організації свого життя й відновлення порушених прав.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів спричинення йому моральних страждань відповідної глибини та наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю посадових осіб органу досудового розслідування та стверджуваними негативними наслідками немайнового характеру. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що сам по собі факт задоволення скарги слідчим суддею у порядку судового контролю не є безумовною підставою для цивільно-правової відповідальності держави у виді грошового відшкодування моральної шкоди, а поновлення прав заявника процесуальним шляхом виступає достатньою справедливою сатисфакцією.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позову. Вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права та виявив звужене, формальне розуміння суті моральної шкоди. Зазначає, що за змістом статті 23 ЦК України душевні страждання та відчуття безпорадності перед свавіллям органів влади не потребують виключно медичного підтвердження у вигляді висновків експертизи чи довідок про погіршення фізичного стану здоров`я. На переконання скаржника, суд залишив поза увагою очевидний причинний зв`язок між невиконанням обов`язку, закріпленого статтею 214 КПК України, та необхідністю витрачати місяці на складання процесуальних документів і захист своїх прав у судовому порядку. Позивач наполягає на тому, що задоволення скарги слідчим суддею є лише відновленням доступу до правосуддя і не нівелює пережитих моральних страждань, а компенсація шкоди покликана виконувати як компенсаторну, так і превентивну функцію щодо недопущення порушень закону службовими особами держави.

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві, подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як законне та обґрунтоване. Відповідач зазначає, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва є лише інструментом судового контролю під час досудового розслідування, не має преюдиційного значення щодо складу цивільного правопорушення за статтями 1173, 1174 ЦК України та не звільняє позивача від обов`язку доведення заподіяння реальної моральної шкоди і прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчих та негативними наслідками. Крім того, відповідач вказує на відсутність будь-яких доказів погіршення стану здоров`я чи істотних негативних змін у звичному укладі життя позивача, а також на необґрунтованість заявленого до стягнення розміру коштів.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 21.04.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінетів та на електронної адреси відповідача та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу (а. с. 165-169, 186).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 14.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із повідомленням про вчинення працівниками поліції кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, щодо законності винесення постанов у справах про адміністративні правопорушення від 25.08.2024.

Листом Державного бюро розслідувань від 16.05.2025 вказану заяву було надіслано за територіальною юрисдикцією до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві. Листом територіального управління від 28.05.2025 заявника поінформовано про відсутність у його зверненні достатніх обставин, які свідчили б про ознаки кримінального правопорушення, та роз`яснено право на оскарження бездіяльності до суду.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.06.2025 у справі № 757/24702/25-к скаргу ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи та зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 14.05.2025. На виконання цієї ухвали слідчого судді відомості до реєстру було внесено 26.07.2025 у за номером 62025100120000437. Надалі, постановою слідчого територіального управління від 16.10.2025 вказане кримінальне провадження було закрито на підставі пункту другого частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з встановленою відсутністю в діянні службових осіб поліції складу кримінального правопорушення.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить із того, що статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правові підстави відповідальності держави за шкоду, завдану органами досудового розслідування, регламентовані статтею 1176 ЦК України. Спеціальний делікт, передбачений частиною першою цієї статті, встановлює безумовну відповідальність держави незалежно від вини посадових осіб лише за вичерпним переліком випадків, а саме у разі незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За змістом частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовою особою, закріплені статтями 1173, 1174 ЦК України. Для покладення на державу обов`язку відшкодувати моральну шкоду на підставі зазначених норм обов`язковою є сукупність трьох юридичних умов: неправомірний характер дій чи бездіяльності органу або посадової особи, наявність моральної шкоди та наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між неправомірною поведінкою і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б однієї з названих умов виключає настання деліктної цивільно-правової відповідальності. Обов`язок доведення наявності заподіяної шкоди, протиправності поведінки її заподіювача та причинного зв`язку між ними покладається на позивача відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності.

Згідно з правовими висновками висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 та від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 27.11.2025 у справі № 454/1032/24 та від 12.02.2024 у справі № 757/4970/22, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги в порядку статті 303 КПК України є виключно інструментом процесуального судового контролю за законністю діяльності органу досудового розслідування. Судовий контроль спрямований на усунення недоліків та забезпечення верховенства права в кримінальному провадженні. З огляду на це ухвала слідчого судді не належить до преюдиційних судових рішень у розумінні частини шостої статті 82 ЦПК України, не встановлює складу цивільного правопорушення і сам по собі факт задоволення скарги на бездіяльність та зобов`язання внести відомості до реєстру не є преюдиційним фактом завдання моральної шкоди та не свідчить про безумовну наявність причинно-наслідкового зв`язку для цивільної відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду порушення прав особи публічними органами завжди викликає певні негативні емоції, розчарування чи незручності. Проте далеко не всі негативні емоції досягають необхідного порогу глибини душевних страждань або приниження, які вимагають саме грошового відшкодування. Сам по собі факт задоволення скарги слідчим суддею та подальше внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань означає поновлення порушеного процесуального права позивача на ініціювання розслідування, що становить собою достатню й справедливу сатисфакцію, як це послідовно підкреслює Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Перна проти Італії» та «Білуха проти України».

Колегія суддів зазначає, що позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі обґрунтовував заподіяння йому моральної шкоди загальними твердженнями про вимушену витрату особистого часу на підготовку скарг до суду, очікування рішень, душевні переживання та стрес. Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано жодного доказу того, що затримка з реєстрацією заяви про злочин, яка згодом була зареєстрована і закрита за відсутністю складу злочину, спричинила настільки істотні негативні наслідки, які призвели б до втрати нормальних життєвих зв`язків, неможливості продовжувати активне суспільне життя чи необхідності докладання надзвичайних зусиль для організації свого життя. Посилання апелянта на те, що моральна шкода взагалі не підлягає обов`язковому підтвердженню медичною документацією, хоч і відповідає загальнотеоретичному змісту статті 23 ЦК України, проте не спростовує факту повної відсутності в матеріалах справи будь-яких об`єктивних доказів щодо реальної глибини душевних страждань і конкретних тяжких наслідків у психоемоційній сфері позивача. Витрачання часу на реалізацію свого права на оскарження бездіяльності слідчого в судовому порядку є звичайною процесуальною поведінкою особи у правовій державі та без доведення виняткових обставин не може ототожнюватися з безумовним завданням моральної шкоди, що потребує грошової компенсації.

Крім того, заявляючи вимогу про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень, позивач жодним чином не обґрунтував сумірність та розумність зазначеного розміру відшкодування, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріплених у пункті 6 статті 3 та частині третій статті 23 ЦК України. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку доказам і дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність обов`язкової сукупності елементів цивільно-правової відповідальності держави, у зв`язку з чим підставно відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до суб`єктивного тлумачення норм матеріального і процесуального права та незгоди з оцінкою доказів, якій суд дав вичерпну та мотивовану оцінку.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки позивач відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, а апеляційна скарга залишається без задоволення, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають та покладаються на державу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2026 року у залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

А. М. Стрижеус

В. В. Саліхов