Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №369/17006/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13039/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хобти Юрія Михайловича, в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Пінкевич Н. С.

від 18 травня 2026 року

у цивільній справі № 369/17006/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про відшкодування збитків в порядку регресу,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року представник позивача - адвокат Хобта Юрій Михайлович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу в розмірі 4 218,80 грн, стягнення витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.05.2023 о 15:20 у селі Святопетрівське Бучанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Peugeot Expert під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля Renault Dokker під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.05.2023 у справі № 369/6874/23 відповідача визнано винним у вчиненні вказаної пригоди. Згідно з рахунками та актами виконаних робіт вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Renault Dokker склала 40 002,19 грн. ПрАТ «СК «ВУСО», визнавши подію страховим випадком, виплатило страхове відшкодування в розмірі 37 925,12 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР/212816743 у ПрАТ СК «ПЗУ Україна», яке перерахувало на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» суму в розмірі 33 706,32 грн.

На підставі договору № 15/04/2024 про відступлення права вимоги від 15.04.2024 ПрАТ «СК «ВУСО» відступило позивачеві ФОП ОСОБА_1 право вимоги до відповідача щодо виплати різниці між фактично виплаченим страховим відшкодуванням та отриманою від страховика винуватця сумою в розмірі 4 218,80 грн. Позивач вважав, що обов`язок сплати зазначеної різниці на підставі статей 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України покладається безпосередньо на винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну за полісом № ЕР/212816743, становив 160 000,00 грн, що повністю покриває суму завданих збитків (37 925,12 грн). Матеріали справи не містять відомостей про підстави зменшення виплати страховиком відповідача, а позивач не довів, що різниця у виплаті виникла внаслідок перевищення встановленого ліміту. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо покладення основного тягаря відшкодування на страховика, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність покладення обов`язку з виплати недоплаченої суми на винуватця пригоди.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник позивача - адвокат Хобта Ю. М., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 18 636,80 грн, а також прийняти до розгляду нові докази: відповідь ПрАТ СК «ПЗУ Україна», розрахунок страхового відшкодування та страхові акти з розпорядженнями.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки стаття 1194 ЦК України покладає обов`язок сплати різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою безпосередньо на винуватця. Апелянт зазначив, що закон не зобов`язує потерпілу сторону з`ясовувати причини виплати меншого розміру страхового відшкодування, а відповідач не спростував наявності в нього такого обов`язку та мав самостійно витребувати розрахунок у свого страховика. Позивач отримав документи від ПрАТ СК «ПЗУ Україна» після ухвалення рішення місцевим судом, через що просить долучити їх на стадії апеляційного розгляду.

Відповідач через свого представника адвоката Трегубенко С. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду належним відповідачем у межах страхового ліміту є страховик особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Покладення обов`язку на страхувальника в межах страхової суми нівелює мету обов`язкового страхування. Крім того, відповідач подав заперечення проти залучення нових доказів у суді апеляційної інстанції з огляду на порушення позивачем вимог статті 367 ЦПК України. Також відповідач подав клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу як неспівмірних, необґрунтованих та таких, що суттєво перевищують суму позову, і просив стягнути з позивача на свою користь витрати на правову допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, надавши відповідні розрахункові документи.

У відповіді на відзив представник апелянта наголосив на законності та обґрунтованості позовних вимог, а також зазначив, що претензії відповідача щодо надмірності витрат позивача на правову допомогу є безпідставними, зважаючи на аналогічні витрати самого відповідача.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 18.05.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів та на електроні адреси представника позивача та представника відповідача (а. с. 142-147).

Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів на стадії апеляційного перегляду, апеляційний суд враховує приписи частини третьої статті 367 ЦПК України, згідно з якими докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до принципу змагальності та положень статей 12, 81, 83 ЦПК України сторони зобов`язані подати всі наявні у них докази разом із поданням позову або у строк, встановлений для подання відзиву, забезпечуючи повноту їх розкриття. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити суд про вчинені ним дії, спрямовані на його отримання, або заявити клопотання про його витребування в порядку статті 84 ЦПК України. Обґрунтування апелянта щодо неотримання відповіді від страхової компанії на момент розгляду справи в суді першої інстанції не може вважатися винятковою та об`єктивно непереборною причиною, оскільки позивач не був позбавлений процесуальної можливості своєчасно звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування цих матеріалів.

Водночас суд апеляційної інстанції наголошує на правилах розподілу тягаря доказування крізь призму предмета спору, заявлених вимог і заперечень учасників справи. За правилом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач зобов`язаний довести настання страхового випадку, розмір понесених фактичних витрат на відновлення пошкодженого майна, факт здійсненої страхової виплати та розмір виплаченого страховиком винуватця відшкодування, що визначає непокриту суму збитків. У свою чергу, відповідач, не погоджуючись із розміром шкоди або наявністю обов`язку щодо сплати заборгованості, зобов`язаний навести відповідні обґрунтовані заперечення та надати докази на їх спростування. Разом з цим, за приписами частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як свідчать матеріали справи, сторони ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в апеляційній скарзі чи у відзиві на неї фактично не оспорювали вартість проведеного відновлювального ремонту автомобіля Renault Dokker, вартість сплаченого страхового відшкодування у сумі 37 925,12 грн, факт виплати цієї суми компанією ПрАТ «СК «ВУСО» та розмір страхового відшкодування, виплаченого страховою компанією відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» у розмірі 33 706,32 грн, як і математичну різницю між ними у розмірі 4 218,80 грн. Отже, зазначені обставини щодо дійсного розміру шкоди та здійснених виплат є встановленими, визнаними учасниками справи і не потребували подання додаткових доказів, через що колегія суддів відмовляє у прийнятті нових письмових доказів за клопотанням апелянта з огляду на вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Установлено, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.05.2023 у справі № 369/6874/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а саме у скоєнні 03.05.2023 дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Renault Dokker, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України зазначені обставини щодо вини відповідача у вчиненні ДТП не підлягають повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «СК «ВУСО» та ТОВ «Ворлдвайд Мануфакчурінг І. Д.» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 19871609 від 20.12.2022, предметом якого був пошкоджений автомобіль потерпілої сторони Renault Dokker, державний номерний знак НОМЕР_1 , із загальною страховою сумою 1 844 739,00 грн.

Суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи, припустився помилки вказавши, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ТОВ «Ворлдвайд Мануфакчурінг І. Д.» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо транспортного засобу Peugeot Expert, державний номерний знак НОМЕР_2 . Такий висновок суду першої інстанції повністю суперечить наявним у матеріалах справи доказам та фактичним обставинам та мав наслідком помилкову правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Згідно з рахунками та актами виконаних робіт станції технічного обслуговування вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Renault Dokker склала 40 002,19 грн. ПрАТ «СК «ВУСО», визнавши подію від 03.05.2023 страховим випадком за договором добровільного страхування наземного транспорту, здійснило розрахунок та виплатило на ремонт застрахованого автомобіля страхове відшкодування в розмірі 37 925,12 грн, що підтверджується платіжними інструкціями.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія автомобіля Peugeot Expert була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/212816743 у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 160 000,00 грн. ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на вимогу ПрАТ «СК «ВУСО» перерахувало на користь останнього страхове відшкодування у розмірі 33 706,32 грн.

Розмір фактично здійсненої ПрАТ СК «ПЗУ Україна виплати за полісом № ЕР/212816743 та відповідні обставини сторонами не оспорюються, доводи апеляційної скарги та відзиву відповідних доводів не місять.

15.04.2024 між ПрАТ «СК «ВУСО» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 15/04/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги відшкодування збитків до ОСОБА_2 за вказаною страховою подією у розмірі 4 218,80 грн, що складає різницю між фактично виплаченим страховим відшкодуванням за договором добровільного страхування та отриманою виплатою від страховика відповідальності.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із того, що за змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, такий перехід права вимоги від потерпілого до страховика є суброгацією, при якій деліктне зобов`язання не припиняється, а відбувається заміна кредитора.

У подальшому право вимоги за цим зобов`язанням було передано позивачу за договором відступлення права вимоги (цесії), що відповідає приписам статей 512, 514 ЦК України, згідно з якими до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Використання в позовній заяві терміна «регрес» не змінює правової сутності заявленої вимоги, яка за своїм змістом є суброгацією за договором майнового страхування з подальшим відступленням права вимоги, оскільки відповідно до принципу jura novit curia суд зобов`язаний самостійно надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін.

Відповідно до статей 1166, 1187, 1192 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується в повному обсязі особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Водночас обов`язок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, врегульовано статтею 1194 ЦК України, яка передбачає, що у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди така особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Таким чином, отримання страховиком потерпілого ПрАТ «СК «ВУСО» від страховика відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виплати у розмірі 33 706,32 грн повністю відповідало умовам поліса ОСЦПВ та законодавчим обмеженням щодо покриття вартості зносу складників транспортного засобу. Невідшкодована частина реальних збитків у розмірі 4 218,80 грн є різницею між фактично понесеними витратами на відновлення майна та страховою виплатою страховика відповідальності.

Ця різниця виникла внаслідок передбачених законом обмежень обсягу відповідальності страховика за полісом обов`язкового страхування, а не через протиправне заниження виплати. Тому обов`язок щодо компенсації цієї різниці лежить виключно на відповідачеві ОСОБА_2 як особі, винній у скоєнні ДТП. Суд першої інстанції безпідставно послався на наявність невикористаного страхового ліміту у 160 000 грн, залишивши поза увагою зміст статті 29 зазначеного Закону та статті 1194 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що позивачем порушено порядок повідомлення боржника про заміну кредитора, колегія суддів відхиляє. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а неповідомлення боржника про заміну кредитора тягне за собою лише ризик настання несприятливих наслідків у разі виконання зобов`язання первісному кредитору. Оскільки відповідач не надав жодних доказів виконання зобов`язання перед первісним кредитором до пред`явлення позову, сам факт пред`явлення позовної заяви є належним повідомленням про заміну сторони в зобов`язанні та породжує обов`язок виконати його перед новим кредитором.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 4 218,80 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керується вимогами статті 141 ЦПК України. Позивач поніс документально підтверджені витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить із такого. Позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 16 352,00 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у попередньому розмірі 18 636,80 грн. Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та ціною позову.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. У разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити їх розмір, при цьому обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру з урахуванням складності справи, конкретних обставин та фінансового стану сторін.

Беручи до уваги категорію справи, ціну позову у розмірі 4 218,80 грн, незначну складність справи, розгляд якої здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, апеляційний суд вважає заявлений позивачем розмір компенсації витрат на правничу допомогу явно завищеним і неспівмірним предмету спору. Виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, суд вважає достатнім та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що в загальному становить 4 500,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Хобти Юрія Михайловича, в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) збитки у розмірі 4 218 (чотири тисячі двісті вісімнадцять) грн 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

А. М. Стрижеус

В. В. Саліхов