Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №755/18920/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10402/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Воронцової Яни Вадимівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Савлук Т. В.

від 23 лютого 2026 року

у цивільній справі № 755/18920/24 Дніпровського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних за користування коштами,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, спричиненої простроченням виконання грошового зобов`язання, у загальному розмірі 73 726 грн 93 коп., з яких 52 222 грн 90 коп. становлять інфляційні втрати та 21 514 грн 03 коп. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва перебуває виконавчий документ про стягнення з відповідача на користь первісного кредитора, правонаступником якого є позивач, заборгованості за кредитним договором у розмірі 238 826 грн 69 коп., проте вказане судове рішення тривалий час відповідачем не виконується, кошти не сплачуються, у зв`язку з чим на підставі статті 625 ЦК України позивач просив компенсувати знецінення коштів та стягнути передбачені законом проценти річних.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання у межах встановленого законом строку після заміни сторони виконавчого провадження чи перебування виконавчого провадження на виконанні, а також тим, що позивач не підтвердив перехід до нього від первісного кредитора права вимоги щодо стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України, оскільки ухвалою суду процесуальне правонаступництво відбулося лише щодо основного боргу.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, адвокат Воронцова Яна Вадимівна в інтересах ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та зібраним доказам. Зазначає, що в матеріалах справи міститься офіційний лист приватного виконавця Овчаренка М. О. від 08.10.2024 № 2835, зміст якого процитовано в самому оскаржуваному рішенні і який підтверджує відкриття та перебування на примусовому виконанні виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання відповідного виконавчого листа. Крім того, скаржник наголошує на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема статей 512, 514 ЦК України, оскільки право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних має акцесорний характер і переходить до нового кредитора автоматично разом із правом вимоги за основним зобов`язанням, якщо інше прямо не встановлено договором відступлення права вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 23.02.2026 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів та на електроні адреси позивача (апелянта) та відповідача (а. с. 83-88).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01.09.2009 у справі № 2-2267/09 позов Відкритого акціонерного товариства «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором № 79 від 20.02.2008 в загальній сумі 238 826 грн 69 коп. На виконання зазначеного рішення суду 23.09.2009 було видано виконавчий лист № 2-2267/09.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.03.2017 було задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», видано дублікат виконавчого листа № 2-2267/09 та поновлено пропущений строк для пред`явлення його до виконання, після чого 02.06.2017 судом видано відповідний дублікат виконавчого документа.

На підставі договору № 63 про відступлення прав вимоги від 09.07.2019 право вимоги до боржника ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_1 . Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 755/11996/19 замінено сторону стягувача у виконавчому документі з первісного кредитора на ОСОБА_1 .

24.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Овчаренком М. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Згідно з листом приватного виконавця від 08.10.2024 № 2835 вказане виконавче провадження перебуває на виконанні, стягнення заборгованості не відбулося, заборгованість відповідає виконавчому документу та становить 238 826 грн 69 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на недоведеність відкриття та перебування виконавчого провадження на виконанні, а також на відсутність підтвердження переходу до нового кредитора права на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань. Колегія суддів вважає такі висновки районного суду помилковими та такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і порушення вимог статті 89 ЦПК України щодо всебічної та повної оцінки доказів.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що факт відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 24.07.2020 та перебування виконавчого документа на примусовому виконанні безпосередньо підтверджується наявним у матеріалах справи офіційним листом приватного виконавця від 08.10.2024 № 2835. Зміст цього документа відображений у мотивувальній частині рішення самого суду першої інстанції, проте не отримав належної правової оцінки. Зазначений лист є належним і допустимим письмовим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, що повністю спростовує висновок районного суду про недоведеність факту перебування виконавчого документа на виконанні.

При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25). У вказаній постанові сформовано правову позицію, відповідно до якої правила частини другої статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до грошового зобов`язання лише у випадку, коли стягувач остаточно втратив право на примусове виконання судового рішення у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і судом остаточно відмовлено у його поновленні, внаслідок чого можливість примусового захисту основної вимоги є вичерпаною, а зобов`язання трансформувалося у натуральне.

Натомість у справі, що переглядається, судом встановлено принципово інші фактичні обставини: право позивача на примусове виконання судового рішення не втрачене, строк пред`явлення дубліката виконавчого листа був поновлений судовою ухвалою, виконавчий документ пред`явлено до виконання, а виконавче провадження відкрито органом примусового виконання та перебуває на стадії реалізації. Отже, невиконане судове рішення забезпечує охоронні правовідносини, а невиконане боржником грошове зобов`язання зберігає ознаки юридичної примусовості та підлягає судовому захисту шляхом застосування заходів відповідальності, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги за статтею 625 ЦК України. Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних, не мають характеру штрафних санкцій чи процентів за користування кредитом, а є специфічним компенсаційним заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, спрямованим на відшкодування знецінення коштів та отримання компенсації від боржника за час прострочення. Вказані вимоги є акцесорними (додатковими) до основного грошового боргу і слідують за ним. Пунктом 2.2 Договору про відступлення права вимоги № 63 від 09.07.2019 сторони узгодили перехід усіх прав до нового кредитора, встановивши виняток лише для договірного списання та нарахування процентів за користування кредитом. Оскільки право вимагати виплат за статтею 625 ЦК України прямо договором виключено не було, воно перейшло до ОСОБА_1 в силу приписів закону.

Аналогічний висновок узгоджується із усталеною судовою практикою Верховного Суду, згідно з якою сам факт відступлення права вимоги за основним грошовим зобов`язанням наділяє нового кредитора правом вимагати застосування заходів відповідальності за порушення такого зобов`язання боржником, а наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє грошових зобов`язань відповідача до моменту його фактичного виконання.

Позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 52 222 гривні 90 копійок та 3 % річних у розмірі 21 514 гривень 03 копійки за період невиконання грошового зобов`язання. Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів вважає їх арифметично та методологічно правильними, здійсненими з урахуванням офіційних індексів інфляції та встановлених періодів прострочення виконання зобов`язання. Відповідач, будучи належним чином повідомленою про відкриття апеляційного провадження та судовий розгляд через свій офіційний Електронний кабінет, розрахунків позивача не спростувала, жодних заперечень по суті спору не висловила та доказів добровільного погашення боргу не надала.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції допущено зазначені порушення, оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 141 ЦПК України. Позивачем під час звернення з позовом до суду першої інстанції та під час подання апеляційної скарги сплачено судовий збір (968 грн 96 коп. та 1 453 грн 44 коп. відповідно), який у зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Воронцової Яни Вадимівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість, спричинену простроченням виконання грошового зобов`язання, у загальному розмірі 73 726 (сімдесят три тисячі сімсот двадцять шість) гривень 93 копійки, яка складається з 52 222 (п`ятдесяти двох тисяч двохсот двадцяти двох) гривень 90 копійок інфляційних втрат та 21 514 (двадцяти однієї тисячі п`ятисот чотирнадцяти) гривень 03 копійок 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. та апеляційної скарги - 1 453 грн 44 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

А. М. Стрижеус

В. В. Саліхов