Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №372/6492/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

справа № 372/6492/25

провадження № 22-ц/824/5441/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Сушко Л.П., Ратнікової В.М.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Мізіріна Яна Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Проць Т.В., у справі за заявою ОСОБА_1 - адвоката Садівник Марії Ігорівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування реєстраційних дій, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Мізіріна Яна Володимирівна, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувають матеріали цивільної справи 372/6492/25 (провадження № 2-3078/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування реєстраційних дій, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Мізіріна Яна Володимирівна.

Разом із позовною заявою, представник позивача подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:042:0028. Заява мотивована тим, що предметом спору по даній справі є факт проживання позивача з батьком відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю та правовий режим майна набутого в такий період часу, а саме вказаний житловий будинок разом з земельною ділянкою. На думку позивача наразі є достатні і обґрунтовані підстави вважати, що дане майно може бути відчужено на користь третіх осіб, що утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 заяву ОСОБА_1 - адвоката Садівник Марії Ігорівни про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 749984832231) та земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223155400:03:042:0028, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 531536632231).

Не погоджуючись із ухвалою суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Вимоги обґрунтовані тим, що визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю не є предметом позову. Так, у назві позову зазначено, що він в тому числі містить вимогу про визнання майна спільною сумісною власністю. Однак, позовна вимога про визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю у позові відсутня.

При цьому, апелянт не визнає право спільної сумісної власності позивача на вказане спірне майно, а отже для безспірності такого права воно має бути спершу визнане судом. Натомість, позовні вимоги позивача про визнання права на частку у спірному майні побудовані на його суб`єктивній думці про те, що існування права спільної сумісної власності на зазначене майно, яка не доведена у встановленому законом порядку.

Позов та заява не містять викладу реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду зі сторони скаржника, доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача не надано.

Єдиним змістовним обґрунтуванням застосування заходів забезпечення позову як у позові, так і в заяві, є твердження позивача про неринковий характер умов іпотеки будинку та земельної ділянки та пов`язаність відповідачів. Решта тверджень позивача є його суб`єктивною думкою та предметом спору у справі, а не фактами.

Сам факт обтяження майна іпотекою не свідчить про те, що на таке майно невідворотно буде звернено стягнення на корить іпотекодержателя, а тому сам факт зазначеного обтяження не свідчить про реальність ризиків істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, у разі його винесення на користь позивача.

Арешт будинку та земельної ділянці в цілому, в той час як позивач просить визнати право власності на частину права власності на ці об`єкти, не відповідає практиці Верховного Суду щодо необхідності дотримання критерію домірності / співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного та достатньо вмотивованого висновку, що характер правовідносин та обсяг вимог вказують на реальну загрозу невиконання рішення через підтверджений ризик відчуження спірного майна.

Спроба апелянта спростувати оскаржувану ухвалу про забезпечення позову через заперечення обставин самого позову є необґрунтованими.

У даній справі існує документально підтверджений механізм (іпотечний договір), який дозволяє апелянту змінити власника спірного майна. Це зробить виконання рішення суду першої інстанції у межах даної справи неможливим без ініціювання нових судових процесів для повернення майна, що є прямим порушенням права позивача.

Аргумент апелянта про те, що арешт слід було накласти виключно на частину будинку, є неспроможним. На даний момент спірне майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав як цілісні об`єкти нерухомості за одним реєстраційним номером. Частки у натурі не виділені, а окремих реєстраційних номерів для половини будинку та частки ділянки не існує.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_9 , ОСОБА_10 проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_11 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами заяви про забезпечення позову доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, шляхом відчуження нерухомого майна, тому подана заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Верховний Суд в постанові від 19.11.2020 у справі №334/6521/19 навів наступний правовий висновок.

Забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Предметом позову є визнання майна спільною сумісною власністю, на яке сторона позивача просила накласти арешт, та поділ вказаного майна.

Відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільного нажитого майна є передусім питанням доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним.

Отже, встановлення режиму спільної сумісної власності є складовою частиною предмета доказування, а не обов`язковою окремою позовною вимогою.

Аргумент апелянта про те, що арешт слід було накласти виключно на частину будинку, є неспроможним. На даний момент спірне майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав як цілісні об`єкти нерухомості за одним реєстраційним номером. Частки у натурі не виділені, а окремих реєстраційних номерів для половини будинку та частки ділянки не існує.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 червня 2022 року у справі № 331/2182/20: «Аргументи касаційної скарги про неспівмірність обраного позивачкою виду забезпечення позову колегія суддів не приймає, оскільки з урахуванням того, що частка в праві спільної власності на нерухоме майно, на яку претендує позивачка, не виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, суди правомірно наклали арешт на все спірне нежитлове приміщення».

За зазначених обставин, та враховуючи потенційну реальну загрозу настання обставин, які можуть унеможливити ефективне виконання майбутнього судового рішення у разі вирішення спору, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи, що при постановлені ухвали про задоволення заяви про забезпечення позову, судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухали суду та задоволення апеляційної скарги.

Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді