Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №756/5880/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/5880/26

номер провадження: 22-ц/824/11962/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року у складі судді Луценка О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу садівницького товариства «Дніпровське-1», треті особи: обслуговуючий кооператив «Садово-Дачне товариство «Зелений Бір», товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги», приватне акціонерне товариство акціонерна компанія «Київводоканал», про зобов`язання укласти договір та визнання фактичних договірних правовідносин,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до обслуговуючого кооперативу садівницького товариства «Дніпровське-1» (далі - ОК СТ «Дніпровське-1»), треті особи: обслуговуючий кооператив «Садово-Дачне товариство «Зелений Бір» (далі - ОК «Садово-Дачне товариство «Зелений Бір»), товариство з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (далі - ТОВ «Київські енергетичні послуги»), приватне акціонерне товариство акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «Київводоканал»), у якому просив:

- зобов`язати ОК СТ «Дніпровське-1» укласти договори про надання послуг з електропостачання та водопостачання з ОСОБА_1 , на умовах, визначених законодавством України та типовими договорами;

- визнати факт існування між сторонами договірних правовідносин з постачання електричної енергії та водопостачання, що виникли внаслідок тривалого фактичного надання послуг.

Одночасно ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення вказаного вище позову, у якій просив заборонити відповідачу здійснювати будь-які дії щодо обмеження, відключення або припинення електропостачання та водопостачання домоволодіння позивача за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 17 березня 2026 року позивач отримав повідомлення від відповідача ОК СТ «Дніпровське-1» про намір припинення електропостачання та водопостачання його домоволодіння з 25 квітня 2026 року, що підтверджує наявність реальної та безпосередньої загрози обмеження або повного припинення надання життєво необхідних послуг. Зазначене попередження містить конкретну дату припинення послуг, що свідчить про реальність та безпосередність загрози порушення прав споживача.

Зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ситуації коли навіть у разі задоволення позову, виконання рішення суду втратить практичний сенс, оскільки порушення прав позивача вже відбудеться і матиме незворотні наслідки. Вказував, що у даному випадку будь-яке самовільне або позапроцесуальне припинення надання йому послуг з електропостачання та водопостачання створює загрозу його життю і здоров`ю.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, посилаючись на принцип співмірності заходів забезпечення позову, фактично не здійснив його належного застосування та обмежився загальними посиланнями на можливий вплив на статутну діяльність кооперативу та інтереси його членів без будь-якого належного обґрунтування таких висновків. Ухвала не містить аналізу того, у чому саме полягає неспівмірність заявленого заходу забезпечення позову, яким чином тимчасове збереження вже існуючого стану правовідносин може непропорційно порушити права відповідача, а також чому гіпотетичні інтереси кооперативу мають переважати над реальним ризиком припинення життєво необхідних послуг для позивача.

Вказує, що суд повністю проігнорував характер самого заходу забезпечення позову. Позивач не просив суд вирішити спір по суті, не вимагав передачі майна, втручання у внутрішню діяльність кооперативу, зміни схеми електропостачання чи покладення на відповідача нових обов`язків. Заявлений ним захід забезпечення позову спрямований виключно на тимчасове збереження того стану правовідносин, який фактично існував між сторонами протягом багатьох років та визнавався самим відповідачем шляхом постачання електричної енергії та водопостачання, прийняття оплат, встановлення та опломбування лічильників, погодження трифазного підключення, участі у модернізації мереж та фактичного обслуговування відповідної інфраструктури.

Зазначає, що суд не врахував очевидну нерівнозначність наслідків для сторін. Для відповідача застосування заходів забезпечення позову означає лише тимчасове продовження тих самих фактичних правовідносин, які існували роками та підтримувалися самим відповідачем. Водночас для позивача відмова у забезпеченні позову створює реальну загрозу повного припинення доступу до життєво необхідних послуг, неможливості нормального користування житлом, пошкодження майна та порушення базових умов існування.

Також вказує, що суд не встановив жодного причинно-наслідкового зв`язку між продовженням постачання послуг позивачу та можливим порушенням прав інших осіб чи діяльності кооперативу. В ухвалі суду відсутні будь-які технічні, економічні чи інші об`єктивні обґрунтування того, яким саме чином тимчасове збереження існуючого стану створює непропорційне втручання у діяльність відповідача. Натомість суд фактично поклав в основу своїх висновків виключно припущення відповідача, які не були підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відповідач ОК СТ «Дніпровське-1» і треті особи: ОК «Садово-Дачне товариство «Зелений Бір», ТОВ «Київські енергетичні послуги», ПрАТ «Київводоканал» не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заборона ОК СТ «Дніпровське-1» обмежувати чи припиняти електро- та водопостачання домоволодіння позивача не є співмірною з вимогами про укладення відповідних договорів і визнання договірних правовідносин. Також суд зазначив, що застосування такого заходу може негативно вплинути на статутну діяльність товариства та інтереси його членів, а позивач не надав належних доказів необхідності забезпечення позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такий провий виковок викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 211/5626/19 (провадження № 61-9748 св 22).

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи вчиняти певні дії (займатися певною діяльністю), а тому суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Обранням належного, відповідно до предмета позову, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 916/1974/18, предметом якої також були правовідносини щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення. Верховний Суд визнав заборону припинення й обмеження таких послуг пов`язаною з предметом спору та співмірною позовним вимогам, оскільки вона спрямована на запобігання порушенню прав споживачів до вирішення спору по суті.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 7.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ або Правила) на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача, пов`язане з оскарженим фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання.

Текстуальний аналіз цієї норми дозволяє визначити необхідні і достатні критерії застосування цієї норми права.

Велика Палата Верховного Суду, у пункті 107 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (провадження № 14-80цс25) виснувала, що у випадку звернення споживача до суду за захистом своїх прав безальтернативним та найефективнішим для практичного застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ є механізм забезпечення позову з постановленням ухвали про заборону відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.

Отже, тимчасова заборона відключення відповідної послуги на період судового розгляду є процесуальним способом збереження існуючого стану правовідносин і запобігання істотному порушенню прав споживача, а не вирішенням спору по суті.

У даній справі ОСОБА_1 просить зобов`язати ОК СТ «Дніпровське-1» укласти з ним договори про надання послуг з електропостачання та водопостачання, а також визнати факт існування між сторонами відповідних договірних правовідносин.

Тобто предметом спору є правовідносини щодо надання ОСОБА_1 послуг з електропостачання та водопостачання.

Відтак, вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, є співмірним із заявленими ним вимогами.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 вказував, що 17 березня 2026 року отримав повідомлення відповідача про намір припинити електропостачання та водопостачання його домоволодіння з 25 квітня 2026 року.

З огляду на це позивач вважав необхідним тимчасово заборонити припинення або обмеження електро- та водопостачання до вирішення спору по суті для запобігання істотному порушенню його прав та законних інтересів і прав малолітньої дитини.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479-IX встановлено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв`язку з наявністю заборгованості тощо), яка врегульовується відповідно до абзацу другого частини третьої статті 2 цього Закону.

Відтак в Україні триває збройна агресія Російської Федерації, яка супроводжується систематичними ракетними та дроновими обстрілами, зокрема об`єктів енергетичної й критичної інфраструктури.

Зазначені обставини є загальновідомими та відповідно до ч. 3 ст.82 ЦПК України не потребують доказування.

У таких умовах припинення електро- та водопостачання створює реальний ризик істотного порушення прав позивача, оскільки може позбавити його можливості повноцінно користуватися домоволодінням за функціональним призначенням, забезпечувати належні санітарно-побутові умови, освітлення, приготування їжі та обігрів приміщення в осінньо-зимовий період. Крім того, тривале припинення таких послуг може негативно вплинути на збереження житла, його інженерних систем і придатність для нормального та безпечного проживання.

Це створює ризики для збереження домоволодіння, його інженерних систем та придатності для повноцінного і безпечного використання за функціональним призначенням, що суперечить конституційним пріоритетам та завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав (ст.2 ЦПК України).

Тому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд мав оцінити реальність зазначених ризиків і співмірність тимчасового заходу, а не обмежуватися формальним висновком щодо правової природи спору, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 107 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23, відповідно до якої заборона відключення електропостачання на час вирішення спору є безальтернативним та найефективнішим механізмом захисту прав споживача, оскільки припинення електро- та водопостачання може мати вкрай негативні та незворотні наслідки для збереження житла, його придатності для проживання та повноцінного використання за функціональним призначенням.

Однак суд першої інстанції наведених вище норм закону та обставин справи належним чином не врахував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в обраний ним спосіб.

Також колегія суддів враховує, що забезпечення позову є передбаченим законом тимчасовим обмеженням, спрямованим на захист законних інтересів позивача.

Застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову у вигляді тимчасової заборони ОК СТ «Дніпровське-1» здійснювати дії щодо обмеження, відключення або припинення електро- та водопостачання його домоволодіння спрямоване на забезпечення реальної ефективності судового захисту прав ОСОБА_1 на належне отримання відповідних житлово-комунальних послуг і повноцінне користування житлом.

Водночас тимчасова заборона припинення або обмеження електро- та водопостачання не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб.

Такий захід має виключно тимчасовий характер, не вирішує спір по суті, не створює перешкод для господарської діяльності відповідача та не позбавляє його інших передбачених законом прав. Натомість він забезпечує баланс інтересів сторін і запобігає можливим негативним наслідкам для позивача, пов`язаним із втратою можливості повноцінно та безпечно користуватися домоволодінням за його функціональним призначенням.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОК СТ «Дніпровське-1» здійснювати будь-які дії щодо обмеження, відключення або припинення електропостачання та водопостачання домоволодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 05 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити обслуговуючому кооперативу садівницького товариства «Дніпровське-1» здійснювати будь-які дії щодо обмеження, відключення або припинення електропостачання та водопостачання домоволодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішення суду у цій справі

Постанова підлягає негайному виконанню.

Строк пред`явлення постанови до виконання до 15 вересня 2029 року.

Стягувач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Боржник - обслуговуючий кооператив садівницьке товариство «Дніпровське-1», код єдиний державного реєстру підприємств та організацій України - 23493658, адреса місцезнаходження: 04077, місто Київ, вул. Дніпровська, буд.100.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: