Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №755/8273/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/810/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Справа № 755/8273/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Ул`яновської О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,

встановив:

У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві, в якому просив зобов`язати зняти арешт, накладений на підставі постанови державного виконавця Буянова І.В серії АА №800810 від 16 вересня 2009 року на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до нотаріуса з метою відчуження належної йому на праві приватної власності нерухомості, проте за результатами перевірки наявності або відсутності обтяжень його майна було встановлено, що 1/3 квартири АДРЕСА_1 - арештовано. Арешт накладено на підставі державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у місті Києві Буянова І.В. серії АА № 800810 від 16 вересня 2009 року.

Про існування відкритих у 2009 році відносно позивача відкриття виконавчого провадження, про накладення арешту, про статус боржника йому не було відомо.

У відповідь на звернення позивача, відповідач повідомив його, що станом на 09 листопада 2023 року виконавче провадження відносно позивача до Відділу не надходило і не перебувають на виконанні.

У відповідь на адвокатський запит позивач також був поінформований про те, що постанова АА № 800810 від 16 вересня 2009 року, де боржником виступав позивач, станом на 02 лютого 2024 року до Відділу не надходила та на виконанні не перебуває, а тому відсутня можливість в наданні запитуваної інформації.

У зв`язку з відсутністю виконавчого провадження, в якому позивач виступав боржником, накладення безпідставного арешту перешкоджає йому розпоряджатися майном.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є необґрунтоване, оскільки суд не навів мотивів, з яких виходив, відмовляючи у задоволенні позову.

Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наявними матеріалами справи неможливо встановити, чи був накладений арешт стосовно позивача, оскільки до позовної заяви було додано витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, де у графі «власник» було зазначено ім`я позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 360 і частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази належним чином не підтверджують позовні вимоги та є такими, що не ґрунтуються на законі, не доведені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 26211684 від 27.12.2023, об`єктом обтяження є: квартира, 1/3 частина, адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер обтяження: 9062512; зареєстровано: 16.09.2009 17:35:27 за № 9062512 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова, АА №800810, 16.09.2009, ВДВС Дніпровського РУЮ вик. ОСОБА_2 ; власник: ОСОБА_1 (а.с. 5).

24 листопада 2023 року позивач звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, в якій просив «скасувати та зняти з реєстру обтяжень 9062512, д.р. 16.09.2009 о 17:35, відкритий ВДВС Дніпровського РУЮ, вик. ОСОБА_2 , з квартири АДРЕСА_3 , через помилку і плутанину» (а.с. 6).

Відповідно до відповідей Дніпровського ВДВС у місті Києві № 106612 від 09.11.2023 та № 9873 від 02.02.2024, здійснено перевірку в АСВП за параметрами пошуку «П.І.Б. боржника, РНОКПП боржника НОМЕР_1 » та встановлено, що виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , станом на 09.11.2023 та станом на 02.02.2024 до Відділу не надходили та на виконанні не перебувають (а.с. 4, 7).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зроблено висновок, що: «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України ».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладено постановою відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Буянова І.В. від 16.09.2009 серія АА № 800810.

В матеріалах справи відсутні дані про наявність відкритого виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 . За повідомленням Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 станом на 09.11.2023 та станом на 02.02.2024 до Відділу не надходили та на виконанні не перебувають.

Оскільки ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби, який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до виконавчої служби, оскільки Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби є неналежним відповідачем у справі.

Доводи про те, що арешт було накладено цим органом виконавчої служби, тому саме відповідний орган державної виконавчої служби має відповідати за даним позовом, висновків суду не спростовують, адже Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) не є особою, в інтересах якої було накладено арешт на спірну квартиру, не пред`являє майнових вимог на вказану квартиру, і з даного приводу спір між сторонами у цій справі - відсутній.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є боржником у будь-якому виконавчому провадженні, що свідчить про відсутність необхідності збереження чинності арешту, спростовуються Інформацією з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.12.2023 року, відповідно до якої 16 вересня 2009 року відділом державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва на 1/3 частину квартири по АДРЕСА_4 було накладено арешт, власником якої вказаний ОСОБА_1 ( а.с. 5).

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів тієї обставини, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , на яку було накладено арешт постановою державного виконавця, на даний період часу належить позивачу ОСОБА_1 .

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції висновків суду не спростовують, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Ратнікова В.М.