Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №580/9549/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокусправа № 580/9549/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради (далі – Відділ ЖКГ, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради щодо ненадання повної, точної та достовірної інформації на інформаційний запит від 31 серпня 2026 року;

- зобов`язати відділ житлово-комунального господарства Уманської міської ради надати запитувану інформацію на інформаційний запит від 31 серпня 2026 року з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що звернулася до відповідача з інформаційним запитом, у якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію про початковий правовий режим майна за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1913 по 1991 роки та надати копії на підтвердження, однак листом відповідач повідомив, що не володіє запитуваною інформацією та перенаправив інформаційний запит до КП «ЧООБТІ», відділу комунального майна Уманської міськради та архівного відділу Уманської міськради.

Як стверджує позивачка, саме відповідач видав розпорядження органу приватизації № 6190 від 17.07.1997 року одночасно на два різні об`єкти нерухомості: « 31/50» частину будинку по АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 , що спонукало позивача з`ясувати правовий режим об`єкту нерухомості, як співвласника. Видаючи розпорядження на приватизацію майна, відповідач, однозначно, мав інформацію про його правовий режим, знає підстави видачі документу та оригінал документу, що підтверджено його засвідченням від 01.09.2026 року начальником ВЖКГ Уманської міськради В.П. Харченком. З вищевикладеного вбачається, що відповідачем умисно та свідомо не надано повну, точну та достовірну інформацію на інфозапит від 31.08.2026 року, що є доказом порушення законних прав та інтересів позивача.

Ухвалою від 09 вересня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.09.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю та зазначила, що запитуваний позивачем період охоплює понад 70 років (включаючи дорадянський та радянський періоди). Документи ж дорадянського періоду (з 1913 року) та розпорядчі акти радянських органів влади (виконкомів тощо) за законом підлягають постійному зберіганню у державних архівних установах відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Відповідно до законодавства, що діяло у період УРСР (зокрема, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР), облік, технічну інвентаризацію та реєстрацію правового режиму нерухомого майна здійснювали виключно Бюро технічної інвентаризації (БТІ). Матеріали цих справ становлять архіваріусний фонд БТІ та ніколи не передавалися до структурних підрозділів ЖКГ органів місцевого самоврядування. Тобто, відділ не має і не міг мати у своєму володінні інформацію про початковий правовий режим майна за адресою: м. Умань провулок Шевченка, 3. На виконання ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач перенаправив інформаційний запит розпоряднику інформації та повідомив про це позивача (запитувача), тобто, відповідач виконав всі покладені Законом на нього обов`язки та не обмежив позивача у праві щодо доступу до публічної інформації.

Також вказала на необґрунтованість позовної заяви та зловживання процесуальними правами позивачем.

24.09.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка вказала, що відповідачу достеменно відомо, що об`єкт нерухомості не може мати одночасно два правових статуса - ізольованої квартири та часток будинку. Законодавством України та Української УРСР таке поєднання виключено. Зловживаючи процесуальними правами, за обставин систематичного підроблення документів, відповідач вводить суд в оману, що йому невідома запитувана інформація. Враховуючи, що станом на 1991-й рік держава відчужила квартиру державного житлового фонду, а будинок одночасно не міг мати ізольовані квартири та частки будинку відповідач надав неточну, неповну та недостовірну інформацію. Протягом з 1991 року по даний час правовий режим двоквартирного будинку по АДРЕСА_1 не змінювався у зв`язку із чим позивачка стверджує, що відповідач обізнаний з правовим статусом будинку за запитуваний період, але приховує інформацію за обставин підроблення правового режиму квартири № 1 у Розпорядженні від 17.07.1997.

01.10.2026 до суду надійшло податкове пояснення, у якій представниця відповідача вказала, що ЧООБТІ направило на адресу позивачки відповідь від 09.09.2026 № 1229, у якій частково надало інформацію на запит, що на думку представниці відповідача підтверджує, що відповідач у спірних вчинив дії відповідно до діючих правових норм.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що 31.08.2026 позивачка звернулася до відповідача з інформаційним запитом, у якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію про початковий правовий режим майна за адресою: м. Умань, Черкаської області, провул. Шевченка, 3, починаючи з 1913 по 1991 роки та надати копії на підтвердження.

Листом від 03.09.2026 № 55/07 відповідач повідомив, що запитувана інформація щодо правового режиму майна за адресою: м. Умань, Черкаської області, провул. Шевченка,3, починаючи з 1913 по 1991 роки, та вимога надати копії на її підтвердження, не створювалась відділом житлово-комунального господарства Уманської міської ради та не є в його розпорядженні. Пунктом 3 ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» передбачено: що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У зв`язку з цим, для надання точної, повної та достовірної інформації на запит, його було перенаправлено листами для розгляду за належністю до Державного архіву Черкаської області, КП «ЧООБТІ», відділу комунального майна Уманської міської ради та архівного відділу Уманської міської ради.

Листом від 09.09.2026 № 1229 КП «ЧООБТІ» повідомило позивачку, що у матеріалах, що перебувають у володінні КП «ЧООБТІ», наявне «Реєстраційне посвідчення» від 21 квітня 1969 року, у якому безпосередньо зафіксовані відомості щодо майна за зазначеною адресою станом на дату його оформлення. Документально зафіксована у матеріалах КП «ЧООБТІ» інформація щодо зазначеного майна за період з 1913 року до 21 квітня 1969 року відсутня. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію є проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Згідно з пунктом 1.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України 29.09.2016 № 10 визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні відповідного розпорядника. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносин щодо створення інформації на запит. КП «ЧООБТІ» надає наявну у його володінні інформацію, яка безпосередньо зафіксована у реєстраційному посвідченні від 21 квітня 1969 року. Відомості щодо періоду, який передує даті оформлення зазначеного документа, матеріалах, що перебувають у володінні КП «ЧООБТІ», відсутні. У зв`язку з цим підприємство не y має можливості надати документально підтверджену інформацію за такий період. КП «ЧООБТ» не здійснює створення нової інформації шляхом реконструкції історії правового режиму майна, формування припущень або тлумачення окремих документів з метою встановлення відомостей, які безпосередньо в них не зафіксовані. Отже, у межах інформації, яка фактично наявна та документально зафіксована КП «ЧООБТІ», надається копія реєстраційного посвідчення від 21.04.1969 у повному обсязі.

Бездіяльність відповідача щодо ненадання повної, точної та достовірної інформації на інформаційний запит від 31 серпня 2026 року позивачка вважає протиправною, а тому звернулася в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657-XІІ), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 ст. 3 Закону № 2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VІ).

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939-VІ є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації – суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Одним із способів доступу до інформації відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939-VI є надання її за запитами на інформацію.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

На підставі ч. 2 ст. 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

П. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Суд вище встановив, що 31.08.2026 позивачка звернулася до відповідача з інформаційним запитом, у якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію про початковий правовий режим майна за адресою: м. Умань, Черкаської області, провул.Шевченка, 3, починаючи з 1913 по 1991 роки та надати копії на підтвердження.

Листом від 03.09.2026 № 55/07 відповідач повідомив, що запитувана інформація щодо правового режиму майна за адресою: м. Умань, Черкаської області, провул. Шевченка, 3, починаючи з 1913 по 1991 роки, та вимога надати копії на її підтвердження, не створювалась відділом житлово-комунального господарства Уманської міської ради та не є в його розпорядженні. На виконання ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» направив запит для розгляду за належністю до Державного архіву Черкаської області, КП «ЧООБТІ», відділу комунального майна Уманської міської ради та архівного відділу Уманської міської ради, про що повідомив позивачку. Листом від 09.09.2026 № 1229 КП «ЧООБТІ» повідомило позивачку, що у матеріалах, що перебувають у володінні КП «ЧООБТІ», наявне «Реєстраційне посвідчення» від 21 квітня 1969 року, у якому безпосередньо зафіксовані відомості щодо майна за зазначеною адресою станом на дату його оформлення та надало його копію. Крім того повідомило, що документально зафіксована у матеріалах КП «ЧООБТІ» інформація щодо зазначеного майна за період з 1913 року до 21 квітня 1969 року відсутня.

Аналіз зазначених обставин вказує на те, що відповідач, не володіючи запитуваною інформацією, направив запит належним розпорядникам, про що повідомив позивачку. У свою чергу, належний розпорядник запитуваної інформації у спірних правовідносинах надав позивачці наявну у нього інформацію та документи по суті запиту.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач виконав обов`язок, встановлений ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI.

У обґрунтування позову позивачка вказує на те, що відповідач, видаючи розпорядження органу приватизації № 6190 від 17.07.1997, мав інформацію про його правовий режим та знає підстави видачі документу.

Під час надання оцінки вказаному покликанню суд зазначає, що розпорядження № 6190 видане 17.07.1997, в той час як предмет запиту стосувався інформації про початковий правовий режим майна за адресою: м. Умань, Черкаської області, провул. Шевченка, 3, починаючи з 1913 до 1991 роки та підтверджуючих документів.

Суд також врахував, що позивачка не зазначила обставин із наданням підтверджуючих доказів про те, що саме відповідач має у розпорядженні документи щодо правового режиму запитуваного майна за проміжок часу, що охоплює більш як сто років.

Суд зазначає, що обставиною, яка може вказувати на відсутність запитуваної інформації та документів саме у відповідача є надання КП «ЧООБТІ» реєстраційного посвідчення від 21 квітня 1969 року щодо запитуваного майна.

Підсумовуючи викладене, за наслідками розгляду цієї справи суд не встановив ознак протиправної бездіяльності відповідача, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії, які є предметом цього спору.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для ухвалення рішення по суті спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову потрібно відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки, звільненої від сплати судового збору відповідно до закону, не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивачка – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач – Відділ житлово-комунального господарства Уманської міської ради (20301, Черкаська обл., Уманський р-н, м. Умань, пл. Соборності, 1, код ЄДРПОУ 39358320).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 09.10.2026.

СуддяВасиль ГАВРИЛЮК