Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №560/2553/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2553/26

РІШЕННЯ

іменем України

09 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2017 по 23.01.2026 та компенсації втрати частин доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 12.12.2017 по 23.01.2026, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 12.12.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 23.01.2026.

2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2017 по 23.01.2026.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 12.12.2017 по 23.01.2026, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 12.12.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 23.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.01.2026 на виконання рішення суду у справі №560/10430/24 відповідач нарахував та виплатив йому індексацію грошового забезпечення в сумі 67005,78 грн, проте з порушенням строку здійснення такої виплати. Оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відносини щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, до спірних правовідносин, на думку позивача, слід застосувати статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). За розрахунком позивача середньоденний заробіток за два останні місяці перед звільненням становить 314,37 грн, а сума середнього заробітку - 3025336,90 грн. Позивач також вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. У задоволенні заяви від 26.01.2026 про виплату цих сум відповідач відмовив.

Ухвалою від 20.02.2026 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження та витребував у відповідача докази.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що наказом від 13.12.2017 №264 позивача виключено зі списків особового складу та проведено з ним розрахунок, який позивач не оскаржував, тому спір щодо розміру належних при звільненні сум був відсутній. На думку відповідача, з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання виплатити заборгованість замінюється на зобов`язання виконати судове рішення. Крім того, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах, тому положення КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказує, що вона виплаті не підлягає, оскільки виплата мала разовий характер та була здійснена на виконання рішення суду.

Ухвалою від 05.10.2026 суд повторно витребував у відповідача докази. 06.10.2026 відповідач надав суду довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2017 року по 30 листопада 2017 року, довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення станом на момент звільнення та інформацію про виплати, проведені позивачу при звільненні та після звільнення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді головного сержанта 2 взводу охорони та патрульно-постової служби роти ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 12 грудня 2017 року №29-РС позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з урахуванням вимог підпункту «ї» пункту 1 частини 8 тієї ж статті.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 13.12.2017 №264 позивача з 13 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до інформації про виплати, проведені позивачу при звільненні та після звільнення (вих. №696/2999 від 24.02.2026), при звільненні позивачу нараховано 45510,85 грн, а саме: оклад за військовим званням - 25,16 грн, посадовий оклад - 310,32 грн, надбавку за вислугу років - 100,65 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань - 218,07 грн, премію - 1458,50 грн, щомісячну додаткову грошову винагороду - 1267,62 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні - 42823,00 грн, з утриманням за перевикористані дні щорічної основної відпустки 692,47 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від від 27.11.2024 у справі №560/10430/24 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування січня 2008 року як базового місяця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.12.2017 включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.12.2017 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 70532,40 грн та 23.01.2026 перерахував на його картковий рахунок 67005,78 грн (після утримання військового збору в сумі 3526,62 грн). Цю обставину підтверджено інформацією відповідача від 24.02.2026 №696/2999, випискою про зарахування коштів 23.01.2026 та визнано обома сторонами.

26.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Листом від 12.02.2026 №696/2350 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Разом з тим ні цим Законом, ні іншими спеціальними нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому сум при звільненні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України. Доводи відповідача про непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців суд відхиляє, оскільки вони стосуються загального правового статусу військовослужбовця, а не конкретного, неврегульованого спеціальним законодавством, питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 13.12.2017, саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми, а строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 14.12.2017, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.12.2017 належала позивачу до виплати під час проходження служби, а отже, і на день виключення зі списків особового складу. Цю суму відповідач виплатив лише 23.01.2026. Тому з позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не оскаржував наказ від 13.12.2017 №264 і що на день звільнення не було спору про розмір належних сум. Обов`язок провести повний розрахунок у день звільнення покладено на відповідача, а протиправність невиплати індексації у належному розмірі встановлено рішенням суду у справі №560/10430/24. За змістом статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум відшкодування сплачується у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Суд відхиляє і доводи відповідача про те, що після ухвалення судового рішення статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач, ухвалені до формування цього висновку, тому суд їх не враховує.

Щодо редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

За приписами ст. 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки затримка розрахунку з позивачем триває з 14.12.2017, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України, суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, відшкодування за період з 14.12.2017 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно. Підстав для нарахування середнього заробітку за період з 20.01.2023 по 23.01.2026, про який просить позивач, немає.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки відповідача про нараховане та виплачене грошове забезпечення (вих. №696/2980 від 24.02.2026) розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (жовтень - листопад 2017 року) становив 9232,96 грн щомісячно, а всього 18465,92 грн за 61 календарний день (31+30). Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 302,72 грн (18465,92 грн : 61 день), що відповідає довідці відповідача про середньоденний розмір грошового забезпечення (вих. №696/2981 від 24.02.2026).

Розрахунок позивача, за яким середньоденний заробіток становить 314,37 грн, суд не бере до уваги. Він ґрунтується на відомостях форми ОК-5 про суму заробітку для нарахування пенсії за жовтень 2017 року (9943,36 грн), яка не розкриває складових виплат. Натомість довідка відповідача містить розрахунок грошового забезпечення за кожним його видом, і позивач цих даних не спростував.

Загальна сума, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, з урахуванням суми, нарахованої та виплаченої своєчасно (45510,85 грн), та суми, виплаченої несвоєчасно (70532,40 грн), становить 116043,25 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 60,78 % (70532,40 грн : 116043,25 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 14.12.2017 по 18.07.2022 (1678 календарних днів, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 507964,16 грн (302,72 грн х 1678 днів);

- за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 56003,20 грн (302,72 грн х 185 днів).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 563967,36 грн (507964,16 грн + 56003,20 грн).

З огляду на вищезазначене, розмір відшкодування пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми складає 342779,36 грн (563967,36 грн х 60,78 %).

Разом з тим суд враховує, що і така порахована судом сума майже у п`ять разів перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення. Стягнення середнього заробітку у розмірі 342779,36 грн при розмірі несвоєчасно виплаченої індексації в сумі 70532,40 грн було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності. Так само неспівмірною є сума 3025336,90 грн, яку розрахував позивач.

Суд також враховує поведінку сторін: позивач звернувся до суду з позовом про перерахунок індексації лише у 2024 році, тобто більш як через шість років після звільнення, і тривалість періоду затримки значною мірою пов`язана саме з цим.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (70532,40 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 14.12.2017 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 12,51 % (70532,40 : 563967,36 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 12,51 %, розраховується таким чином: 302,72 грн (середньоденний заробіток позивача) х 12,51 % х 1863 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 70552,32 грн.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу істотності частки становить 70552,32 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Посилання відповідача на статті 23 та 116 Бюджетного кодексу України суд відхиляє, оскільки відсутність бюджетних призначень не звільняє від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стосовно позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 зазначив, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Крім того, у цій постанові Верховний Суд послався на свою постанову від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 та зазначив, що в ній Суд констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.12.2017 відповідач у встановлені строки позивачу не виплатив, а виплатив її лише 23.01.2026. Отже, одночасно з виплатою індексації у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за час затримки її виплати.

Доводи відповідача про те, що виплачена сума має разовий характер і була виплачена на виконання рішення суду, суперечать наведеним висновкам Верховного Суду. Сума індексації грошових доходів прямо віднесена до доходів, які не мають разового характеру, а право на компенсацію не залежить від того, чи була ця сума попередньо нарахована і чи виплачена вона добровільно або на виконання судового рішення.

Позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію за період затримки з 12.12.2017 по 23.01.2026. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Заявлений період охоплюється періодом затримки виплати індексації, тому суд вирішує спір у межах цього періоду.

Компенсацію позивачу не нараховано і не виплачено ні одночасно з виплатою індексації, ні за його заявою від 26.01.2026. Тому бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до статті 139 КАС України з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2017 по 23.01.2026 в розмірі 70 552,35 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частин доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 12.12.2017 по 23.01.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 12.12.2017 по 23.01.2026, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 12.12.2017 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 23.01.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя В.К. Блонський