Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №520/23196/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року № 520/23196/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

30.07.2026 року ОСОБА_1 через свого представника та підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших додаткових виплат за періоди з 01.03.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 21.09.2025 року без застосування (помилково зазначено «із застосуванням») розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій Донецькій області на його користь недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 320 280,72 грн. за періоди з 01.03.2020 року по 19.05.2023 року та у розмірі 103 362,23 грн. за період з 18.06.2025 року по 21.09.2025 року, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 01.03.2020 (помилково зазначено «з 29.01.2020») року по 19.05.2023 року, а з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 21.09.2025 року – у розмірі 5 відсотків відповідно п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану»;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 20.05.2023 року по 17.06.2025 року без застосування (помилково зазначено «із застосуванням») розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на його користь недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 539 958,53 грн. за період з 20.05.2023 року по 17.06.2025 року, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, та утриманням військового збору у розмірі 1,5 відсотка з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 31.10.2024 року, а з суми перерахованого грошового забезпечення за період з 01.12.2024 року по 17.06.2025 року – у розмірі 5 відсотків відповідно п. 2 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану».

Також просив стягнути із суб`єкта владних повноважень на його корить витрати на професійну правничу допомогу.

Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження військової служби відповідач невірно застосовував п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року - 1762 грн., а з 20.05.2023 року – сталу величину 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням, в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 року поновлено пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 року по 21.09.2025 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що протягом спірного періоду з 01.03.2020 року по 19.05.2023 року розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї Постанови.

Протягом спірного періоду з 20.05.2023 року по 17.06.2025 року розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481), а саме шляхом множення сталої величини – 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї Постанови.

Аналогічно - щодо спірного періоду з 18.06.2025 року по 21.09.2025 року. Пояснив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 було визнано протиправним та скасовано. Однак, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у цій же справі ці рішення скасовані та прийнято нове судове рішення (постанову), яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Отже, за результатами касаційного перегляду п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 не визнано протиправним та не скасовано.

Вважав, що діяв правомірно.

Також, зазначав, що, на його думку, відсутні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління витрат на правничу допомогу.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що протягом загального спірного періоду з 01.03.2020 року по 21.09.2025 року ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (підтверджується, зокрема витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 27.02.2020 року № 46 о/с про звільнення позивача із займаної посади та призначення на відповідну посаду у відповідача з 01.03.2020 року; витягами з наказів про подальше просування по службі (призначення на відповідні посади) від 10.06.2021 року № 145 о/с, від 27.03.2024 року № 272 (по особовому складу), 07.08.2025 року № 578 (по особовому складу); витягом з наказу від 18.09.2025 року № 718 про виключення позивача зі списків особового складу відповідача з 21.09.2025 року).

Протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням наступним чином:

1) по 19.05.2023 року включно - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року (1762 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти;

2) з 20.05.2023 року - шляхом множення сталої величини 1762 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти.

Це вплинуло на розмір інших складових грошового забезпечення позивача (щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які розраховуються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням).

Вказані обставини підтверджуються, зокрема довідкою від 06.04.2026 року № 50/01-05-64 про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з 01.03.2020 року по 21.09.2025 року, відображені в листі відповідача від 06.05.2026 року № « 50 01-3492/50 03» та визнаються відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Детально це питання врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197).

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з мінімальної заробітної плати (а не прожиткового мінімуму) суперечать положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому вони застосуванню не підлягають.

20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, п. 2 якого внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, з 20.05.2023 року пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у зазначеній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями вже не були прив`язані до розміру прожиткового мінімуму, а визначені у сталій величині (1762 грн.).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року та набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, з 18.06.2025 року – дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/29450/24 відновлена дія п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції (до внесення до неї змін постановами Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та від 12.05.2023 року № 481), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовані, і прийнята нова постанова, якою в задоволенні позовних вимог особи до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 відмовлено.

Касаційне провадження у справі № 320/29450/24 було відкрите, як зазначив Верховний Суд, на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України - у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII та п. 3 розд. ІІ Закону № 1774-VІІІ (згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; п. 3 розд. ІІ Закону № 1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.)

В цій Постанові зроблені такі висновки:

«Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі…

…під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій КМУ під час прийняття спірної Постанови № 481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом № 2011-XII…

Ураховуючи наведене, Верховний Суд констатує, що позовні вимоги ОСОБА_1 не відповідають вимогам чинного законодавства, а обраний ним спосіб захисту є неправильним та неефективним…

Додатково, колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що з прийняттям КМУ Постанови № 481 фактично відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, які гарантовані статтею 22 Конституції України (у частині отримання ним конкретних соціальних гарантій, як військовослужбовця), взагалі не досліджували та не встановлювали обставини, чи дійсно відбулося таке втручання в права позивача з моменту прийняття Постанови № 704 у первісній редакції до внесення змін до цієї постанови на підставі Постанови КМУ № 481.».

Отже, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 визнано право Кабінету Міністрів України встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям, оскільки таке право надано йому ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закону № 2011-XII).

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема у Кодексі законів про працю України статтю 96 «Системи оплати праці» та у Законі України «Про оплату праці» статтю 6 «Системи оплати праці» викладено в іншій редакції, якою визначено, зокрема, що мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Цей Закон запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для таких осіб на 1 січня календарного року.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, від 21.10.2025 року у справі № 600/193/24-а, від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24).

Верховний Суд в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24, аналізуючи наведені положення законодавства, зазначив наступне:

« 54. У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів…

59. Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

60. Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

61. Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. ».

Верховний Суд в цій же постанові дійшов висновку про наступне: «Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на наведене, з урахуванням вимог ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України та наведених правових позицій Верховного Суду, суд застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу, тобто Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Закони України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Практично щороку прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом України про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 01 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року 1921 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року 3028 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року 3028 грн.

З огляду на наведене та висновок Верховного Суду в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24 (про те, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу), суд дійшов висновку, що грошове забезпечення службовців мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в первинній редакції (тобто без урахування негативних змін, що були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, які не відповідали Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Законам України про Державний бюджет України на відповідний рік), а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Інше застосування суб`єктами владних повноважень наведених положень законодавства, а саме застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та в подальшому визнані протиправними та скасовані) та сталої величини аналогічного розміру - 1762 грн. (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481), які є нижчими від прожиткових мінімумів, що були встановлені відповідними законами про Державний бюджет України на відповідний рік, не відповідало вимогам законів та призводило до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, та, відповідно, до порушення права службовців на належне грошове забезпечення.

Відповідачем помилково застосовані наведені положення законодавства щодо спірного періоду, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення основних позовних вимог шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо похідних позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої частини грошового забезпечення у визначеному позивачем розмірі за спірні періоди з 01.03.2020 року по 19.05.2023 року, з 20.05.2023 року по 17.06.2026 року та з 18.06.2025 року по 21.09.2025 року, то суд вважає їх передчасними, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення відповідачем ще не проведений (має бути проведений на виконання рішення суду у даній справі) і, відповідно, недоплачена сума грошового забезпечення ще не визначена.

З огляду на наведене в цій частині позов підлягає задоволенню частково та іншим шляхом - шляхом, який обрано судом (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

При обранні способу захисту та відновлення порушених прав позивача судом враховано те, що розмір прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року чітко встановлений законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, що не потребує додаткового відображення його в резолютивній частині судового рішення в розрізі відповідних років.

Крім того, в разі посилання в резолютивній частині рішення суду на слова «грошове забезпечення» (у відповідних відмінках) це не потребує додаткового відображення всіх складових грошового забезпечення.

Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру, що стосуються компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (з недонарахованої та недоплаченої суми грошового забезпечення)

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.п. 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 року в справі № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року в справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».

Пізніше Верховний Суд змінив свої висновки, зазначивши, що оскільки нарахування та виплата спірного грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону, тому нарахування та виплата такого грошового забезпечення має бути проведена позивачу відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (постанови Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 400/1119/21, від 31.01.2024 року у справі №320/6441/22, від 30.04.2024 року у справі №360/700/23).

З огляду на наведене відновлення порушених прав позивача має відбуватися із застосуванням п. 2 зазначеного Порядку.

Щодо похідних позовних вимог що стосуються утримання військового збору у визначених позивачем розмірах, то відповідні рішення, дії або бездіяльність відповідача в даній справі не оскаржуються та не є предметом спору в ній. І у суду немає сумнівів в тому, що нарахування та виплата позивачу недонарахованої частини відповідного грошового забезпечення будуть відбуватися з утриманням з неї військового збору.

З огляду на наведене заявлені в цій частині позовні вимоги зобов`язального характеру (які можуть бути лише похідними позовними вимогами від основних позовних вимог про оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України)) є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. зазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Згідно з правилами оцінки доказів, що встановлені ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем до суду подані:

- договір від 24.04.2026 року № 04/2026-07 про надання юридичних послуг (правової допомоги), що укладений між позивачем як клієнтом та ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» як юридичною компанією, згідно з умовами якого юридична компанія зобов`язалася надати клієнту (позивачу) послуги з юридичного консультування та юридичного представництва в його інтересах та за його дорученням, а клієнт (позивач) – оплатити ці послуги; доручення клієнта, інші умови, ціна за виконання доручення визначаються сторонами у відповідних специфікаціях, які є додатками до цього договору; факт та якість надання послуг оформлюються актом приймання-передачі наданих послуг;

- специфікацію від 24.04.2026 року до зазначеного договору (яка є додатком № 3 до договору), згідно з якою ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» в особі директора Біленка Євгена Леонідовича зобов`язалася надати позивачу наступні послуги: юридичний супровід клієнта в питанні порушення його прав щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2020-2023 та 2025 роки (а саме посадового окладу, окладу за військове звання, та в т.ч. розмірів премії якщо такі порушення будуть здійснені по відношенню до клієнта при вирішенні питання перерахунку грошового забезпечення); оплата послуг, що зазначені в цій Специфікації, здійснюється клієнтом шляхом сплати гонорару; до складу загального гонорару входять «аванс» та «гонорар-успху»; мінімальний розмір загального гонорару складає 15 % від належних клієнту або отриманих ним коштів та не може бути менше 5000 грн.;

- акт від 11.08.2026 року № А/04/2026/07-02 приймання-передачі наданих послуг за специфікацією від 24.04.2026 року, яка є додатком № 3 до договору від 24.04.2026 року № 04/2026-07, згідно з яким юридична компанія надала, а клієнт (позивач) прийняв надані юридичні послуги на суму 5000 грн. Згідно із зазначеним актом клієнту (позивачу) надані наступні послуги: збір та аналіз документів, підготовка правової позиції сторони клієнта у справі про відновлення порушених прав клієнта щодо належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2020-2023 та 2025 роки (а саме посадового окладу, окладу за звання, т.ч розмірів премії, якщо такі порушення будуть здійснені по відношенню до клієнта при вирішенні питання перерахунку грошового забезпечення);

- службова записка юриста (адвоката) Берестня Вадима Валерійовича від 29.07.2026 року на ім`я директора ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери», в якій повідомлено, що відповідно до поставлених завдань в рамках надання правничої допомоги ОСОБА_1 (далі – клієнт) щодо встановлення факту порушення та відновлення порушених прав клієнта з питання належного нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2020-2023 та 2025 роки, ним ( ОСОБА_2 ) були виконані наступні заходи, а саме: встановлено правову природу спірних правовідносин; вивчено наявні документи клієнта; підготовлено запит на витребування недостатньої інформації; предметно вивчено та оцінено надану відповідачем інформацію; проведено розрахунок суми заборгованості клієнту стороною відповідача, який також перевірено бухгалтером компанії (Дмитренко Д.Р.); підготовлено правову позицію сторони клієнта та проект позовної заяви. Також повідомлено про готовність зібраних матеріалів для направлення справи до суду для вирішення спірних правовідносин клієнта в судовому порядку;

- довіреність від 28.04.2026 року на ім`я ОСОБА_3 (який є директором ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» та подав позов в інтересах позивача);

- наказ ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» від 20.08.2024 року № 15 про прийняття на посаду юриста ОСОБА_2 за сумісництвом з 21.08.2024 року по 31.03.2025 року на умовах строкового трудового договору;

- наказ ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» від 20.03.2025 року № 16, яким ОСОБА_2 продовжено строк дії строкового трудового договору на період з 01 квітня 2025 року по 30 вересня 2025 року;

- наказ ТОВ «Юридична компанія «Біленко та партнери» від 01.10.2025 року № 34, яким наказано: строковий трудовий договір з юристом Берестнем Вадимом Валерійовичем вважати укладеним з 01.10.2025 року та продовженим на невизначений строк;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Берестень Вадим Валерійович (який, зокрема направляв адвокатський запит в інтересах позивача до відповідача з метою отримання інформації та документів, що стосуються спірних правовідносин), що видане 27.01.2023 року;

- адвокатський запит Берестення Вадима Валерійовича в інтересах позивача до відповідача та відповідь на нього з доданими документами.

Подані до суду докази підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги, що пов`язана з даною адміністративною справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, адвокатом, який перебував в трудових відносинах з юридичною компанією, з якою позивач уклав договір.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.

Разом з тим, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі процесуальні правила оцінки доказів, правову позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, а також принцип співмірності, критерій розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу і фінансовий стан обох сторін, один з яких є суб`єктом владних повноважень, який виконує важливі завдання, пов`язані із введенням в Україні з 24.02.2022 року воєнного стану, який діє і натепер (Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ), на що потребує додаткового фінансування з Державного бюджету України (на відміну від мирного часу), суд вважає за необхідне зменшити вартість витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, предмет спору у цій справі не є складним (справа віднесена до справ незначної складності), не містить багато спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу великої кількості первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Враховуючи зазначене, правило щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу поширюється на суму таких витрат, яка з урахуванням наведеної позиції суду становить меншу суму, а саме 3000 грн.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення основних позовних вимог (та часткове задоволення похідних позовних вимог), тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень підлягають стягненню судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в зазначеному розмірі.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (84313, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Краматорськ, вул. Тихого Олекси, 10-і; код ЄДРПОУ 38652962) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не застосування в період з 01.03.2020 року по 21.09.2025 року включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції.

Зобов`язати Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області провести щодо періоду з 01.03.2020 року по 21.09.2025 року включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції, та виплатити йому їх недоотримані частини (за вирахуванням утриманих податків та зборів) з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (84313, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Краматорськ, вул. Тихого Олекси, 10-і; код ЄДРПОУ 38652962) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в розмірі 3 000 грн.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 09 жовтня 2026 року.

Суддя Логойда Т.В.