Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/14046/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р. № 520/14046/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання акту службового розслідування зниклого безвісти брата ОСОБА_2 протиправними.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме надати Акт службового розслідування зниклого безвісти брата ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним не отримано акту службового розслідування за запитом від 29.07.2025 року ОСОБА_3 , з якою позивач заключив договір щодо надання правової допомоги для отримання вищевказаного акту. Позивач вказав, що 29.07.2025 року ОСОБА_3 надіслала запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо отримання зазначеного документу. 10.10.2025 року було направлено запит через Міністерство оборони України до військової частини НОМЕР_1 щодо отримання акту службового розслідування безвісти зниклого брата ОСОБА_2 . 11 грудня ОСОБА_3 було надіслано скаргу до Міністерства оборони України щодо бездіяльності військової частини НОМЕР_1 . 13.01.2026 року було подано запит до Генеральною штабу Збройних сил України. Станом на день подання позову Відповідач копію Акту не падав, позивач відповіді на вказані акти не отримав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Витребувано у ОСОБА_1 докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (адвокатський запит від 20.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , запит від 10.10.2025 через Міністерство оборони України до Військової частини НОМЕР_1 , копію скарги від 11.12.2025, запит до Генерального штабу Збройних сил України від 13.01.2026). Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : інформацію про те, чи надходив до Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит адвоката Бутовської Ю.А. в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; інформацію про те, чи надавалась відповідь військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит адвоката Бутовської Ю.А., поданого в інтересах ОСОБА_1 ; чи призначалося та чи проводилося службове розслідування (або службова перевірка) за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 ; інформацію щодо актуального статусу військовослужбовця ОСОБА_2 (із зазначенням перебування у списках особового складу, перебування у статусі зниклого безвісти, перебування в полоні тощо).

Вказана ухвала суду направлена 22.06.2026 року заказною кореспонденцією на адресу позивача, яка вказана ним у позовній заяві, однак повернулася на адресу суду 08.07.2026 року у зв`язку з відсутністю адресата.

Також, ухвала суду оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно до ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідач скористався своїм правом та подав 20.05.2026 року через “Систему електронний суд”, відзив на адміністративний позов, де просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що за результатами розгляду звернення Військовою частиною НОМЕР_1 було підготовлено та направлено відповідь від 17.11.2025 №1687/1/29820, у якій заявнику надано інформацію щодо обставин зникнення безвісти військовослужбовця та повідомлено про результати службової перевірки. Також відповідач звернув увагу на те, що зазначеній відповіді прямо вказано, що до листа додається завірена копія акта службового розслідування за фактом зникнення військовослужбовця ОСОБА_2 .

Додатково факт надання відповіді відповідач підтверджує письмовою доповіддю командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2025 №1687/1/21039с, адресованою ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій зазначено, що звернення представника позивача ретельно опрацьовано в межах компетенції військової частини та 17.11.2025 року автору звернення надано офіційну відповідь.

Отже, на момент звернення до суду бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду звернення позивача була відсутня, оскільки звернення було розглянуто по суті, відповідь підготовлена та направлена заявнику, а копія акта службового розслідування додана до відповіді.

Відповідно до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Спір по справі виник в результаті порушення прав позивача за наслідком не розгляду заяви його повноважного представника щодо ненадання акту службового розслідування зниклого безвісти брата ОСОБА_2 та не отримання вказаного документа.

З метою встановлення обставин по справі та забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 року витребувано у ОСОБА_1 докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (адвокатський запит від 20.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , запит від 10.10.2025 через Міністерство оборони України до Військової частини НОМЕР_1 , копію скарги від 11.12.2025, запит до Генерального штабу Збройних сил України від 13.01.2026). Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : інформацію про те, чи надходив до Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит адвоката Бутовської Ю.А. в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; інформацію про те, чи надавалась відповідь військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит адвоката Бутовської Ю.А., поданого в інтересах ОСОБА_1 ; чи призначалося та чи проводилося службове розслідування (або службова перевірка) за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 ; інформацію щодо актуального статусу військовослужбовця ОСОБА_2 (із зазначенням перебування у списках особового складу, перебування у статусі зниклого безвісти, перебування в полоні тощо).

Так, на виконання вимог суду відповідачем надана письмова відповідь командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 від 19.11.2025 року на вих. № Б-166404/Л від 10.11.2025 року), яка адресована начальнику адміністративного штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виконання доручення ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно опрацювання порушених питань у зверненні юриста ОСОБА_3 , яка представляє інтереси на підставі договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 щодо зниклого безвісти брата ОСОБА_2 та надання 17.11.2025 року відповіді автору звернення.

Також, відповідачем надано лист № 1687/1/29820 від 17.11.2025 року адресований ОСОБА_3 про результат розгляду її звернення як представника гр. ОСОБА_1 , щодо надання документів, які підтверджують обставини зникнення безвісти його рідного брата — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 з якої вбачається, що звернення було розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки воно не є адвокатським запитом у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та не містить документального підтвердження наявності у Вас спеціальних адвокатських повноважень. Також повідомлено, що за результатами службової перевірки, проведеної у військовій частині НОМЕР_1 , встановлено, що ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Мар`їно, Курської області, зник безвісти, про що складено відповідний акт службового розслідування. В якості додатку до вказаного листа зазначено копія акту службового розслідування за фактом зникнення військовослужбовця.

З наданого до матеріалів справи акту службового розслідування від 05.04.2025 року, затвердженого командиром ВЧ НОМЕР_3 капітаном ОСОБА_5 , судом встановлено, що відповідно до статті 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, частини 2 пуншу 1 Розділу II «Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, наказів командира військової частини НОМЕР_1 №181 від 11.01.2025 р. та №154 від 10.02.2025 р., офіцер групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 , молодший лейтенант ОСОБА_6 було проведено службове розслідування стосовно зникнення безвісти солдата ОСОБА_7 , стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення З штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 .

Згідно висновків ату службового розслідування від 05.04.2025 року службовим розслідуванням встановлено, що 08.01.2025 року в період часу з 01.15 год. по 01.30 год., виконуючи бойове завдання згідно бойового розпорядження командира НОМЕР_4 №409/100/80дск від 06.01.2025, в районі н.п. ДАРЇНО, на території рф, внаслідок ворожого мінометного обстрілу, зник безвісти солдат ОСОБА_2 , стрілець 2 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 .

Службовим розслідуванням в діях солдата ОСОБА_2 , стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення З штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роги « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 , не встановлено ознак кримінального, адміністративного або дисциплінарного правопорушень, перебування його в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відомості про самовільне залишення частини, дезертирство під час бою або добровільну здачу у полон солдатом ОСОБА_2 , стрільцем 2 штурмового спеціалізованого відділення З штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 , під час проведення службового розслідування не виявлено. Відповідно ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» солдат ОСОБА_2 , стрілець 2 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу З штурмової спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 , виконував обов`язки військової служби. Під час виконання бойового завдання 08.01.2025 р. солдат ОСОБА_2 стрілець 2 штурмового спеціалізованого відділення З штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_5 » військової частини НОМЕР_1 , перебував у засобах індивідуального захисту у відповідності до вимог Бойового Статуту Сухопутних військ Збройних Сил України.

Надаючи оцінку доводам позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі №826/17479/18.

При цьому таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи – позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі; дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі передбачає активну роль суду в адміністративному процесі, що відрізняє його від суто змагальної моделі судочинства. Коли у змагальному процесі суд обмежується оцінкою доводів і доказів, поданих сторонами, то в адміністративному судочинстві суд зобов`язаний забезпечити повне та всебічне з`ясування всіх обставин, необхідних для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення.

Так, з метою встановлення порушення прав позивача щодо ненадання відповідачем акту службового розслідування зниклого безвісти брата ОСОБА_2 за результатом нерозгляду ВЧ НОМЕР_1 звернення ОСОБА_1 чи його повноважного представника, судом були витребувані додаткові докази у позивача. Однак, вимоги ухвали суду залишились без виконання.

У зв`язку із чим, суд вважає за необхідне зазначити, що принцип ефективного судового захисту, гарантований статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (European Convention on Human Rights, 1950), охоплює не лише реальну можливість звернення до суду, але й передбачає обов`язок сторін діяти добросовісно і не використовувати процесуальні механізми для затягування чи уникнення виконання судового рішення.

Такий підхід відповідає сучасним європейським стандартам, спрямованим на запобігання зловживанням процесу і забезпечення справедливого балансу між правом на доступ до суду та принципом правової визначеності.

Відповідно до пункту 2 Додатка до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2024)2 від 05 квітня 2024 року «Щодо протидії використанню стратегічних позовів проти участі громадськості» (Recommendation CM/Rec(2024)2 of the Committee of Ministers to member States on countering the use of strategic lawsuits against public participation, 5 April 2024), держави-члени Ради Європи повинні забезпечувати належний баланс між правом особи на доступ до суду та необхідністю протидії зловживальним судовим діям.

Подібний підхід відображено також у преамбулі (пункт 31) та статті 10 Директиви (ЄС) 2024/1069 Європейського Парламенту і Ради від 11 квітня 2024 року «Про захист осіб, які беруть участь у публічному обговоренні, від явно необґрунтованих позовів або зловживальних судових проваджень» (Directive (EU) 2024/1069 of the European Parliament and of the Council of 11 April 2024 on protecting persons who engage in public participation from manifestly unfounded claims or abusive court proceedings), у яких підкреслено, що процесуальні гарантії проти зловживань мають застосовуватися без обмеження ефективного доступу до правосуддя та з урахуванням необхідності досягнення справедливого балансу.

Позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом вбачає порушення своїх прав щодо не розгляду відповідачем заяви його повноважного представника щодо ненадання акту службового розслідування зниклого безвісти брата ОСОБА_2 та не отримання вказаного документа. Будь-яких інших правових підстав позивачем не наведено.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у в постанові від 24.02.21 справа №607/8188/17, порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулась з позовом суб`єктивного матеріального права або законного інтересу на захист якого подано позов.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду із даним адміністративним позовом позивачем не доведено, що відповідачем порушені його права або інтереси, які підлягають судовому захисту у зв`язку із ненаданням акту службового розслідування зниклого безвісті брата ОСОБА_2 , оскільки по-перше, позивачем на вимогу суду не надано самого звернення до відповідача, за результатом нерозгляду якого, позивач вважає свої права порушеними. По-друге, позивачем не зазначено, за яким саме зверненням до ВЧ НОМЕР_1 (дата, номер), з перелічених в адміністративному позові, вказаним суб`єктом владних повноважень не надано відповіді. По-третє, позивачем не надано доказів направлення чи звернення до відповідача із заявою (дата, номер) про надання акту службового розслідування зниклого безвісті брата ОСОБА_2 , що свідчить про недоведеність обов`язку суб`єкта владних повноважень обов`язку надавати відповідь за результатом такого звернення та можливістю суду перевірити викладені позивачем обставини в позові.

Cуд звертає увагу на те, що відповідачем надано до матеріалів справи акт службового розслідування від 05.04.2025 року, затверджений командиром ВЧ НОМЕР_3 капітаном ОСОБА_5 та лист адресований представнику Бутовській О.А. № 1687/1/29280 від 17.11.2025 року, проте суд не може надати оцінки вказаним доказам в розрізі даних спірних правовідносин, оскільки позивачем не конкретизовано суду в позові, за неналежним розглядом якого саме зверненням позивач вважає свої права порушеними, також зазначеного звернення не надано ні при зверненні до суду із позовом, ні на вимогу суду.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Суд, враховує те, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 року по справі № 520/14046/26 повернулася на адресу суду із зазначенням підстав неможливості вручення процесуального документа адресату, проте це не звільняє позивача від обов`язку сумлінного виконання своїх процесуальних обов`язків щодо зазначення актуальної адреси та подальшого утримання від пасивної поведінки щодо реалізації своїх процесуальних прав та належного викладу обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги при зверненні до суду із позовом.

Отже, вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При розгляду даної справи, суд враховує, що практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищенаведені висновки, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА