Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №206/7988/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/7988/26

Провадження 2-о/206/258/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

присяжних: Нестерюка О.А., Орішаки Г.Г.,

при секретареві Худайкуловій А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги,

за участю:

прокурора Власенко Н.В.,

адвоката Яструба О.П.,

представника заявника лікаря-психіатра Калашник Д.А.,

особи, стосовно якої вирішується питання ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Представник Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги, яку обґрунтував тим, що 05 жовтня 2026 року об 11 годині 14 хвилин ОСОБА_1 було госпіталізовано до КНТ «ДБКЛПД» ДОР, у зв`язку з погіршенням психічного стану останнього. Зі змісту заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку встановлено, що зі слів лікаря-психіатра КНТ «ДБКЛПД» ДОР ОСОБА_2 відомо, що ОСОБА_1 за своїм психічним станом зібрати об`єктивний анамнез неможливо. Зі слів супроводжуючого ОСОБА_1 : протягом останнього місяця став злобним, агресивним, дратівливим. Вважав, що навколо нього злодії, які підробляють документи, намагаються від нього позбутися, «стерти його». За власними маячними ідеями конфліктує з оточуючими, відмовляється від медичного огляду, проходження ВЛК, погрожував всім розправою. ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем та був госпіталізований в 16 відділення без його згоди, тому при відтермінуванні госпіталізації існував значний ризик для життя пацієнта, так як він становить загрозу життю для себе та оточуючих. 05 жовтня 2026 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією КНТ «ДБКЛПД» ДОР, при теперішньому обстеженні: ОСОБА_1 був доступний мовному контакту, до бесіди залучався неохоче, відповідав коротко, дратувався. Мова емоційно забарвлена, постійно кривлявся, розмовляв фамільярно, дистанції з лікарем не дотримувався. Настрій та емоційні прояви нестійки. Скарг на свій психічний стан не виказував, казав: «Ви в руках тримаєте підставні документи, краще спитати у людей, які видали ці бумажки, нащо я тут… я буду писати в прокуратуру, вони хочуть мене стерти, а я їм цього не дам». На питання чи лікувався раніше у психіатричних стаціонарах, роздратовано ОСОБА_1 відповів: «Ні, я що схожий на дурачка?», «Ви б краще спитали як у мене болить голова, чи вам по барабану? В мене як пігулочка вийде, то я можу і коні двинуть, але вам походу байдуже, вам навіть краще буде». На своє прізвище та ім`я не відкликався, казав: «кличте мене мужчина». В бесіді був напружений, дратівливий, скритний, недовірливий. На момент огляду заперечував наявність продуктивної симптоматики, однак активно виказував маячні ідеї відношення, переслідування, збитку. Мислення паралогічне, непослідовне. Суїцидальних думок на момент огляду не виказував. Агресивно налаштований в бік оточуючих та медичного персоналу, спочатку погрожував прокуратурою, а потім починав погрожувати розправою: «Я всіх повбиваю, хто мене хотів стерти». Критика до захворювання, власного стану та поведінки грубо порушена, категорично відмовлявся від лікування. В клінічній картині у хворого спостерігалася неадекватність емоційної реакції, порушення поведінки, наявність продуктивної симптоматики, яку хворий заперечував, однак в розмові активно виказував маячні ідеї відношення, переслідування, збитку, через що підозрілий та агресивний до оточуючих. У зв`язку з чим пацієнт становить загрозу для себе та оточуючих. ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка дійшла до висновку, що він страждає тяжким психічним захворюванням у вигляді гострого поліморфного психотичного розладу із симптомами шизофренії, потребує лікування лише в стаціонарних умовах та вчинив реальні дії, які являють небезпеку для оточуючих.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судових справ, справу було розподілено та передано для розгляду 07 жовтня 2026 року.

Адвокатом Яструбом О.П. до канцелярії суду були подані письмові заперечення на заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. В даній заяві адвокат Яструб О.П. заперечував проти задоволення заяви лікарні в повному обсязі, вважав її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представниками КНТ «ДБКЛПД» ДОР не надано жодних належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність, вищевказаних критеріїв небезпечності чи абсолютної безпорадності ОСОБА_1 . Сама по особі наявність у висновку комісії лікарів-психіатрів констатації психічного розладу чи тверджень про потребу пацієнта в постійному сторонньому догляді не є законодавчою підставою для примусового лікування особи в психіатричному стаціонарі. З огляду на вищевикладене, законні підстави для госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку без його згоди – відсутні. Враховуючи вищевикладене, адвокат просив суд відмовити в задоволенні заяви КНТ «ДБКЛПД» ДОР про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку без його згоди.

В судовому засіданні представник заявника лікар-психіатр ОСОБА_3 пояснила, що 05 жовтня 2026 року об 11 годині 14 хвилин до КНТ «ДБКЛПД» ДОР був доставлений ОСОБА_1 . При огляді лікарів останні був дратівливим, казав, що «лікарі в змові з його військовою частиною, що хочуть його позбутися», не довіряв документації. Під час огляду лікарів казав, що документи є не дійсними. ОСОБА_1 при огляду було поставлено попередній діагноз: гострий психічний розлад. Самостійно задовольняти свої потреби він може. Також, лікар вказала, що останній небезпеку для себе не несе. Однак, таблетовані препарати не знаходячись в лікарні він приймати не буде, якщо ж ОСОБА_1 буде їх приймати, то можна обійтися без ін`єкцій. З урахуванням зазначеного, лікар підтримала заява про госпіталізацію ОСОБА_1 до КНТ «ДБКЛПД» ДОР та просила її задовольнити.

В судовому засіданні прокурор Власенко Н.В. зазначила, що всі думки ОСОБА_1 при наданні пояснень по справі були послідовними. Лікар в судовому засіданні не змогла підтвердити що ОСОБА_1 несе загрозу для себе чи оточуючих, а тому в задоволенні заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 слід відмовити.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що в його документах зазначена адреса проживання АДРЕСА_1 , однак він з 16 листопада 2025 року перебуває на військовій службі та фактично там і проживає. ОСОБА_1 знаходився в Маріупольському РТЦК. Вказав, що в нього є дорослі діти 20 та 28 років, зараз не одружений. Раніше до психіатра не звертався. Зареєстрованої за ним зброї немає. Зазначив, що в КНТ «ДБКЛПД» ДОР йому робили ін`єкції та давали пігулки. Вважав, що подальшого лікування він не потребує. Також, зазначив, що його госпіталізували до лікарні проти його волі та в нього нормальний психічний стан, а тому просив відмовити у госпіталізації.

Адвокат Яструб О.П. в судовому засіданні також просив відмовити у задоволенні заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника заявника, заінтересованої особи, думку прокурора, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Зі змісту направлення на стаціонарне лікування у психіатричне відділення з проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби з 05 жовтня 2026 року виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що позаштатним фельдшером ІНФОРМАЦІЯ_2 було поставлено ОСОБА_1 попередній діагноз: психічний розлад особистості, різка зміна настрою, мислення, поведінки та загального фізичного стану.

В судовому засіданні було встановлено, що 05 жовтня 2026 року об 11 годині 14 хвилин ОСОБА_1 було госпіталізовано до КНТ «ДБКЛПД» ДОР, у зв`язку з погіршенням психічного стану останнього. Після особистого огляду комісією лікарів КНТ «ДБКЛПД» ДОР ОСОБА_1 було попередньоо встановлено, що у хворий страждає тяжким психічним захворюванням у вигляді гострого поліморфного психотичного розладу із симптомами шизофренії, потребує лікування лише в стаціонарних умовах та вчинив реальні дії, які являють небезпеку для оточуючих.

Вирушуючи питання про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 суд враховує той факт, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без його усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди його законного представника, якщо його обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого він: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, яку суд врахував під час розгляду даної справи.

ЄСПЛ вказав, що «тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям пункту 1 статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е». У зв`язку з останнім Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення в справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року, пункт 39). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв`язку з відмовою зазначеної особи з`явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (рішення в справі «Заїченко проти України» від 26 лютого 2015 року № 45797/09, § 96 - 97).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні зазначеного питання призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

У справі, яка розглядається, представником заявника не було надано відомостей про те, що ОСОБА_1 перебуває під наглядом у лікаря психіатра.

З наданого висновку огляду комісії лікарів-психіатрів вбачається, що при обстеженні психічного стану ОСОБА_1 в КНТ «ДБКЛПД» ДОР комісія лікарів виявила, що у останнього наявні психічні розлади. ОСОБА_1 було попередньо встановлено діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії.

До психіатричного закладу ОСОБА_1 поступив 05 жовтня 2026 року.

Між тим, сама собою наявність висновку за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди, як і сама собою наявність діагнозу щодо встановлення психічного захворювання.

На обґрунтування підстав для госпіталізації ОСОБА_1 , представник лікарні не надала достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити останнім дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, а сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів та психічного розладу не свідчать про те, що хворий може становити якусь небезпеку для себе чи оточуючих, тому для госпіталізації особи в примусовому порядку до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди самого лише факту наявності психічної хвороби недостатньо, суд має встановити саме обставини вчинення чи виявлення наміру вчинити особою дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

Приходячи до висновку про відмову у задоволені заяви, суд враховує те, що примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів, без урахування наведених вище заперечень самого ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що він вчиняє (вчинив) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Аналогічна правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року по справі № 465/7314/24 (провадження № 61-991св25).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зазначена гарантія узгоджується з пунктом 5 принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що дана особа страждає на психічне захворювання, і визначить:

а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або

b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, по можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.

Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.

Відповідно до частини шостої статті 284 ЦК України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Результати аналізу ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» свідчать про те, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 447/1095/21 (провадження № 61-17062св21).

При цьому слід брати до уваги, що тяжкий психічний розлад - це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац третій статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

З огляду на те, що ознаки тяжкого психічного розладу у ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, емоційний стан останнього дійсно був викликаний певним збігом обставин у його житті та за умов самого не бажання примусово госпіталізуватись та відсутності необхідності лікування останнього виключно в стаціонарних умовах, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для його примусової госпіталізації до психіатричної лікарні, що узгоджується і з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року по справі № 206/3940/23 (провадження № 61-11503св24).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги – відмовити.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук

Присяжні: О.А. Нестерюк

Г.Г. Орішака